16 січня. Пам’ятні дати

Національний день Мартіна Лютера Кінга (1929-1968) – федеральне свято США, загальнодержавний вихідний день, присвячений пам’яті борця за права і свободи афроамериканців, лауреата Нобелівської премії миру Мартіну Лютеру Кінгу. Свято відзначається щороку в третій понеділок січня і приурочено до дня народження Кінга 15 січня. Історія появи і затвердження цього свята, присвяченого не визначному державному діячу, а звичайному громадянину США, проповіднику, борцю за права, - була довгою і складною. Ідея відзначати День Мартіна Лютера Кінга виникла одразу після його вбивства 4 квітня 1968 року і її ініціаторами виступили демократи. Підготовлений законопроект довго знаходився у Конгресі, його розгляд затягували і блокували. Тим часом відбувалися масові мітинги профспілок, збиралися мільйони голосів під петиціями. У 1980 році всесвітньо відомий співак і активіст руху за права афроамериканців Стіві Вандер записав пісню  «Happy Birthday», цілком присвячену кампанії на підтримку свята. Лише в 1983 році законопроект успішно пройшов обидві палати Конгресу США і був підписаний тодішнім президентом США Рональдом Рейганом. Але впродовж тривалого часу деякі штати все ж не визнавали День Мартіна Лютера Кінга в якості національного свята і додаткового оплачуваного вихідного дня, або ж об’єднували його з іншими святами. Остаточно День Мартіна Лютера Кінга затвердився на всій території США лише у 2000 році. Як відомо, Мартін Лютер Кінг народився 15 січня 1929 року; свою правозахисну діяльність розпочав у 1955 і протягом декількох років зробив величезну роботу, їздячи по країні та закликаючи суспільство звернути увагу і зупинити расову дискримінацію темношкірих американців. 4 квітня 1968 року Кінг був убитий у Мемфісі (штат Теннессі, США), де очолював 6-тисячний марш протесту. Як сказав один з друзів проповідника, Кінга вбив не Джеймс Ерл Рей, а вся біла Америка. Бо саме Кінг, палкий шанувальник Махатми Ганді та його методу пасивного, ненасильницького опору у боротьбі за свободу, більше за будь якого американця зробив, аби показати всю оманливість численних заяв білої Америки про те, що вона є землею свободи і рівності. Переконатися в цьому можна, почитавши проповіді Мартіна Лютера Кінга. У 2004 році (посмертно) Мартін Лютер Кінг був нагороджений найвищою нагородою США – Золотою медаллю Конгресу. «Пітьма не може викорінити пітьму – це може здійснити лише світло. Ненависть не може викорінити ненависть – це може здійснити тільки любов», - говорив Мартін Лютер Кінг. Завдяки таким як він, США, власне, і стали провідною демократією світу.

Події дня:

Цього дня у 2014 році Верховна Рада України ухвалила пакет законів, які дістали назву «диктаторських законів 16 січня». Ці закони ухвалювалися підняттям рук, без використання системи «Рада» та без обговорення, а їхні тексти стали доступні тільки після того, як депутати за них проголосували. Вони забезпечували введення різних обмежень щодо мітингів та зборів і посилення репресивних повноважень правоохоронців з метою протидії акціям протесту. «Диктаторські закони» передбачали можливість розглядати дії учасників акції протесту як екстремізм та встановлювали жорстку відповідальність за таку діяльність. Водночас заборонялось проведення без погодження з органами внутрішніх справ мітингів та демонстрацій з використанням засобів чи способів маскування, встановлення наметів для обігріву й відпочинку; сприяння мітингувальникам шляхом надання в користування приміщень, транспортних засобів; рух у колонах більше 5 автомобілів без узгодження з міліцією, тощо. 17 січня, тобто вже наступного дня, пакет прийнятих законів підписав тодішній президент Янукович. Незважаючи на численні протести й заклики світової та української громадськості не публікувати тексти цих законів, вони все ж таки були оприлюднені 21 січня 2014 року в газетах «Голос України» та «Урядовий кур'єр». Більшість законів набрали чинності наступного дня після опублікування, тобто 22 січня - у День соборності та свободи України. Оприлюднені документи викликали негативну реакцію суспільства як такі, що порушують демократичні норми. 28 січня 2014 року Верховна Рада на своєму позачерговому засіданні визнала такими, що втратили чинність,  9 з 12 законів, ухвалених парламентом 16 січня.

Ювілеї дня:

85 років від дня народження Даян Фоссі (1932-1985), американського етолога і популяризаторки охорони природи. Авторка бестселера «Горили в тумані». Даян Фоссі народилася в Сан-Франциско (Каліфорнія, США). За фахом лікар, згодом здобула ступінь доктора наук за спеціальністю зоологія в Кембриджському університеті. 1963 року під час туристичної подорожі по Африці познайомилась з відомим палеонтологом і зоологом Луїсом Лікі, котрий запропонував їй займатися вивченням поведінки гірських горил в тропічних лісах масиву Вірунга (національний парк), що розташований на стику Конго, Руанди й Уганди. Тут вона вивчала поведінку гірських горил протягом 18 років і була непримиренним борцем з браконьєрством. Проживши поряд з горилами багато років поспіль, вона чудово розуміла, що головну небезпеку для цих сильних і цікавих тварин становить людина. На початку 1980 року на планеті залишилося лише 250 гірських горил, вони опинилися на межі цілковитого знищення, тому Даян Фоссі поставила собі за мету зберегти хоча б тих, кого взяла під свою опіку. В 1975 році вона стала героїнею фільму Національного географічного товариства «В пошуках гігантських мавп» (1975). Даян вивчала горил (їхні звички, навики, їхню примітивну, але, все ж таки, культуру) терпляче і тонко, постійно ризикуючи життям; вона витратила не один рік, аби найбільші в світі мавпи прийняли її в свою зграю – і таки домоглася свого. Після того, як у 1970 році її фотографія з’явилася на обкладинці National Geographic, Даян стала знаменитою. До неї почали їздити експедиції, з’явилися спонсори, які допомагали грішми. У 1980 році вона отримала докторський ступінь в Кембриджі і була названа провідним фахівцем у світі з фізіології та поведінки гірських горил. Фоссі читала курс лекцій у Корнельському університеті в 1981-1983 роках. У 1983 році вийшла її науково-популярна книга «Горили в тумані», яка стала бестселером. Згодом, у 1988 році, за мотивами цієї книги був знятий однойменний художній фільм із Сігурні Вівер у головній ролі. Даян Фоссі була жорстоко вбита на Різдво 1985 року в своєму бунгало в таборі неподалік дослідницького центру Карісок, Руанда. Для браконьєрів вона була, наче кістка в горлі. Руандійську владу американка, якій до всього було діло, теж дратувала, але високопосадовці мусили помовчувати, адже за спиною цієї жінки стояла могутня держава… Місцеві мешканці називали Даян Фоссі руандійським ім’ям Нуармачабеле («Жінка, яка живе одна в горах»). Поховали її на маленькому цвинтарі, де вона ховала горил.  

75 років від дня народження Анатолія Леонтійовича Качана (1942), українського дитячого поета, автора багатьох поетичних книжок для дітей («Джерельце», «Ворота міста», «Берегові вогні», «Зелений промінь»). Народився на Миколаївщині. Після школи працював монтером радіовузла, брав участь у передачах місцевого радіомовлення. На той період припадають його перші журналістські та літературні спроби. Вищу освіту здобув на філологічному факультеті Одеського державного університету ім. І. І. Мечникова. Після закінчення вишу (1965) вчителював у містечку Вилкове, був військовослужбовцем у Криму, кореспондентом молодіжної газети, редактором видавництва «Маяк» в Одесі. З 1971 року живе в Києві. Протягом тривалого часу очолював літературні відділи у дитячих журналах, літературне об’єднання школярів «Первоцвіт», а в газеті «Вечірній Київ» у роки її найвищої популярності вів сторінку дитячої творчості «Кораблик», яка згодом переросла в самостійне видання «Я Сам/Сама». З 2004 року – голова творчого об’єднання дитячих письменників Київської організації НСПУ. Член редколегії журналу Спілки українських письменників Словаччини «Дукля» (м. Пряшів). Лауреат багатьох літературних премій.

Роковини смерті:

100 років від дня смерті Георга Гейма (1887-1912), німецького поета, лідера так званого «чорного експресіонізму» (Готфрід Бенн, Георг Тракль, ранній Бертольт Брехт), урбаніста. Гейма часом називають «німецьким Рембо». Великі міста, війни, смерть – головна тема його віршів. Друкувався Гейм головним чином у журналах (за його життя побачила світ лише одна поетична збірка); повне зібрання поезій вийшло друком посмертно, у 1947 році. У своїх віршах дивовижним чином передбачив не лише власну смерть, але й катастрофи ХХ століття. В Україні вірші Гейма вперше з’явилися в антології «Молода Німеччина» (Харків, 1926), щоправда, у російському перекладі Федора Сологуба.

60 років з дня смерті Артуро Тосканіні (1867-1957), італійського диригента. Один із найвидатніших диригентів ХХ століття. Був головним диригентом театру «Ла Скала» в Мілані (1898–1903, 1906–1908, 1921–1929), «Метрополітен-опера» у Нью-Йорку та Нью-Йоркського філармонійного оркестру. Очолював літні оперні сезони в Буенос-Айресі. Диригентська діяльність Тосканіні тривала майже 70 років. Маестро відзначався надзвичайно яскравим артистичним темпераментом, феноменальною музичною пам’яттю (диригував без нот); точним відтворенням авторського задуму. У Тосканіні був дивовижний дар перетворювати навіть досить сумнівну музику в шедевр. А ще маестро вирізнявся надзвичайно імпульсивним, запальним характером. Догодити йому було вкрай важко, а фальшиво взята нота доводила його до шаленства. Протягом досить довгого життя Артуро Тосканіні довелося працювати з величезною кількістю музикантів – геніальних, визначних, просто талановитих, але ніхто на нього не справив жодного враження за винятком киянина Володимира Горовиця з яким вони працювали над записом Другого фортепіанного концерту Брамса і Першого фортепіанного концерту Чайковського за участю Симфонічного оркестру NBC. З Горовицем, якого небезпідставно називають «королем королів піанізму» Тосканіні навіть потоваришував; у 1933 році Горовиць одружився з його молодшою дочкою Вандою. Помер Артуро Тосканіні в США, але похований у сімейному склепі на батьківщині, в Італії.