Війна і безпека: чи можлива формула Лаврова, якщо нема перемоги?

Безпековий форум, що проводиться в країні, де йде війна (уточнимо, снайперський етап війни) завжди цікавий та по-своєму емоційний. Кожна панель – розповідь про нашу битву, яка триває й сьогодні.

ДЕТАЛЬНІШЕ ПРО КРИМ, МОРЕ ТА ДВОХ АНДРІЇВ

Тут адмірал Андрій (Тарасов) та матрос Андрій (Оприско) з перервою в годину розкажуть вам унікальні історії, які багато хто чує вперше.

Я бачу як з матросом Андрієм фотографується друг України, генерал-лейтенант США, співголова Львівського безпекового форуму (прекрасного дискусійного інтелектуального майданчика, який уже втретє збирає найкращих безпекових фахівців, дипломатів, військових) та один із його модераторів Бен Годжес.

- Наше знайомство – честь для мене, – каже матросу генерал.

- І для мене, – відповідає Андрій.

За кілька хвилин до того він на панелі розповідав про ув’язнення в Лефортово, про те, як їх підтримували волонтери, як вони вірили, що потрібні Україні.

- У вас не було образи на нашу владу за той... маршрут слідування, адже командування знало, що росіяни контролювали цю ділянку? – запитую його.

- Ні. Жодної. Ми виконували завдання і були готові до битви.

- Ви вірили, що росіяни звільнять вас за рішенням трибуналу?

- Ні. Ми мали надію, що колись нас звільнять, але мали й готовність сидіти до кінця. У мене дід в УПА був.

- Ви принесли в Лефортово бацилу бунту?

- Ем-м-м. Під кінець співкамерник вітався з охороною: «Слава Україні!».

Я перечитав Толкіна і пробіг 400 кілометрів. Я використав час із користю.

А на попередній панелі виступав інший Андрій.

Адмірал Андрій Тарасов, той самий, який після старту анексії миттєво повернувся в Крим з антипіратської акції в Сомалі й намагався врятувати від захоплення українські кораблі та вертольоти, розповідає про те, як зараз росіяни мілітаризують Крим. Розгортають системи спостереження, ведуть роботи по відновленню об’єктів, де зберігалися ядерні боєприпаси Чорноморського флоту, як спостерігають за Турецьким узбережжям, використовують розвідувальне обладнання, яке дає змогу бачити на відстань до трьохсот кілометрів, і як можна використовувати на трубопроводах Південного потоку гідрофони, развідувальное “начиння”, контролюючи підводну ситуацію на Чорному морі:

- Крим став практично «непотоплюваним авіаносцем». Маючи Крим, росіяни контролюють майже все Чорне море. Вони розгорнули авіацію. Кожного разу, коли кораблі НАТО заходять у Чорне море, то росіяни намагаються їм завадити, у тому числі з підняттям стратегічної авіації з одного з аеродромів на Волзі. Їхній контроль – це серйозна загроза не лише Україні, а й Туреччині, Болгарії, Румунії. Тож нам дуже важливо відновлювати наш флот та попереджати про небезпеку мілітаризації Криму.

…Я подумала, що попри не надто оптимістичну ситуацію з контролем Азовського та Чорного морів, атмосфера форуму – досить оптимістична. Напевно тому, що армія, солдати якої одужують та вірять у перемогу, все одно перемагає. Зрештою, військова потуга – це лише один із факторів перемоги.

- Росія намагається за допомогою сили виставити залізну завісу проти України, Грузії, Молдови. Але вони не застосують силу проти членів НАТО. План Штайнмаєра і Нормандський формат потрібно сприймати у ширшому європейському контексті. Відбувається спроба фрагментації та розколу в європейських країнах, – тим часом генерал Бен Годжес продовжував розмову про військове лідерство.

До речі, парасолька НАТО якось дуже відчувалася на заході. Тривоги та загрози якось нівелювалися і новинами про те, що Україну саме в цей час відвідало керівництво Альянсу, а на одній із панелей форуму взагалі виступив посол НАТО Тадж Ілдем:

- НАТО ніколи не прийме анексії Криму, ніколи не визнає агресії як способу нав'язати новий порядок речей. Західні країни підтримали Україну й самі стали мішенями. 2019 року вони зазнали цілої низки кібератак. Тож у НАТО збільшили зусилля розвідки і вчаться з українського досвіду протидіяти загрозам кібервійни. Не вірте тим, хто каже, що НАТО втомилося від розширення. Двері НАТО залишаються відкритими до всіх, хто готовий. Це рішення всіх союзників.

ПЕТРО ПОРОШЕНКО ТА ВАШИНГТОНСЬКИЙ МЕМОРАНДУМ

Несподіваним гостем для форуму став попередній президент України Петро Порошенко. У них з головою форуму Оксаною Сироїд були не надто теплі відносини у її попередньому скликанні та його каденції. Одна з головних суперечок відбулася, коли приймали закон про особливий статус територій ОРДЛО та можливість внесення їх до Конституції. Але (віддаю належне) Оксана показала приклад того, як треба шанувати інститут президента. Президента зустріли гостинно, заради його виступу ущільнили графік. І воно того вартувало, його виступ і був цікавим, і надав урочистості.

Насправді все, що казав Петро Порошенко тут на форумі, він адресував у першу чергу Володимиру Зеленському: «Я теж мав ілюзію, що зможу припинити війну. Вірив, що домовлюся, що вони відведуть техніку та заберуть інструкторів. Я помилявся. Відмова від ПДЧ – тактика, яка ніколи не допоможе. Прошу: не довіряйте Путіну, ми заплатили дуже дорогу ціну за те, що Янукович довіряв Путіну”.

Це не звучало, як бажання конфронтації, – лише, як його прохання бути почутим і надія, що він буде почутим. Якщо хочете: це все без політики, це лише про безпеку та спасіння держави.

Порошенко похвалив Зеленського, що той учора, відкинувши коментарі монобільшості, підтвердив курс на ПДЧ. Сказав, що надзвичайно важливо, що українська влада задекларувала «червоні лінії». Сказав, що нема альтернативи членству в НАТО. Що український солдат б‘ється за всіх членів Альянсу і Україна заслужила членство, віддавши третій за обсягом ядерний потенціал. Будапештський меморандум не містить механізму імплементування, він не вартий паперу, на якому написаний. Замініть Будапештський меморандум Вашингтонським договором. Нема іншого механізму, аніж повномасштабне членство в НАТО, — фінальний меседж Порошенка.

А ЩЕ – ПРО БЕЗПЕКУ МЕДИЧНУ, АГРАРНУ Й ІНВЕСТИЦІЙНУ ТА “НАШИХ КОТИКІВ”

Все вищеописане відбувалося на другий день форуму. У перший – звучали і більш цивільні теми.

Чим добрі форуми: вони, наче в картинках, дають повну наочну ілюстрацію, що безпека – це пункт, де зійшлося багато проблем. Безпека нації – це і здоров’я нації, й їжа (продовольча безпека, яка напряму зав’язана на сільське господарство).

Якщо про здоров’я, то на форумі була присутня реформаторка медицини Уляна Супрун. Вона жартувала, що повернулася зі Всесвітнього конгресу здоров’я, де Україну назвали лідером по трансформаціях у медицині, а тут вона читає критику. Уляна була на всіх секціях форуму, й її радо вітали і цивільні, й військові. До речі, якщо ви думаєте, що вона може стати головним болем лише для корупціонерів, то помиляєтеся. Вона може заявити, що міжнародні організації “Лікарі без кордонів” та Міжнародний Червоний Хрест на окупованих територіях не відвідують наших полонених, аби не сваритися з РФ, або заявити, що з 300 тисяч твітів, які умовляють українців не робити щеплення, половина робиться з РФ. 

- Пані Уляно, чим ви зараз займаєтеся? – розпитую її в кулуарах форуму.

- Ми з командою створюємо мозковий центр, неурядову громадську організацію, ми будемо моніторити дії влади, аналізуватимемо проблеми, шукатимемо рішення через дослідження та пропозиції нових політик. Це – і щоб стежити за тим, що відбувається, і вибудовувати рішення на створення умов, щоб нові політики могли працювати, – каже Уляна. – Щоб уряд, неурядові організації, бізнес могли краще співпрацювати. Слід стежити за медіа, створювати етичні стандарти, медіа-продукти, які були б цікаві для людей. Культурні продукти... Зайти в культурні справи. 30 січня виходить кіно “Наші котики”. Це неполіткоректна патріотична комедія про війну, ми з Марком (чоловіком Уляни - ред.), Стефкою Бандерою є продюсерами фільму, а Володимир Тихий – режисер. Це спосіб описати реальність, навіть абсурд. Про наших людей-добровольців, про те, що кожен може стати героєм. І гумор – один із добрих способів пройти психологічну реабілітацію. Коли ми показували це ветеранам, їм сподобалося, вони чекають це все.

- Яка найболючіша проблема суспільства?

- Ми на 28-у році незалежності ще не вирішили – хто ми є і куди йдемо, ми не маємо цінності й мети. Якщо ми не знаємо мети, не маємо плану, то міняємо щоп’ять років усе. Ми хочемо започаткувати розмову – хто ми є, що це означає - бути частиною Європи. В Декларації США є слова про те, що всі люди рівні, такими вони створені Богом. Вони мають деякі недоторканні права. Життя, свобода та умови для того, щоб бути щасливими. Це пояснює – що таке США. В Україні ми ще не створили такого речення. Чи Україна є територія, чи люди, які живуть на території, чи це ідея нашої країни? Це все ми маємо вирішити.

Ми зайшли слухати далі невійськові виступи, які, втім, напряму стосуються безпеки.

Колишній міністр сільського господарства Литви Кястутіс Крістінайтіс розповів про те, як у Литві відбувалася реституція землі, як роздали два з половиною мільйони ділянок людям. Сьогодні у них – 120 тисяч фермерів! Для порівняння: в Україні 30 тисяч – на 40 мільйонів гектарів. У Литві максимальний розмір наділу – 500 гектарів. А у нас хочуть допустити можливість концентрації землі в межах 200 тисяч гектарів! Міністр розповів, що в Литві був перехідний період – 7 років, і сьогодні є серйозні запобіжники для тих, хто хоче орендувати чи купити землю.

Напевно, на всі форуми варто запрошувати міністрів сільського господарства країн ЄС, бо насправді ставлення до землі всюди універсальне і запобіжники – суворі. Це Україна готова відкривати ринки, як колишня колонія (для всіх і лише за однієї умови — хто більше дасть).

Серйозним попередженням прозвучав для нас усіх виступ дослідниці Європейського центру безпекових досліджень Джорджа Маршалла Вальбони Зенеллі. Вона попередила про ризики російських інвестицій:

- Росія використовує економічні інструменти гібридної війни проти України і ми також спостерігаємо – як тільки Росія починає втрачати економічний вплив на Україну, то вона починає реагувати військовою агресією. Повертаємося до 2014 року: Україна не захотіла стати частиною євразійського простору – і це була агресія РФ, щоб відновити тиск.

Є три основні інструменти для маніпулювання суспільством. Фінанси, громадськість та енергетика. При цьому є прямі іноземні інвестиції Росії (вони в Україні зменшилися з 2014 року), є офшорні, іноземні інвестиції. Якщо подивитися на інвестиції з Кіпру та Нідерландів (Росія діє через ці дві країни), то рівень інвестицій досить великий. Прямі іноземні інвестиції займали 20% у 2014 році, а зараз – 18%. Куди інвестує РФ? 90% інвестицій – це телекомунікації, нерухомість та фінансовий сектор.

Виникає запитання: а які критерії ми використовуємо, щоб зрозуміти – чи є загроза безпеці й чи є потрібний захист? Це завжди дилема між вільною ринковою економікою і питанням безпеки.

Вальбона Зенеллі також згадала про наші контракти з Китаєм. Китай – основний торговельний партнер для України, він зацікавлений, щоб бути частиною ініціативи “Один пояс, один шлях”, він цікавиться сільським господарством, обороною, інфраструктурою. Але є недостатня прозорість позик Китаю до України: ви не можете подивитися контракти…

ПРО ФОРМУЛУ – ЧИ ТО ШТАЙНМАЄРА, ЧИ ТО ЛАВРОВА ТА ЩО РОБИТИ З ВІЙНОЮ

На форумі дипломатично обійшли мовчанкою ситуацію всередині Сполучених Штатів (хоча там Україна є одним із об`єктів запеклих дискусій), побіжно згадали ситуацію, в якій Туреччина стала другом Росії. Але головний інтерес було зосереджено довкола України.

Що робити Україні, коли міжнародні договори перетворилися на джентльменські угоди? Чи можна зрозуміти спроби нової влади щодо дипломатичного маневру та припинення війни? Тут – добірка думок, які ми почули й на які попросили відповісти учасників форуму.

НЕ ДОПУСКАЙТЕ ВТРАТИ СТІЙКОСТІ УКРАЇНСЬКОГО СУСПІЛЬСТВА

Бен Годжес, генерал-лейтенант американської армії у відставці:

- Захід повинен тиснути на Росію, змушуючи її дотримуватися домовленостей. Формула Штайнмаєра накладає особливу відповідальність на Німеччину. Саме вони повинні натиснути на Росію та привести до виконання, інакше це – «пустопорожня пляшка». Для України найбільш небезпечним є морський вимір, з боку Російського флоту, який може тиснути на берегову лінію України, перешкоджати торгівлі. Україна з сусідами повинна забезпечити свободу навігації, а Захід повинен допомогти зупинити захоплення суден чи створення зон, заборонених для навчань. Не допускати втрати стійкості українського суспільства, не піддаватися потоку інформації, яка б роз’єднувала українське суспільство. Щоб захиститися, вам потрібні чесні медіа, які будуть притягувати і своїх лідерів, і свої інституції до відповідальності, потрібна доброчесна судова система. Верховна Рада повинна збільшити прозорість та зрозумілість із приводу того, як витрачаються кошти на безпеку (що і скільки витрачається на обмундирування, навчання). Цього тижня генсекретар НАТО заявив, що всі країни НАТО налаштовані на захист українського суверенітету.

НЕ ІСНУЄ ФОРМУЛИ ШТАЙНМАЄРА, Є ФОРМУЛА ЛАВРОВА

П’ятий президент України Петро Порошенко:

- Нам необхідна Дорожня карта для впровадження Мінських угод. Окремий епізод – про формулу Штайнмаєра. У час мого президентства безпековий пакет був погоджений дипломатичними радниками Німеччини, Франції та України, а Росія почала його обговорювати. На Берлінській зустрічі 2016 року президент Порошенко сказав: ось що погодили ми раніше. Натомість Путін сказав: ні, зараз Лавров запрезентує формулу. Я кажу: це тоді формула Лаврова, а не Штайнмаєра.

Михайло Гончар, президент фонду Глобалістики “Стратегія 21”:

- Наша сила – у нашій здатності до опору. Якби Ізраїль слухав усе, що йому рекомендували і Штати, й західні європейські країни, – Ізраїлю би не було. Вони у 1960-ті, 70-ті роки вистояли, наростили міць. І хоча арабські країни переважають – вони розуміють, що нічого не можуть вдіяти.

Ми – прикордонна країна. На стику двох світів. Нам властиві й розпорошеність, і різноорієнтованість. Але – як нас не нищили, ми як Фенікс відроджувалися знову і знову...

Публічно обговорюючи прийняття російських сценаріїв, ми наближаємо поразку, замикаємося в дискурсі поступок. Підстави для песимізму є, але, зрештою, – якщо б почалося відкрите вторгнення, то знову прийшли б добровольці.

Якщо росіян буде перти від успіхів, яких вони досягають, вони точно десь наламають дров. Я бачу, що проблем багато... Але я би не сказав, що проблеми утворили критичну масу. Це створило таке уявлення, що ми маємо критичну масу проблем. Але ми маємо включити інстинкти самозбереження та зрозуміти, що наша сила – у нашому опорі.

НАМ СЛІД ПОБУДУВАТИ ЗАЛІЗОБЕТОННУ СТІНУ, ЩОБ НЕ ЛІТАЛИ КУЛІ СНАЙПЕРІВ

Оксана Сироїд, співголова Львівського безпекового форуму:

- Найгірше, що ми можемо зробити – забути, що у нас Москва та російська агресія. Учора на одній із панелей прозвучала думка, що історія – це частина критичної інфраструктури, що це робить країну життєздатною. Допоки ми пам’ятаємо, хто наші вороги, наші переживання та болі, успіхи та перемоги, – ми життєздатні. І це ворог дуже добре розуміє, і через те вони хочуть стерти нам пам’ять. Чому Росія хоче відвести війська? Бо їй важливо затерти нам пам’ять, як гумкою.

І якщо президент забирає війська, то він принижує та знецінює військових. А якщо він знецінює військових, то це означає, що суспільство не буде поважати армію. А якщо воно не буде поважати армію, то воно не буде її підтримувати. А якщо не буде підтримувати, то хто буде нас захищати?

Небезпечною є риторика умиротворення: ми за пошуками слів про мир втрачаємо гостроту зору та усвідомлення небезпеки. Всі хочуть миру, але ми хочемо і безпеки, ми не можемо допустити, щоб мир коштував нам життя. 1918 року ми отримали мир, який закінчився Голодомором. Нам потрібний мир, який дозволить керувати Україною.

Хто сказав, що Росія має намір іти відкритим вторгненням на території України? Я вважаю, що слід побудувати залізобетонну стіну, щоб не літали кулі снайперів та не стріляли в наших хлопців та дівчат. Ми не зможемо нічого зробити, доки Росія звідти не забереться.

От коли останній російський військовий дійде до останнього пункту кордону, то ми можемо почати щось робити. Спочатку маємо забрати зброю, потім покарати злочинців, люструвати тих, хто причетний до окупаційної адміністрації.

Те, що пропонує президент, – це самогубство для країни та суспільства. Я провела багато часу з різними експертами у розмовах про нашу ситуацію: формули Штайнмаєра не існує. Будь-яка формула миру може настати тільки після формули покарання та відповідальності. До того – тільки стояти та захищатися.

Лана Самохвалова, Київ