Ядерний шантаж РФ – не випадковість, а частина месіанської ідеї «Атомного православ'я»
У попередньому матеріалі ми коротко розглянули становлення, розвиток та сучасну видозміну російського месіанізму. Сьогодні звернемо увагу на концепцію «Атомного православ'я». Її аналіз актуальний і корисний, оскільки показує приклад генерування ідей, дуже небезпечних для всього світу, – в рамках того ж російсько-месіанського комплексу.
Виявляється, путінські ядерні загрози на кшталт «Ми потрапимо до раю, а вони – просто здохнуть!» – це не якісь випадкові дурниці, а частина системи поглядів. Нехай плутаної та еклектичної, зате куражно-напористої. Це ядерний коктейль із гримучими складовими – православна закваска; шовінізм сучасних російських «нових правих / неоконсерваторів», невідмінних від фашистів, та геополітичний прагматизм путінського режиму. Провідну роль останньої складової ми докладно розглядатимемо пізніше, у великому розділі «Путінізм». А поки що – сфокусуємось на месіанських аспектах.
«ЯДЕРНЕ ПРАВОСЛАВ'Я» ВІД ЛЮДИНИ З ДВІЧІ ЗБРОЙНИМ ПСЕВДО
Примара «атомного православ'я» по Росії нишпорила, то поблизу була, то маячила на віддаленні. У цей час, 1998 року, публіцист Максим Калашников видав книгу «Зламаний меч імперії». З неї почалася ціла серія його геополітичних прожектерських писань. Корисна довідка – насправді автора звати Володимиром Кучеренком. Але таке ім'я для людини з такими поглядами – недостатньо войовниче та імперське. Інша річ – двічі збройовий псевдонім Максим Калашников. Цей персонаж традиційно критикував пострадянське керівництво РФ за недостатньо жорстку політику, особливо щодо України.
Ось і в «Зламаному мечі» відразу за реченням, яке вже багато показує, «Й уніати тріумфують з приводу такого вигідного Заходу поділу двох великих православних твердинь – Росії та України» прозвучав пасіонарний, месіанський заклик:
«Православне ядро нашої Імперії треба зміцнювати. Ядро, яке намагалися знищити занесеним із Заходу вченням єврея Маркса (який простий та природний антисемітизм «поміж справами», – ред.). А нині – аумами Сінрікьо та американськими телепроповідями. Але відроджувати не як циркове шоу, як нині, з розгодованими попами, котрі освячують відкриття чи не казино та нічних клубів. А як палаюче у наднапрузі військове, імперське Православ'я! Ядерне Православ'я, якщо хочете. Поєднуючи віру з крилатими ракетами та фазованими радарами, а ядерний центр в Арзамасі-16 – з мощами Серафима Саровського. Тягу до живого, войовничого Православ'я видно й зараз».
Як бачимо, тут ідея обґрунтовується спочатку простеньким каламбуром. Православ'я як ядро імперії → імперське ядерне православ'я. Але далі це підкріплюється тим, що Сталін та Берія саме у Сарові розмістили центр із розробки радянської ядерної бомби. Своєю чергою, Саровський пустинський монастир був одним із найпопулярніших, культових місць у російських «патріотичних» колах. Через те, що Серафима Саровського (1754-1833) канонізували за особистим наполяганням «царя-мученика» Миколи II. З такої нагоди в 1903 році були галасливі урочистості. А це найбільш величавий і благодатний рік Російської імперії, російського абсолютизму. До російсько-японської війни, до революційних вихорів та появи хоч якогось парламенту.
У «патріотичних» колах міф про невипадковість вибору саме такого місця для створення «ядерного щита» ходив нарівні з легендою, що перемагати у важливих битвах Другої світової війни Червоній армії допомагав обліт фронту з культовими іконами, котрий нібито робився. Це все підтримувало легенду про особливе радянське православ'я семінариста-недоука Сталіна. І цей же ядерно-саровський міф схожий на вихідний міф побєдобєсія – поєднання дня поминання Георгія Переможця, православного Великодня 1945 року та Дня Перемоги (6-9 травня).
ПЕРЕДВІСТЯ – КАРТИНИ З НАТЯКОМ НА НАЦИСТСЬКУ СИМВОЛІКУ
Після серії геополітичних книг, започаткованих «Зламаним мечем імперії», Калашніков підвищив свій статус та впізнаваність у колі «патріотів». І чи то за ним, чи автономно (ідея справді витала у повітрі) запропонований образ отримав продовження в зовсім іншому жанрі.
2001 року в циклі картин «Новоновосибірськ» художники Олексій Бєляєв-Гінтовт та Андрій Молодкін створили картину «Атомне православ'я». На ній – атомний підводний човен з хрестоподібною рубкою. Вона серед льоду, можна сказати, зрослася з ним, а навколо неї блукають північні олені.
При цьому слід зазначити, що у циклі «Новоновосибірськ» присутні елементи, які були культовими для нацистського мистецтва та світогляду. Але дуже акуратні, неявні, «для тих, хто розуміє».
Скажімо, крига – що ж у цьому такого? Проте Гітлер був фанатом Ганса Гербігера (1860-1931), німецького інженера, автора космологічної ненаукової доктрини «вічного льоду». Не кажучи вже про конспірологічні теорії, ніби після Третього рейху був ще й Четвертий, евакуйований заздалегідь гітлерівцями в льоди Антарктиди.
На іншій картині проєкту, «Гребля Аполлона», зображений античний бог із луком у руці та стрілами за спиною, що стоїть біля греблі, схожої на російські ГЕС на сибірських річках. Теж, здавалося б, нічого особливого. Однак Аполлон / Бог Сонця особливо шанувався нацистами, як зразок досконалої арійської особистості. Хоча… хвилинку – пригляньмося до колчана Аполлона. То й там – не стріли, а щось схоже на ракети!
Отже, у «Новоновосибірську» можна побачити оспівування технократичного тоталітарного суспільства. Але можна й не побачити. А того, хто скаже про це – ще й засміють за надто сміливі трактування.
ПУТІН ПОСТУЛЮЄ ЄДНАННЯ ПРАВОСЛАВ'Я ТА ЯДЕРНОЇ ЗБРОЇ
Тепер зробімо ще один часовий стрибок. Час зрілого путінізму, кінець другого терміну господаря Кремля. 1 лютого 2007 року Путін проводить традиційну велику пресконференцію. А як вчив Штірліц, один із його (і всього радянського народу) кумирів, «запам'ятовується остання фраза». І ось наприкінці «пресухи» вождь дивиться, кому подарувати останнє запитання?.. І, звичайно ж, зовсім випадково робить такий вибір (вибачте за довгу цитату):
«Путін: Саров... Ось зараз ось так м'яко будемо рухатися в обл... у сферу атомної енергетики, на мою думку, так? Давайте.
Тетяна Ставнична, газета "Саров": Дякую. Наше місто, де ви, до речі, були, відоме, з одного боку, як місто науки й оборони, а з іншого боку – як центр, один із центрів православ'я. У зв'язку з цим питання: ось як, з погляду президента Росії, де місце, яке місце православ'я у майбутньому цієї країни? Ну, і друге питання: і якою є стратегія в ядерній військовій галузі?
Путін: Обидві теми пов'язані між собою. (Сміх у залі).
Тому що і традиційні конфесії РФ, і ядерний щит Росії є складовими, які зміцнюють російську державність, створюють необхідні передумови для забезпечення внутрішньої та зовнішньої безпеки країни. А з цього можна зробити точний висновок про те, як держава має ставитись сьогодні й у майбутньому і до того, і до іншого.
Дуже вдячний вам за увагу».
Звичайно, це дуже схоже на «домашню заготовку» кремлівських сценаристів. З іншого боку, зверніть увагу – для зали, яка поки що, у 2007 році, не в курсі теми, сама думка, що православ'я пов'язане з ядерною зброєю, здається лише дотепною виверткою вождя. Тоді як насправді це лише запускання з «патріотичних потайничок» у широке інформаційне поле давньої ідеї, яка нині стала у нагоді.
ІМПЕРСЬКА «РОСІЙСЬКА ДОКТРИНА», ЯКУ ПОШИРЮВАВ ГУНДЯЄВ
Громадськість радикально-імперських поглядів прийняла таку подачу з подякою. Вже в середині вересня у московському Даниловому монастирі, де відбуваються багато знаменних для РПЦ подій, було презентовано маніфест націоналістів-імперців «Російська доктрина». Це 800-сторінковий текст, над яким працювали, а потім доопрацьовували та узгоджували два роки.
І ось уже в ньому прямо йшлося про необхідність «схрестити православ'я з атомною зброєю». Так, а хто ж зайнявся розкручуванням цього маловідомого раніше документа? Вгадайте! Митрополит Смоленський та Калінінградський Кирило (Гундяєв), якого вже тоді називали «прем'єр-міністром РПЦ». І який зараз відомий як президент цієї корпорації… тобто вибачте – патріарх цієї церкви.
До речі, у роботі над документом брав участь Аркадій Малер. (Минулого разу ми говорили про нього, як про полум'яного розповсюджувача месіанської ідеї: Росія – катехон, тобто щит нормальності, який утримує весь світ від влади Зла). Інший автор «Російської доктрини» Єгор Холмогоров відповідав якраз за «схрещування православ'я з атомною зброєю». І він прямо сказав, звідки, з яких, вибачте, анналів витягнено цю тезу:
«Путін пов'язав православ'я із внутрішньою безпекою країни, а ядерну зброю – із її зовнішньою безпекою. Це комплексний “російський захист” для оборони від бісів і для оборони від людей, які найчастіше навчаються тими ж бісами. Атомне православ'я – це не просто стратегія майбутнього. Це есхатологічна стратегія Росії на весь час історії».
Гм-м, не дуже оптимістична стратегія, адже есхатологія – це вчення про кінець світу, про кінцеві долі світу та людини.
ФОРМУЛЮВАННЯ «АТОМНОГО ПРАВОСЛАВ'Я», ЯК КОНЦЕПТУ
Головний спеціаліст із «атомного православ'я», Холмогоров ще до цієї презентації, влітку 2007 року, читав лекцію – у тому самому Федеральному ядерному центрі у місті Сарові. А через рік – виклав це у виданні, редагованому ним самим, «Російський оглядач».
Отже, якщо коротко, суть «Атомного православ'я» за Холмогоровим ось у чому. Релігійна та історична місії Росії – забезпечити умови, щоб російські люди, а за ними і всі православні могли займатися «набуванням Святого Духа». (Цей термін вичитаний із Серафима Саровського, просто незамінного у межах цієї концепції). А щоби росіяни могли спокійно займатися цим накопиченням святості, Божої благодаті, – потрібна надійна «оборона від бісів». Тож задля захисту інтересів російських і православних Росія просто зобов’язана бути «сильною державою». Її місія полягає в тому, щоб зберегти Святу Русь та підготуватися до Другого Пришестя. Ядерна зброя сприймається як гарантія проти «передчасного Апокаліпсису» та одночасно як стримування «сатанократії».
Як бачите, звідси, з цієї концепції – теж проглядає той самий «катехон»: Росія як остання твердиня нормальності. Але вже більш агресивний – з прямою загрозою для світу, заявленою як оборона (що традиційно для агресорів).
Далі майбутній московський патріарх не став офіційно схвалювати «Атомне православ'я». Втім, вистачило й тієї розкрутки, яку він забезпечив.
Не кажучи вже про те, що священники РПЦ освячують російську зброю, в тому числі ракети (це, мабуть, моральніше, ніж «казино та нічні клуби»). Що це, як не те ж саме «Атомне православ'я», причому вже реалізоване на практиці? У той же кошик – те, що у Російських військ стратегічного призначення – одразу два святі покровителі від РПЦ: Ілля Печерський (Муромець) та Свята Варвара. Мабуть, щоб РВСП могли вдвічі швидше «набувати благодать».
ЯДЕРНИЙ ШАНТАЖ РФ, ЩО ВПИСУЄТЬСЯ В МЕСІАНСЬКИЙ КОНЦЕПТ
І ось тепер, знаючи все це, ми можемо по-новому, системно, подивитися на фрази про ядерний Апокаліпсис, які кидає Путін (і не тільки) у різний час. Усі вони не випадкові, а вписуються в схему «Атомного/ядерного православ'я» та пов'язаної з ним «Російської доктрини».
Ось у березні 2018 року вийшов відеофільм пропагандиста Соловйова «Світопорядок 2018», у якому Путін так розмірковує про обмін ядерними ударами: «Але я, як громадянин Росії та глава російської держави, хочу запитати в себе: а навіщо нам такий світ, якщо там не буде Росії?».
А що там, у «Російській доктрині», було про це? У ній Росія наділена Божеськими атрибутами – вона «не потребує зовнішнього обґрунтування», «не може бути знищена», тобто вічна. У свою чергу, Бог для авторів цього документа – лише «духовний символ», який перебуває в одному ряду з Росією. Так і Путін у «Світопорядку 2018» – про те саме.
Через півроку на міжнародному форумі "Валдай" у Сочі модератор "дискусії" прокремлівський політжурналіст Федір Лук'янов знову ставить питання на ту саму тему. І Путін, говорячи про обмін ядерними ударами, видає «перл», крутіший за попередній: «Агресор повинен знати, що відплата неминуча, що він буде знищений. А ми – жертви агресії, і ми як мученики потрапимо до раю, а вони просто здохнуть, бо навіть покаятися не встигнуть».
Тут єретичного, антихристиянського свавілля ще більше. За яким правом Путін комусь обіцяє «рай», а комусь – ні? Мабуть, як глава держави – така собі імперська «симфонія влади».
Але зверніть увагу ще на одну підтасовку. Путін в обох висловлюваннях говорить, що Росія завдасть лише удару у відповідь. Про що, однак, свідчить досвід? Росія, її керівники й особливо більш розкуті російські пропагандисти самі регулярно загрожують ядерним ударом. Так було ще під час операції із захоплення Криму.
А в нещодавній, від 2 червня, статті заступника голови Ради безпеки РФ Дмитра Медведєва («Епоха протистояння») ядерні загрози висуваються вже практично відкрито: «Але Заходу доведеться це (ліквідацію Української держави, – ред.) прийняти, якщо він не хоче апокаліптичного кінця нашої недосконалої цивілізації».
НЕ ВІРИТИ ШАНТАЖУ ТА БУТИ ГОТОВИМИ, ЩО АГРЕСОР ЗАГРАЄТЬСЯ
Тобто, «Атомне православ'я» спочатку обіцяло захист від передчасного Апокаліпсису. Насправді ж – постійні загрози та ризик його провокування. До того ж, Кремль, говорячи про оборонний ядерний удар, насправді просто привчає своє населення до думки про принципову нормальність такого виду війни. Ось і фраза «Ми потрапимо в рай, а вони просто здохнуть» (зауважте, вже без «як мученики» – аби легше засвоювалося) стала в Росії однією з найпопулярніших у 2018 році. І хіба ті, хто, смакуючи, повторювали її, замислювалися над тим, хто вдарить першим. Ні, для них була важлива і в них закріпилася примітивна схема: «Ми – до раю, вони – здохнуть»…
Але чому дивуватися? Хіба подібне лукавство, думання надвоє не є традиційним для Кремля та для рашизму загалом. Та й Калашников від початку закликав до «палаючого у наднапрузі військового, імперського Православ'я». Саме таким «Атомне/ядерне православ'я» і є. Але сформульоване це трохи хитріше, акуратніше, що не змінює суті. Крім того, можна ж сказати, що це не шантаж-залякування-провокування Апокаліпсису, а «стримування сатанократії».
Та й просто – тут безглуздо шукати строгу логіку. Головне – у первісному принципі: зрощуванні мілітаризму (у крайній формі – ядерної зброї) з авторитарною/тоталітарною архаїкою (як догматичного варіанта православ'я) на користь вищої влади (вождя). Виходить своєрідний, страшнуватий варіант православно-імперської симфонії – агресивно-апокаліптичний.
Втім, надто вірити словам «атомно-православних» шантажистів не варто. Як показав приклад заколоту Пригожина, коли Кремлю загрожує серйозна небезпека, його чекістська верхівка стає акуратною та вдумливою, без усіх цих істеричних вигуків на публіку: «На міру і смєрть красна!».
З іншого боку, не можна також заплющувати очі на те, як Кремль, його пропагандисти пересувають межу «нормальності» в ядерному питанні. Розмірковування про тактичний ядерний удар чи аварію на Запорізькій АЕС у них давно вже стали звичайними. Таке привчання та самозвикання теж дуже небезпечне. Граючи в такі ігри, можна й загратися.
Наступного разу ми закінчимо розгляд теми месіанізму. І побачимо, як він, котрий заявляє про свою силу, може бути показником слабкості.
(Далі буде)
Олег Кудрін, Рига
