Володимирська гірка: всіх - із завершенням!

Це була дуже важка робота. Дуже. Молебень на Володимирській гірці. І навіть якщо такі заходи перестануть бути політикою (як у цьому році), у вузькому колі доброзичливців я готова до дискусії, чи воно того варте та чи варте у такому форматі.

Тридцять звернень до швидкої допомоги за тих пару годин молебню, двоє людей знепритомніли при мені. Діти просто спали - хто на траві, хто у візочках. Кілька людей, простодушних сільських ходоків, пережили шок від того, що загубилися і не можуть знайти свою єпархію.

-Жіночко, та не плачте, ми зараз знайдемо вам почаївських ходоків, - втішаю я літню жінку, яка плаче, що загубила своїх.

-Ви всі так гарно вбрані, а я йшла пішки, ще й з торбами, бо не мала як і де їх залишти.

- Та ви що, та ви герой. Ми тут у Києві прокинулися та прийшли, а ви ж 400 кілометрів йшли, - кажу я, і мій голос ніби звучить щиро, я не мала права позбавляти її тріумфу. - Та ваші торби виглядають, як великодній кошик.

-Ну я подумала, що як маю здоровля, то мушу йти, а тут нічого не знаю, нікого не бачу, - вона знову ридає.

На спуску до самої долини, де мають служити молебен, організатори нікого не пускають.

-Вхід тільки для священства та журналістів.

-Панове, ці накладки - ваша провина. Хай вона знайде своїх. А ні, то пустіть її за моєю посвідкою журналіста.

Тут паломниця знайшла з десяток прихильниць з Києва:

-Пустіть її, вона 400 кілометрів йшла, більше ніхто не проситиметься.

Нарешті охорона пропускає і її, і мене.

Сьогодні у Києві завершилася Хресна Хода, яка тривала більше трьох тижнів. Її вінчав молебень, на який зійшлося близько двадцяти тисяч людей, серед яких тисячі представників кліру. Хресна Хода раніше була традиційним для України заходом, але у цьому році її супроводжувала надзвичайно  висока суспільна напруга. У всіх накопичилося незадоволення щодо УПЦ МП. У влади незадоволення тим, що УПЦ МП скаржиться в міжнародні організації на неіснуючі утиски. У суспільства - через те, що з кожної зміни юрисдикції на якійсь парафії митрополія МП влаштовує великі шоу. Тут їм пригадали і те, як поводилася церква на Донбасі, і про попів-емігрантів, які не щадять Україну.  Не складаються в УПЦ МП, на жаль, відносини із суспільством. Можливо, одна з причин цього широко анонсованого паломництва була показати: нас багато, ми велика церква, прошу зважати на нас. Але незадоволення самою УПЦ МП підігрівалося страхом дестабілізації. Зрозумілим страхом. До всіх проблем у суспільстві додався страх за безпеку. Тим паче, що на шляху слідування Ходи вже ближче до Києва міліція знайшла гранати.  

Про Авакова тут на ході згадували.

-Ви, бачу, грамотна жіночка. Кажуть, що ми всі, учасники ходи, вже в реєстрі у Авакова, за нами стежать, - запитали мене прочанки з Хмельницького.

-Це абсолютні дурниці, жіночки. Аваков зайнятий вашою безпекою. А у вільний від цього час пише собі щось у Фейсбуці.

-Що таке  "у Фейсбуці"? - перепитали вони.

-Це його щоденні звіти для всіх у Інтернеті, - пояснила я.

Вона похитали головами заспокійливо та шанобливо.

Нарешті почався молебень.  Все ж для релігійних спільнот добре збиратися разом.  Хоча помітно, що люди, які приїхали автобусом, були радісніші та свіжіші. Хочете не хочете, але втома, довгі стояння на залізних рамках перевірки робили свою справу. Це стало важким випробовуванням для пастви.

Я спробувала поговорити із священиками про важливі теми. «У нас на літургії моляться проти "мєждуусобной брані" (фактично проти громадянської війни), а чи не краще було промовляти іншу молитву: проти нашествія іноплємєнних (це «проти ворога») , - запитала я одного священика. Він ухилився від відповіді, воно, мовляв, може перейти у  політику.

Розпочався сам молебень. Часто священиків просять на молебні окремо за когось помолитися. Я написала записку за упокій та підійшла до батюшки.

Два священики відмовили мені у найхристиянськішому з прохань.

- Хочу, щоб ви помолилися за упокій чотирьох чоловіків, що тут є. Але двоє з них з УАПЦ та УПЦ КП.

Перший категорично відмовився, захитавши головою.  Другий пояснив це тим, що він має нести ікону.

Я підійшла до третього, худого монаха, який стояв окремо.

Подала йому записку та сказала.

- Хочу, щоб ви помолилися за упокій чотирьох чоловіків, що тут є.

- Это ж просто молебен, а не литургия, - відповів він російською.

- Будь ласка.

- Хорошо, - він простягнув руку за запискою.

- Але одного з цих чотирьох відспівували у автокефалів, інших - в УПЦ КП.

Він завагався. Замовчав. В УПЦ МП заборонено церковникам молитися за тих, кого відспівували у типу "розкольників".

- Двоє з чотирьох - Герої України.

- Давайте, - рішуче взяв він записку та перечитав вголос імена: Павло, Георгій, Микола, Віктор.

- Ті, про кого я сказала: Георгій Гонгадзе та Микола Березовий, чоловік Тані Чорновіл. Благословіть, отче, - склала я руки для благословіння.

Він тепло посміхнувся. Перехрестив, замість дати руки для поцілунку, торкнувся чола.

- Денег не надо, оставь кому-то из нуждающихся.

Хоча б один з трьох погодився, хоч щось. Мій день не був зіпсутий.

Лана Самохвалова

Фото: Віталій Сич