Жемчугов розповів, чого натерпівся у полоні "ЛНР"
Про це він заявив у інтерв’ю газеті "Факти".
"Це сталося вночі на полі біля Луганського аеропорту. Там, як відомо, йшли запеклі бої і територія навколо замінована. Зачепившись правою ногою за розтяжку, я почув хлопок і зрозумів, що потрібно бігти. Не встиг. У момент вибуху інстинктивно намагався закрити себе руками... Коли отямився, зрозумів, що лежу в полі і нічого не бачу. І не тому, що на вулиці глупа ніч. Я повністю осліп. Відчував, як спливаю кров'ю, і думав, що ось-ось помру. Перекинувся на спину і пролежав так, напевно, хвилин тридцять. Але смерть не наставала, я все ще був при тямі. Вирішив доповзти до дороги. Повз на звук машин. Якщо чесно, робив це не заради порятунку. Рідним буде боляче це чути, але я хотів покінчити життя самогубством, щоб не потрапити в полон”, - розповів він.
Жемчугов зазначив: йому було відомо, що вночі цією трасою з Росії в Луганськ їдуть “Урали” зі снарядами, тож він ліг під колону військової техніки.
“Подумки попросив вибачення у рідних. Але військові машини мене об'їхали. Найімовірніше, хтось мене помітив і кудись подзвонив - тому що незабаром по мене приїхала машина. Мені вкололи знеболювальне, а що було далі, не пам'ятаю. Отямився через кілька днів у реанімації. Уже без рук”, - розповів колишній заручник.
Як він розповів, у лікарні бойовики хотіли привести його у притомний стан для допиту.
"Мене постійно допитували, тиснули психологічно. Я лежав весь обпалений, в уламках, після чергового наркозу. А бойовики в цей момент приставляли мені до скроні пістолет і обговорювали, де мене закопають. "Давай у Кам'янці, - говорив один. - Там багато циган. Нехай виглядає так, як ніби його вбили цигани". "Ні, краще на Гострій Могилі, - пропонував інший. - Пам'ятаєш, ми там вже двох закопали? "Допит з пристрастю вели чоловік і жінка. Жінка була з "міністерства держбезпеки "ЛНР". Як тільки вона приставляла мені до скроні пістолет, я починав вголос молитися і прощатися з рідними. І вона говорила: "Чорт забирай, я не можу стріляти! Нехай засне хоча б - тоді вб'ємо ". І так раз п'ять-шість за ніч. Я розумів, що це відпрацьовані психологічні прийоми, і не піддавався".
Як зазначив Жемчугов, перед тим як йти в партизанський загін, він впорядкував всі документи в склав заповіт.
"З життям я попрощався, ще коли поранений виповз на трасу і ліг під "Урал", - зазначив він.
Жемчугов наголосив, що злякався, що може здати своїх партизан, і вирішив з цим покінчити - перегриз трубки крапельниці і почав в них дути, щоб в вену потрапило повітря і настала смерть: "У мене майже вийшло. Але це побачили охоронці. Мене зв'язали, тут же поставили нові крапельниці. І все ж я не полишав спроб накласти на себе руки. Падав з ліжка, бив охоронців ногами, відмовлявся від їжі, просив мене застрелити. До мене викликали лікарів з психдиспансеру, вони стали робити уколи".
