З архіву: українська нація об`єднується із світом, а Закарпаття – з Україною (1945)

Радянські  придворні історики багато років намагалися  вбити в голови українців думку про те, що саме СРСР з Сталіним на чолі приніс мир на землю, подолавши Гітлера у Другій світовій війні. Філософ Мирослав Попович  піддає сумнівам цю тезу. Якби, пише він, головним переможцем був Сталін, він би й весь наступний світопорядок  перебудував по-своєму. Натомість він слухняно підписався під Декларацією ООН, в якій містяться цінності Західного світу – демократія, право націй самостійно обирати форми політичного правління, рівний доступ усіх народів до природних ресурсів, свобода від злиднів і страху. Цим він підписав вирок Червоній імперії.

Але про все це РАТАУ не писало. Що стоїть за стислими рядками повідомлень інформагентства, ми зрозуміли лише згодом.

Україна - член ООН

26 квітня 1945. РАТАУ з посиланням на ТАРС повідомило: «Конференція Об'єднаних націй приступила до завдання створення міжнародної організації безпеки... Всі делегації на конференції одержали матеріали, в яких містяться заяви урядів Української і Білоруської Радянських Соціалістичних Республік, що висловлюють бажання приєднатися до міжнародної організації безпеки і взяти участь у конференції в Сан-Франциско».

Довідково: 25 квітня 1945 року у Сан-Франциско почала свою роботу установча конференція для створення міжнародної організації безпеки. Представник від СРСР обгрунтував правові повноваження радянських республік брати участь у міжнародних конференціях, укладати угоди та мати дипломатичні відносини, і ця пропозиція була підтримана Виконавчим комітетом конференції та головами делегацій. Отже, 30 квітня Україну було офіційно запрошено на конференцію у Сан-Франциско, куди члени її делегації прибули 6 травня.

Ідея міжнародної організації, яка б замінила неефективну у розв'язуванні міждержавних конфліктів Лігу нації, виникла ще з початком Другої світової війни. Тоді у грудні 1939 року за ініціативою президента США Франкліна Рузвельта був створений комітет для розробки проекту нової міжнародної організації. Результати його роботи  лягли в основу Атлантичної хартії, підписаної у серпні 1941 року Франкліном Рузвельтом і британським прем'єр-міністром Вінстоном Черчіллем, яка і закладала основні принципи міжнародного співробітництва і дотримання безпеки.

Назва «об'єднані нації» вперше з'явилася 1 січня 1942 року у Декларації Об'єднаних Націй, яка розширювала положення Атлантичної хартії і формулювала принципи спільних зусиль для боротьби проти Німеччини, Японії, Італії та їх сателітів.

Уїнстон Черчилль в своїх мемуарах приписує авторство  назви собі. Він, мовляв, продекламував Рузвельту рядки з поеми Байрона «Чайльд Гарольд», де йшлося про антинаполеонівську коаліцію: «Тут, де блиснув об`єднаних націй меч, мої співгромадяни були непримиренні…». Рузвельт поставився до цього схвально.

На Московській конференції міністрів закордонних справ СРСР, США й Британії, у жовтні 1943 року була підписана Декларація з питання загальної безпеки, яка передбачала, зокрема, створення міжнародної організації, заснованої на принципі суверенної рівності всіх миролюбних держав. Конкретизовані ці наміри були на  Тегеранській та Ялтинській конференціях.

У 1944 році Сталін, намагаючись посилити свій вплив у майбутній організації, тиснув на союзників, аби включити до числа членів-засновників майбутньої ООН Українську та Білоруську республіки.

Цікаво, що для  цього, навіть, були внесені зміни до конституцій СРСР і УРСР, які надавали Україні формальне право мати власні збройні сили. Вже 6 березня 1944 року Верховна Рада УРСР прийняла закон «Про утворення військових формувань союзних республік та перетворення у зв'язку з цим народного комісаріату оборони із загальносоюзного в союзно-республіканський наркомат».

У 1991 році це стало одним з переконливих аргументів для визнання державності України світом.

26 червня 1945 року міжнародна Конференція у Сан-Франциско схвалила назву «Організація Об'єднаних Націй» та її статут.

22 серпня 1945 року Президія Верховної ради Української РСР ратифікувала Статут Організації Об'єднаних Націй, і Україна стала однією з 51 країн-засновниць ООН.

Статут ООН набув чинності 24 жовтня 1945 року після його ратифікації п'ятьма постійними членами Ради Безпеки і більшістю держав-засновниць, а перше засідання Генеральної Асамблеї ООН почалось у Лондоні 10 січня 1946 року.

Капітуляція Німеччини

8 травня. РАТАУ. «Минуть роки, десятиріччя сторіччя. Але день 8 травня 1945 року волелюбні народи світу будуть вічно пам'ятати і шанувати, як дату перемоги над гітлерівською Німеччиною».

Довідково: насправді Акт воєнної капітуляції Німеччини був підписаний 7 травня. Того дня о 02:41 за середньоєвропейським часом, у французькому Реймсі, в будівлі школи, де знаходився штаб головнокомандувача сил союзників генерала Дуайта Ейзенхауера, був підписаний документ, що зупинив війну.

Начальник радянської воєнної місії у Франції, генерал-майор Іван Суслопаров, не дочекавшись відповіді з Москви, на свій страх і ризик поставив підпис як представник СРСР (до речі, англійською).

Акт про капітуляцію Німеччини 7 травня 1945 року, крім Суслопарова, підписали: з німецького боку - начальник штабу Альфред Йодль, з боку союзників - начальник штабу Ейзенхауера генерал-лейтенант Волтер Беделл Сміт, майбутній шеф ЦРУ, від Франції, в якості свідка - заступник начальника штабу Національної оборони корпусний генерал Франсуа Севез. Цікаво, що в Акт від 7 травня був внесений пункт, за яким допускалося перепідписання документа.

Наступного дня, 8 травня 1945 року, в берлінському передмісті Карлсхорст представники німецького військового командування підписали другий «Акт про беззастережну капітуляцію», яку прийняли радянський маршал Георгій Жуков та британський маршал Артур Теддер і засвідчили своїми підписами американський генерал Карл Спаатц і французький генерал Жан Марі де Латр де Тассіньї. Але це стало формальністю: до набрання чинності реймського документа залишалося 17 хвилин, накази про припинення воєнних дій вже були віддані.

До речі, прийнявши капітуляцію Німеччини, Радянський Союз не підписав з нею мирної угоди, тобто формально залишився в стані війни. Лише 25 січня 1955 року був оприлюднений указ Президії Верховної Ради СРСР про припинення стану війни між СРСР і Німеччиною.

Закарпаття приєднали до України

29 червня. Ужгород. РАТАУ. «29 листопада 1944 року в Мукачові відбулась подія, яка стала історичною для народу Закарпатської України. В цей день тут відкрився перший з'їзд Народних комітетів Закарпатської України... З величезним піднесенням з'їзд прийняв Маніфест про возз'єднання Закарпатської України з Україною Радянською... І ось сьогодні воля закарпатських українців, висловлена в Маніфесті, здійснилася - в Москві підписано угоду про возз'єднання Закарпатської України з УРСР».

Довідково: 29 червня 1945 року в Москві було підписано Договір між СРСР і Чехословаччиною про Закарпатську Україну, відповідно до якого Закарпаття було приєднано до Української РСР. У листопаді 1945 року цей Договір був ратифікований Тимчасовими Національними зборами Чехословаччини і Президією ВР СРСР. 22 січня 1946 року територія Закарпаття увійшла до складу УРСР як Закарпатська область з центром у місті Ужгород.

Як відомо, після розпаду Австро-Угорської імперії, наприкінці жовтня 1918 року, Закарпаття увійшло до складу Угорщини як однієї зі спадкоємниць Австро-Угорської імперії. Проте на Паризькій мирній конференції 1919 року країнами-переможцями у Першій Світовій війні було прийнято рішення передати територію Закарпаття Чехо-Словаччині. У 1920 році конституцією Чехо-Словацької республіки було закріплено автономний статус краю з правом мати свій парламент та уряд, і, разом з тим, була введена назва «Підкарпатська Русь» (перейменована на Карпатську Україну у 1938 році). Остаточно новий статус Закарпаття був підтверджений Тріанонським договором, який Угорщина підписала з країнами Антанти 4 червня 1920 року.

У 1938 році Франція та Велика Британія підписали з Німеччиною Мюнхенську угоду, за якою Чехо-Словаччина втратила велику частину своєї території. Прага була зобов'язана передати угорцям третину території Словаччини (з містом Кошице) і південну частину Карпатської України (з містами Ужгород, Мукачеве і Берегове).

Тим часом на Закарпатті зросли націоналістичні настрої, і 15 березня 1939 року парламент Карпатської України проголосив створення незалежної Республіки Карпатська Україна, яка проіснувала до 17 березня, поки Закарпаття не було окуповане Угорщиною.

У ході Другої світової війни, у жовтні-листопаді 1944 року Закарпаття було звільнено від нацистів. Майже відразу у Мукачеві був сформований прорадянський «національний комітет Закарпатської України», який проголосив про приєднання до Української РСР.

Після кількох місяців переговорів, 1 лютого 1945 року, чехословацька урядова делегація була змушена погодитись з радянським контролем над Закарпаттям і 29 червня 1945 року у Москві був підписаний Договір про вихід Закарпатської України зі складу Чехословаччини та про її «возз'єднання з радянською Україною». Окрім того, Чехословаччина погодилась передати СРСР місто Чоп з шістьма селами навколо нього, які не входили до складу Карпатської України, в обмін на село Лекарівці, яке у 1946 році відійшло до Словаччини.

(далі буде)

Хроніка попередніх років: 1918,  1919,  1920-1921,  1922-1923, 1924-1925, 1926-1927, 1928-1929, 1930-1932, 1936-1937,1939, 1940, 1941-1943,1944