Як столичні варвари знущаються з вулиці Дмитрівської
Генплан розвитку Києва відсутній вже не перший рік. І вже не перший рік кияни чують обіцянки про те, що його от-от допрацюють, ухвалять тощо. А тим часом забудовники доводять столицю до такого стану, що її мешканцям стає не лише гірше тут жити, а ще й гостям соромно показувати. Стара київська вулиця Дмитрівська, над якою знущаються роками, яскравий тому приклад. Треба не те що не любити, треба дуже ненавидіти Київ щоб таке накоїти. Мало того, що за це ніхто так і не поніс відповідальності, знищення Дмитрівської продовжується і в цю хвилину, коли ви читаєте ці рядки.
Колись, ця вулиця вела від Лук’янівки до Євбазу («єврейський базар» – так кияни називали (і ще й досі називають увесь цей район) головний ринок Києва на Галицькій площі, нинішній площі Перемоги). Як і увесь тодішній Київ, ця вулиця несла на собі відбиток милої провінційності і її конче треба було зберегти для наступних поколінь киян, як штрих тисячолітнього історичного пунктиру на тлі нинішнього столичного блиску…
Укрінформ навідався на Дмитрівську, аби зафіксувати її нинішній стан, і те, що ми побачили, не вписується в жодні рамки – ні естетики, ні здорового глузду. Безумна суміш пафосних новобудів, покинутих людьми розвалюх, роздовбаних трамвайних колій – неможливо зрозуміти, що це: уже занедбаний двір, заставлений машинами, чи все ж таки щось ще схоже на вулицю, по якій пересуваються люди і їде транспорт?
Всеосяжний хаос
Наша експедиція Дмитрівською почалася з її кінця: від Лук’янівки. Перше враження – тут панує суцільна тиснява і цілковитий хаос: в архітектурі, на проїжджій частині, тротуарах... По обидва боки дороги – трамвайні колії, між ними на проїжджій частині запарковані автомобілі – не на «хвилинку», а надовго, акуратною «ялинкою». Відтак машини, які прямують в обох напрямках, змушені їхати прямо по скособочених залізобетонних плитах трамвайних колій.
- Я скільки не дивлюся – не помітила тут знаку для паркування, - звертаюся до колеги-фотокореспондента Данила.
- Та тут його просто немає, - говорить Данило, знімаючи увесь цей автомобільний безлад.
Дмитрівська – це вулиця контрастів. В архітектурі тут «свіжі» висотки без всяких переходів і архітектурних «викрутасів» стіна в стіну сусідять з історичними будинками, інколи, відвертими розвалюхами. Перша з них - одноповерховий будиночок, в якому давно ніхто не живе, на розі Глібова і Дмитрівської. Стара сіра цегла здається от-от обвалиться, а на потрісканих стінах ледь тримаються протрухлі облущені двері, вхід до яких заріс кущами. Завершує цю картину яскраво-синє графіті на стіні.
По сусідству – ще один занедбаний триповерховий будинок з червоної цегли із брудними побитими вікнами та обшарпаними стінами.
Через дорогу від цих забутих людьми будівель інший світ – яскраво-жовта висотка-«новобуд» із квітковим магазином, офісом психолога, італійським меблевим салоном та ще всілякими «бутиками» (Див. нижче). На розі Дмитрівської і Полтавської – знову архітектурний антикваріат: будівля з червоними подекуди облущеними стінами та високими білими колонами – приватний київський інститут підвищення кваліфікації, а колись це був один з навчальних корпусів КПІ. Далі за ним по Дмитрівській – знову жовта висотка, схожа на попередню.
Нарешті на тротуарі біля цієї новобудови помічаємо знак «зона паркування». Вона закінчується дуже швидко – за якихось 28 кроків. Водночас на проїжджій частині автомобілі так і стоять між трамвайними коліями. Не десятки, а сотні автомобілів мешканців нових висоток і тих, хто приїхав на Дмитрівську працювати мають вміститися на маленькому клаптику. А де паркінги – наземні, підземні, багатоповерхові, у дворах – проектом вони взагалі були передбачені? А чому висотки побудовані практично впритул до трамвайних колій, і трамваї їздять прямісінько під вікнами їхніх мешканців? Тротуари дуже вузькі, побиті, на деяких ділянках і взагалі відсутні. Вулиця забудована так щільно, що ніде немає вільного простору, а будинки просто повилазили на тротуари.
Дерев, знаменитої київської зелені, практично немає. За сумішшю споруд – праворуч бетонні паркани, обліплені оголошеннями, ліворуч – кілька будинків різної висоти, зведені упритул один до одного. Найнижчий, двоповерховий, вочевидь, після пожежі: відсутня половина даху, обгорілі стіни...
Пожежа злегка зачепила і сусідній готель «Сенатор», одна стіна якого тепер має попелястий відтінок. Готель, до речі, стоїть на розі Дмитрівської та Павлівської, в реконструйованому будинку, тут колись був магазин «Риба» (або, як жартували за радянських часів, магазин «Риби нема»), ретро-фотографію якого нам пощастило знайти в мережі.
Подивіться, на це фото 1970-х років – так виглядав саме цей квартал 40 років тому… Трамвайні рейки, укріплені акуратною сірою бруківкою, жовто-червоний трамвайчик №15 ось-ось поверне на Павлівську. Уздовж Дмитрівської буяє потужна київська зелень, аж за розлогими кронами старих дерев геть не видно будинків. Так було по всій вулиці – дерева і кущі бузку, які тут росли, додавали їй особливого шарму. Зараз все навпаки – лише цегляні коробки «новобудів»…
Саме атмосферу старого Києва тривалий час зберігала нині знищена Дмитрівська вулиця, забудована у другій половині 19 століття, у кварталі, який ми описали, - переважно двоповерховими будиночками міщан. То була особлива «київська архітектура» – перший поверх дерев’яний, обкладений цеглою, другий – саман. Зі «зручностей» в такому житлі, в кращому випадку, був водогін, вся решта – у дворі. Віку спорудам з такого матеріалу відміряно небагато – максимум 50-60 років, вони і так своє перестояли, бо зносили їх аж у 70-ті роки. Довго на їхньому місці залишались порослі травою пустирі, аж поки, уже в ХХ1 столітті, на Дмитрівській не постав цей жах…
Повернемося в сучасність. На Дмитрівській, 60 - чергове будівництво. Ще кілька місяців тут стояв симпатичний триповерховий будинок початку ХХ століття, а тепер, за інформацією ЗМІ, на його місці виросте чергова «коробка».
- Поглянь, який невеличкий клаптик, але тут примудрилися втулити ще будинок! - каже мені Данило і поспішає зробити вдалий кадр: слід, «тінь», що залишилась на стіні сусіднього новобуду. Ніби привід знищеного будинку… Google Maps, який дає панораму вулиці за 2015 рік, ще встиг його зафіксувати. Ось як він виглядав з фасаду, що виходив на Дмитрівську:
Ще одна з найстаріших споруд, які тут збереглися, знаходиться трохи далі - під номером 52. Триповерховий будинок побудований понад століття тому – 1903 року у неповторній манері київської еклетики – яка сама стала архітектурним стилем. Вишукана ліпнина біля вікон та колонада на фасаді… Якщо придивитися, на останньому поверсі над вікнами можна побачити архітектурну деталь - маскарони у вигляді ангельських голівок.
Не вберегли ангели… Стан будинку – ви бачите – страшний: його не ремонтували багато десятків років, балкони обвалилися, за вікнами – пустка. Хтось з особливим, як кажуть судейські, цинізмом розфарбував половину першого поверху у дикий рожевий колір. Судячи з усього цього можна зробити один висновок – будинок готують до зносу, аби на його місці збудувати ще пару тисяч «квадратних метрів» на продаж. Єдине що поки що стримує варварів ХХІ століття – це табличка «Пам’ятник архітектури. Охороняється законом» (Див нижче), що як насмішка висить коло вхідних дверей…
Навпроти, під номером 27 – «подаруночок» від радянської ще влади - дев’ятиповерхова «гостинка» артистів цирку, яку вирізняє від подібних споруд на Борщагівці, хіба що невисока округла стіна при вході з вирізьбленими фігурками гімнастів, клоунів та дресирувальників з їхніми підопічними.
А от і, мабуть, найстрашніше, що трапилося побачити на Дмитрівський. Жахливий одноповерховий барак з облущеною дрібною білою плиткою та обмальований чорним графіті…
Під стінами, просто на вулиці лежить сміття – уламки старих меблів. Дивує, що ось зовсім поруч є сміттєвий бак, до якого усього два кроки… Він, до речі, стоїть прямісінько на дорозі.
Дмитрівська перетворюється на Манхеттен – в поганому сенсі...
Після побаченого на Дмитрівській, ми не могли не звернутися до експертів, які знаються на архітектурі та історії Києва, аби дізнатися їхню думку про таке неподобство у центрі столиці.
Михайло Кальницький, києвознавець, історик:
«Така ситуація не лише на Дмитрівській, а й на сусідніх - Златоустівській, Павлівській, певною мірою на вулиці В'ячеслава Чорновола, які утворюють цей мікрорайон київського центру. Його вже не перший рік перетворюєть на такий собі Манхеттен: хмарочоси – один на одному. Здавалося, що забудовувати вже немає куди, але ще знаходять і упихують.
Взагалі ж руйнування історичного середовища відбулося вже років зо двадцять тому, якщо не більше. У 90-ті почали будувати хмарочоси. Приміром, нинішня вулиця Павлівська – це дітище 90-х років. Історичне середовище вже тоді руйнувалося, залишалися тільки окремі пам’ятки. На Дмитрівській досі залишаються 5-6 цікавих будинків у різних стилях початку 20 століття, які важливо зберегти».
Герогій Духовичний, архітектор:
«Це пов’язано зі станом влади у Києві. Місто повністю занедбане, ним ніхто не займається. Коли за посаду мера змагалися Омельченко й Суркіс, то політтехнологи Суркіса винайшли для нього простий, але дуже актуальний і на сьогодні лозунг: «Києву потрібен мер не Хрещатика, а всього міста».
Києву потрібна влада не мародерів, а нормальних містян.
Всі наші забудовники так чи інакше пов’язані з представниками влади і тому будують що хочуть і де хочуть по всьому Києву. Те, що зробили зі схилами над Дніпром – ганьба. Силует Правобережжя просто не впізнати. Нас запитують – як ми як архітектори могли таке допустити? Але хіба нас хтось питає чи слухає? Сьогодні навіть норми розроблені таким чином, щоб архітектори не могли впливати на забудову. Я працюю більше 40-ка років, але такого жахіття як зараз у Києві ще не було».
Та як би там не було – затверджений чи не затверджений генплан міста, чи його взагалі немає, але це все одно не дає права забудовникам і всіляким контролюючим органам ігнорувати стан історичної частини міста, керуючись лише інтересами власної кишені. Вулиця Дмитрівська – лише маленька жилочка у тілі стародавнього міста, над якою роками знущаються. Як довго це ще триватиме? На це питання, нарешті, хочеться почути відповідь.
Юлія Горбань, Київ.
П.С. Звісно, ми звернулись по коментар і до Київської міської адміністрації - Департаменту з питань Державного архітектурно-будівельного контролю міста Києва.
- Тільки через офіційний запит! – прогнозовано ми почули відповідь чиновників для журналістики.
Що ж, ми написали запит – ось він:
Обов’язково опублікуємо відповідь на нього. Позначимо і час, який знадобився на його підготовку. Прокоментуємо, якщо будуть підстави.
