Як в колишніх угіддях Януковича фурами ліс “дерибанять”

Знаменита мисливська резиденція втікача-Януковича — офіційно Дніпровсько-Тетерівське лісомисливське господарство, в народі Сухолуччя — розташована за шістдесят кілометрів від Києва. Нині її вирубують та розпродають. Громадські екологічні організації б’ють на сполох. Вони вже давно просять владу надати цим місцям статус національного природного парку, бо є висока ймовірність, що за кілька років там залишаться самі пеньки та згарища. Але це не все. Активісти переконують, що в “Сухолуччя” досі приїжджають на полювання члени елітного мисливського клубу “Кедр”, спеціально створеного у 2008 році Януковичем і Ко.

Відтак, журналісти Укрінформу разом з екоактивістами вирушили до Вишгородського району (Київська область), щоб на власні побачити в якому стані нині “Сухолуччя”, куди в епоху Януковича пускали лише обраних.

Дорогою до Сухолуччя

Сонячний зимовий день починається з захопливої мандрівки. Пункт призначення Сухолуччя — мисливська «резиденція» Януковича. Наша компанія із чотирьох чоловік сідає у невеличкий білий седан. За кермом — волонтер Київського еколого-культурного центру Олександр Головін, поруч із ним — фотограф Павло Багмут. На задньому сидінні поруч зі мною — директор згаданого центру Володимир Борейко.

Подорож у 40 кілометрів минає досить швидко. Навіть не помічаємо, як проїжджаємо Старі і Нові Петрівці (селище, де знаходиться знамените Межигір’я). Заднім місцем відчуваю ідеальний асфальт: жодної ямки чи вибоїни. Такий мало де зустрінеш у Києві, а цей – уже з 10 років - лежить собі на заміській дорозі і хоч би що.

- Колишній гарант власний комфорт собі таки гарантував, - іронізує Володимир Борейко.

Прошу директора центру розповісти про національний парк. За його словами, про створення національного природного парку (далі - НПП) на території Дніпровсько-Тетерівського лісомисливського господарства розмови ведуться вже давно - ще із 2000-х років. Утім лише у грудні 2008 року з’явилася перша реальна надія - президентський указ Віктора Ющенка “Про розширення мережі та територій національних природних парків”.

У документі згадувався й Дніпровсько-Тетерівський, але радіти було рано. Ще бувши прем’єр-міністром Віктор Янукович наклав, як кажуть, лапу на ці землі, змусивши Держлісгосп передати приватній фірмі 20 земельних наділів загальною площею 17,5 гектара. Без конкурсу та інших тендерних формальностей власником територій стало сумновідоме ТОВ «Дім Лісника». Згодом було змінено цільове призначення цих ділянок із сільськогосподарських на землі промисловості. Нібито для будівництва та обслуговування готельно-ресторанного комплексу, а насправді для мисливської резиденції Януковича, таке собі Межигір’я №2. Решта території Дніпровсько-Тетерівського мисливського господарства — 30 гектарів — формально залишилася державною, а в реальному житті — лише для користування Януковича та його оточення.

- Сторонніх туди не допускали, а місцеві (там є кілька населених пунктів. - Авт.) мали отримувати для в’їзду спеціальну перепустку.

- А що, власне, нині заважає створити там парк? Наскільки відомо, всі території знову повернуті державі.

- Так і є. Здавалося, що все, проблеми мають закінчитися. Але не все так просто! Спочатку ідею підтримала й Громадська рада при Мінекології. Адміністрація Дніпровсько-Тетерівського господарства та Держагенція лісових ресурсів також дали погодження створити парк. Утім, згодом останні передумали давати “добро”. Думаю, що причиною для відмови стали якісь домовленості між посадовцями Держлісагентства в особі Христини Юшкевич та мисливським господарством колишніх регіоналів “Кедр”, яке, підозрюю, донині проводить “царські полювання” на території Сухолуччя” – додав Борейко.

Раз кругляк, два кругляк, три...

Проїжджаємо стелу з надписом “Сухолуччя”, минаємо чорні ворота і одразу ж опиняємося на території Дніпровсько-Тетерівського лісгоспу. Повз нас проїжджають кілька потужних тягачів і тракторів. Усі — з причепами, по самі вінця забиті кругляком. 

Далі — помічаємо кілька десятків лісорубів, котрі пиляють ліс та спалюють соснове гілля.

- А це законно взагалі? - питаю в екологів.

- Якщо ці рубки під виглядом боротьби зі шкідниками, то є підстави вважати, що так. Але можемо зупинитися і перевірити, якщо хочете, - каже Олександр Головін.

Побачивши журналістів лісоруби розбігаються, хто куди. Але один з них, який назвався Миколою, все таки погодився сказати кілька слів перед тим, як втекти в ліс: “В лісгоспі дали команду рубати, ми й рубаємо. Все це — сухостій”.

Повернувшись до машини переповідаємо екологам слова лісоруба.

- Кажуть, що рубають сухі дерева.

- Брехня! Ліс насправді діловий. Ходімо, подивитеся ближче.

Ай справді, навіть таким людям як ми, котрі в цих питаннях ні гу-гу, видно, що деревина жива.

Вирубка лісу на території Сухолуччя // Фото: Павло Багмут, Укрінформ.

Показують екологи й галявину, куди лісники скидають сотні тонн деревини – не лише гілки, а й колоди, за які багато не заплатять, але у Європі з них виготовили б тисячі квадратних метрів ДСП чи ДВП-плити.

Поки колега фотографує — насолоджуюся запахом соснового лісу. На відмінну від Києва, дихається тут легко і вільно. Помічаю, що дерева ростуть в один ряд, наче капуста на городі. Екологи кажуть, що ліс виріс не сам: частина територій — молодий сосновий ліс, вік дерев — однаковий.

Нашу розмову перериває клаксон позашляховика. З машини виходить директор Дніпровсько-Тетерівського лісомисливського господарства Василь Юхимчук.

- Володя, а що це тут таке? Хлопці дзвонять і жаліються, що преса за ними бігає, питає всяке, фотографує. Хіба ж не можна було, як то кажуть, по-людськи? - звертається до пана Борейка.

- Ми нічого не порушуємо. Журналісти хотіли подивитися як рубають ліс, ну, то ми й показуємо, - відповів еколог.

- Не ліс, а сухостій, - перебиває Юхимчук.

- Невже сухостій? А давайте ще раз поглянемо, ми ж не сліпі, - влізаємо в розмову і ми.

Власне, зовсім скоро сумніватися вже почав і сам директор.

- Ну так, справді, не всі дерева сухі, але ж, погодьтеся, з часом і вони такими стануть. (Логічно – 100%. Ред.) Зрозумійте мене з економічної точки зору. Адже ліс можна зрубати або сьогодні і збути за реальну ціну, або чекати до завтра, коли все зогниє і віддати його за безцінь, - переконує директор лісгоспу.

- За вашою логікою можна взагалі увесь ліс вирубати…

- Якщо держава виділить достатньо грошей для того, щоб рубати сухе, посадити нове і заплатити працівникам, то - Бог з ним, нехай гниє.

- А скільки цього року закладено в бюджеті? Невже справді так мало? - питаю в нього.

- Не можу назвати цифру. Минулого року виділили 6 мільйонів, чого фактично вистачало лише на зарплату.

- А який в лісгоспу штат?

- Близько 100 осіб.

До нашої розмови знову підключився Володимир Борейко. За його словами, Василь Якович Юхимчук погодив створення національного природного парку “Дніпровсько-Тетерівський”, але колишня глава Державного агентства лісових ресурсів Христина Юшкевич змусила його забрати свою згоду (9 листопада 2017 року відповідним розпорядження Кабмін звільнив Христину Юшкевич. - Авт.).

Пан Юхимчук слова пана Борейка коментувати відмовився. Мовчки сів в машину і поїхав собі.

Мисливський клуб “Кедр”: вхід лише для ВІПів

Рухаємося далі. Цю частину лісу мисливський клуб розділив на 25 гігантських вольєрів, умовний кордон між якими утворює лише металева сітка, довжиною з десяток кілометрів. 

- А що там за сіткою?

- Годовані кабани, олені та лосі. Тому й обгородили, щоб тварини не втекли. Хто обгородив? Мисливський клуб “Кедр” – ось, бачите табличку. Чи мали вони право? Ні. Це самовільне захоплення території, яку держава після втечі Януковича повернула назад.

- Тобто, незаконні полювання проводяться досі?

- Ймовірно так. Але точної відповіді дати не можу.

Володимир Борейко розповідає, що мисливський клуб “Кедр” заснували в 2008-му наближені до Януковича особи: Сергій Тулуб (екс-голова Черкаської обласної державної адміністрації 2010-2014 рр.), Володимир Демішкан (екс-голова “Укравтодору”, народний депутат від “Партії Регіонів” 2012-2014 рр.) та Юрій Бойко (до 2014 року - член фракції “Партія Регіонів, нині — голова “Опозиційного блоку”). (див. документ)

За вхід в мисливський клуб відомі бізнесмени і чиновники платили до 120 тисяч гривень. Серед бажаючих пополювати були екс-президенти України Леонід Кравчук та Леонід Кучма, мільярдери Віктор Пінчук та Вадим Новінський, а також ціла когорта міністрів, чиновників, депутатів та бізнесменів.

- А попроситися всередину можна?

- Треба дозволу просити. Ось номер — пробуйте додзвонитися!

На жаль, вказані номери не відповідали: “Даний номер не обслуговується”. Самим перелізати екологи не рекомендують. Кажуть, що всяке може статися. Що ж, йдемо тоді дивитися на вишки для полювання, які розташовані в ряд, через кожні 50 метрів. На одну з таких вишок залазить і Володимир Борейко.

- Під час полювання загонщики гнали дичину з цілого лісового кварталу (стандартна площа — квадратний кілометр) на просіку з вишками, на яких стояли чиновні стрільці. Туші вбитих оленів, косуль, кабанів вантажили у спеціальні машини і відвозили до зведеного неподалік обвалювального цеху (обвалка туш - відділення м'яса від кісток. — Авт). Мисливці тим часом переїжджали на сусідню просіку, й загонщики бралися гнати на них ту звірину, що змогла прорватися крізь лінію рушничного вогню. Мисливці стріляли (та й, мабуть, і зараз стріляють) в усе, що хотіли, навіть у тварин із Червоної книги. Кулеметами в качок гатили! - розповідає Борейко.

- Жах! - обурюємося з колегою фотографом.

- Ну, хто платить, той замовляє музику. Це ж багаті люди, котрі за живину готові викласти і 5, і 10, і навіть 20 тисяч гривень, лиш би постріляти.

На вулиці почало вечоріти, а значить час повертатися назад. І поки їдемо — знову зустрічаємо декілька фур з лісом, які екологи мовчки проводжають поглядом. Питаю — що робитимете далі? “Боротимемося за створення національного парку, - каже Володимир Борейко, - дай Бог, щоб до того часу тут не залишилися самі пеньки та згарища...”

Мирослав Ліскович, Київ

Фото: Павло Багмут, Укрінформ