3 червня. Пам’ятні дати

День відзначається за ініціативою ООН, відповідна резолюція якої була прийнята 12 квітня 2018 року. Співавторами документу виступили 56 країн світу. Зрештою Генасамблея ООН, підтверджуючи унікальність, давню історію і багатофункціональність велосипеда, підтримала цю ідею.

Як відомо велосипед є простим, недорогим, надійним, екологічно чистим і прийнятним видом транспорту, використання якого сприяє дбайливому ставленню до навколишнього середовища та підтримання здоров'я.

Виходячи з цього, ООН закликала держави-члени брати до уваги передову практику і засоби для пропаганди користі велосипеда серед всіх членів суспільства і в зв'язку з цим вітає ініціативи з організації велопробігів на національному та місцевому рівнях в якості засобу поліпшення фізичного та психічного здоров'я, а також формуванню в суспільстві культури їзди на велосипеді.

Події дня:

Цього дня у 1980 році було створено Карпатський національний природний парк – перший і один із найбільших в Україні національних природних парків. Карпатський національний парк було створено з метою збереження унікальних для Центральної Європи природних ландшафтів, що відзначаються багатим генофондом, наявністю рідкісних пралісових екосистем і значним рекреаційним потенціалом. Ще в 1921 році у межах його нинішньої території на площі 447 га було створено резерват для охорони Чорногірських пралісів. Частина нинішньої території парку з 1968 по 1980 рік була у складі Карпатського державного заповідника, від якого при створенні парку були відокремлені Говерлянське і Високогірне лісництва. Парк розташований у найбільш високому і цікавому в географічному відношенні секторі Чорногірського і Ґорґанського масивів. Основна частина його території охоплює верхів’я річки Пруту і її приток, решта – в басейні Чорного Черемошу. Площа парку становить понад 50 тисяч гектарів, з них у постійному користуванні – майже 38 тисяч гектарів. Його територія простягається на 55 км з півночі на південь і на 20 км із заходу на схід. Переважна частина території парку розташована в межах абсолютних висот – 500–2000 м над рівнем моря. Найвища точка України – вершина гори Говерла (2061 м н.р.м.) – розташована в межах парку.

Ювілеї дня:

112 років від дня народження Жозефіни Бейкер (Фріда Джозефін МакДональд; 1906-1975), американо-французької естрадної співачки і танцівниці, легендарної зірки вар’єте. Ернест Гемінґвей назвав її «однією з найсенсаційніших жінок, котрих він зустрічав у своєму житті», а зустрічав він, варто зауважити, багатьох і надзвичайно різних. Вона зачаровувала всіх – політиків, банкірів, митців, спортсменів, диктаторів, королів, пройдисвітів всіх мастей по обидва боки Атлантики – байдужих не було. Серед шанувальниць її таланту були і представниці слабкої статі – Бейкер товаришувала з такими різними за вдачею жінками як Грейс Келлі і Фріда Кало. Народилася майбутня зірка в американському Сент-Луїсі (штат Міссурі). Батько – музикант єврейського походження, який досить скоро кинув сім’ю, мати – афроамериканка. Маленькою дівчинкою Жозефіна стала свідком расистської різанини в рідному місті, тому до кінця життя була борцем за расове рівноправ’я. Впродовж життя вона усиновила 12 сиріт з різним кольором шкіри. У 13 років її віддали заміж, тоді ж вона почала і свої перші виступи – хористкою, танцівницею в американських клубах. Шлюб тривав декілька тижнів, а потім Жозефіна побралася з молодим провідником американської залізниці і взяла його прізвище – Бейкер. У жовтні 1925 року відбувся дебют американки в Парижі, в театрі на Єлисейських полях. Парижани вперше побачили в її виконанні танець чарльстон. Бейкер поєднувала в собі дикість напівголої представниці бананової республіки з французькою елегантністю і вишуканістю. Епатажні костюми і надзвичайно розкуте поводження на сцені у поєднанні з артистизмом найвищого ґатунку відкрили їй шлях на провідні естрадні майданчики Європи. У Відні, Празі, Будапешті, Мюнхені її виступи були заборонені через надзвичайно епатажні костюми, що ще більше підігрівало інтерес до артистки. Чого лишень варта «бананова» спідничка, або інше сценічне вбрання – вірніше майже цілковита його відсутність: довга низка перлів на голому тілі «ебенової Венери» та купа пір’я на голові. Німецькі нудисти божеволіли від Жозефіни Байкер і, навіть, пропонували їй очолити їхній рух, але танцівниця ввічливо відмовилася – оголеності їй вистачало на сцені, а в житті вона надавала перевагу вишуканому вбранню від провідних паризьких кутюр’є. Любила зірка також і коштовні прикраси – кольє, намиста, персні, каблучки, браслети. Завдяки шаленій славі і чималим гонорарам вона могла дозволити собі майже все, а що не могла, те їй дарували заможні шанувальники, яких завжди вистачало – навіть напередодні 70-річчя. Під час Другої світової війни Жозефіна Бейкер знаходилася то у Франції, то в Північній Африці, працюючи на рух Опору і французьку розвідку. Згодом вона стала кавалером найвищої нагороди Франції – ордена Почесного легіону. Вона стала першою американкою, похованою у Франції з військовими почестями.

92 роки від дня народження Аллена Гінзберга (1926-1997), американського поета, одного з основоположників і виразників руху «бітників», або «розбитого покоління» (разом з Джеком Керуаком і Вільямом Берроузом), яке прийшло на заміну «втраченому поколінню» Гемінґвея. Гінзберг був співцем покоління середини 50-х – 60-х років – це був час хіппі, сексуальної революції, наркотиків, перших грандіозних рок-фестивалів, потужної хвилі інтересу до східних учень, зокрема до буддизму, війни у В’єтнамі, протестного руху. Аллен Гінзберг, навіть, підписувався під листом проти ув’язнення радянських дисидентів, а в самих США його неодноразово затримувала поліція: то за облогу Пентагону, то ще за якісь акції. Втім, це не завадило йому виступати з лекціями у провідних вишах світу, дати силу-силенну інтерв’ю, стати героєм тисяч статей і декількох десятків документальних фільмів і ще за життя стати постаттю легендарною і культовою. Американські критики величали його «Волтом Вітменом ХХ століття», а він називав себе «стенографістом власних мізків». Автор поем: «Лемент», «Кеддіш», збірок «Згустки реальності», «Планета новин», «Дихання душі», «Плутонієва ода». Цікаво, що батько Аллена Гінзберга був вихідцем зі Львова, а мати – з Вітебська. На початку століття вони обоє емігрували до США, рятуючись від погромів і в пошуках ліпшого життя.

90 років від дня народження Костянтина Петровича Степанкова (справж. – Волощук; 1928-2004), українського актора, педагога, народного артиста (і України, і колишнього Союзу), першого лауреата премії ім. Леоніда Бикова, лауреата Національної премії України ім. О. Довженка. Знявся у фільмах: «Камінний хрест», «Білий птах з чорною ознакою», «Дума про Ковпака», «Вавилон-ХХ», «Комісари», «Захар Беркут», «Гадюка» та ін. Про акторську професію Степанков навіть і не думав. Народився на Хмельниччині в родині священика, який був репресований, а згодом і розстріляний. Дитинство було важке. Після війни юнак вступив до Уманського сільськогосподарського інституту (факультет плодово-ягідної технології). Гарно навчався, займався самодіяльністю, організував драмгурток. Як згадував згодом актор, поворот на 180 градусів стався 1948 року, коли до Умані на гастролі приїхав театр ім. Івана Франка зі своїм зоряним складом: Бучма, Ужвій, Добровольський, Мілютенко, Яковченко. Студенти показали корифеям капусник. Сподобався Степанков. Амвросій Бучма запросив талановитого хлопця до театрального інституту – на свій курс. Так і почалася акторська кар’єра Костянтина Степанкова.

Роковини смерті:

41 рік із дня смерті Роберто Росселіні (1906-1977), італійського кінорежисера, «батька» італійського неореалізму. Поставив фільми: «Рим – відкрите місто» (1945), що став маніфестом неореалізму в кіно, а також «Німеччина, рік нульовий», «Ваніна Ваніні» (за Стендалем), «Пайза», «Стромболі, земля Божа». Росселліні майже не користувався монтажем, динаміка дії в його фільмах визначається контрастним стиком епізодів, різноманітних за своїм емоційним звучанням. Останній період творчості режисера пов’язаний з телебаченням, де він поставив ряд картин про видатних історичних особистостей та історичні події («Діяння апостолів», «Сократ», «Блез Паскаль», «Прихід до влади Людовіка ХІV»).