Після нападу в неділю на табір ромів у Львові, внаслідок якого загинув молодий чоловік, ромське питання знову піднялося у суспільстві. І знов, як у подібних випадках, думки розділилися на два протилежні полюси – одні вважають те, що сталося, виключно ганебним проявом зла, інші якимось чином виправдовують цей прикрий випадок начебто асоціальною поведінкою ромів як представників етногрупи загалом. Саме ці люди, громадяни України, вважає голова правління Правозахисного фонду «Розвиток» Олег Григор’єв, і не прагнуть усвідомити, що їхня поведінка щодо ромської національної меншини є всього лише страхом до чужих, тобто – ксенофобією. Проявів такого у демократичному суспільстві не має бути.

- Ви кажете, що сім років працюєте з ромами і за цей час ні разу на досвіді не довелося переконатися у стереотипах, які існують щодо них (мова про “крадуть-асоціальні-зброя-наркотики”)...

- Я народився у Мукачеві, поряд з одним із найбільших місць компактного проживання ромів в Україні. Я дуже добре пам’ятаю своє дитинство, як довгий час батьки мене лякали ромами, розказуючи про їхні найбільш негативні риси. Тобто, маю сказати, що я сам ріс із негативними установками щодо ромів. У суспільстві існують не обґрунтовані, а безумовні стереотипи щодо ромів – і їх важко руйнувати. Найбільш поширеними народними стереотипами щодо ромів, що передаються з вуст в уста, від батьків до дітей, є те, що, в основному, роми – наркодилери, злодії й бандити, а також, що вони ледарі, ще – вони брудні, хворі та аморальні. Час від часу ці думки виголошуються на офіційному рівні.

- Чому, на вашу думку, ці стереотипи «рулять» у нашій країні, і на них так легко ведеться суспільство, що навіть немає однозначного сприйняття явного злочину: умисне вбивство? Натомість усі говорять про “другу сторону” проблеми?

- В Україні ситуація далека від ідеальної. Надзвичайний рівень антиромських віянь, зразки і практика порушення прав людини щодо ромів і загальна толерантність до подібних дій є результатом того, що ставлення до ромів як до парій ніколи не визнавалося порушенням.

До речі, уряд також поширює антиромські настрої у шкільній системі. Наприклад, на сторінці 81 “Основ здоров’я”, підручника для 4 класу загальноосвітніх шкіл, рекомендованого Міністерством освіти і науки й виданого в 2004 році, дітей віком 10 років навчають – що слід робити, коли “чужинці” з’являються біля дверей твоєї домівки. Ілюстрація, яка супроводжує текст, демонструє, як білий український хлопчик дивиться у вічко дверей на темношкіру дівчинку, яка прохально простягає руки. Одночасно доросла, загрозливого вигляду жінка, вбрана типово “по-циганськи” (шалик, сережки-кільця і квітчастий одяг), ховається, щоб не втрапити в поле зору української дитини.

Ромське питання є непростим не лише в Україні. Фактично схожі проблеми є у всіх країнах колишнього соцтабору, незважаючи на те, увійшли вони в ЄС чи ні. Основні проблеми ромів приблизно однакові в усіх країнах: це соціальна ізоляція від місцевого населення, низький освітній рівень, погані умови життя, тотальна бідність, жахливі житлові умови, погане здоров’я, а також відсутність представників в органах влади, побутовий расизм, відсутність захисту з боку правоохоронних органів...

Але якщо Україна претендує на звання демократичної європейської країни, якщо громадяни варті того, аби жити в демократії, то ми повинні крокувати єдиним шляхом: всім та всіма силами допомогти ромам вийти з вікової ізоляції, навчити їх жити за законами та правилами нашої спільної держави і нарешті допомогти їм інтегруватися в українське суспільство, як це давно зробили десятки інших національностей, що проживають в Україні.

- Розкажіть про позитивний досвід роботи з ромами: ми недавно писали про те, як в одному із сіл Закарпаття роми зробили дорогу до поселення на виділені кошти їхньої сільради та фонду. Які ще були чи є ініціативи?

- Я працюю у Правозахисному фонді "Розвиток", який займається розвитком ромського самоврядування на Закарпатті. Нами було створено 5 органів самоорганізації ромської громади, які є частиною системи місцевого самоврядування. Вони дозволяють представникам ромської національної меншини брати участь у вирішенні питань місцевого значення і здійснювати передані їм повноваження місцевої ради, а також дозволять ромській національній меншині делегувати своїх представників до органів місцевої влади, щоб на якісно новому рівні представляти та захищати інтереси ромських громад.

Наразі триває реалізація унікального тристороннього інфраструктурного проекту в 3-х ромських таборах. У кожному з них роми зібрали частину своїх грошей, частину виділив наш фонд і місцеві сільради. Вже у двох місцях компактного проживання ромів було засипано щебенем дорогу та проведено роботи з відводу стічних вод. Я упевнений, що лише активна та вмотивована ромська громада, яка точно знає, як використати надані державою можливості, зможе ефективно вирішувати свої проблеми.

- Хто, крім вас, займається ромами в Україні чи на Закарпатті? Наскільки добра це робота – в сенсі соціалізації, руйнування стереотипів?

- В Україні майже у кожному регіоні працюють організації, які займаються захистом прав ромів. Багато організацій підтримує Ромська програма Міжнародного фонду "Відродження". У нас на Закарпатті діє кілька десятків громадських організацій, є багато ромських активістів і лідерів, які займаються вирішенням правових і соціальних проблем ромів. Щоби розірвати це замкнене коло, ми працюємо одночасно в двох напрямках. Ми проводимо просвітницьку роботу з ромами і надаємо безкоштовну правову допомогу, чим посилюємо їхні правові можливості й відкриваємо доступ до ресурсів міста, регіону та країни.

Разом із тим, з метою зменшення соціальної дистанції між ромами і жителями міст ми працюємо над відкритістю таборів – запроваджуємо поетапно адвокасі кампанію «Відкриті рома». Адвокаційні кампанії – це один із головних напрямків роботи нашого фонду, який займається захистом прав людини та захистом прав представників ромської національної меншини. Як правило, адвокаційні кампанії спрямовані на захист, посилення й розширення прав, свобод та інтересів окремих вразливих груп населення. Це безтерміновий процес відстоювання прав людей (групи людей) з метою зміни державної політики й управління, законодавства та суспільної думки, соціальних процесів і явищ.

- Після погрому у Львові, який був однією з послідовних схожих акцій (після Києва, Хмельницького, Тернополя) – які ваші думки як людини, яка працює над соціалізацією ромів, щодо загального сприйняття ситуації в суспільстві? Щодо якості суспільства, мається на увазі.

- Реакція суспільства на погроми, і особливо на останній інцидент була доволі передбачувана. Хтось засуджує дії й від щирого серця співчуває родині загиблого. А хтось, навпаки, підігріває свої стереотипні переконання і віру в те, що ромська спільнота винна сама, і взагалі вважає їх людьми другого сорту. Далеко ходити не потрібно, достатньо прочитати коментарі під новиною про напад на ромів, і ви самі побачите рівень ксенофобії у нас. Саме ці люди, громадяни України, і не прагнуть усвідомити, що їхня поведінка у стосунку до ромських національних меншин є всього лише страхом до чужих, тобто – ксенофобією. Роми дотепер залишаються у тій же ситуації, що й раніше, – на чужій території й в атмосфері тотального несприйняття та ворожнечі.

- Як, на вашу думку, нашому суспільству треба взаємодіяти з ромами?

- Багато років запроваджується головний принцип: "Все для ромів, але без ромів", у якому відсутня взаємодія, направлена на вирішення "ромського питання" в суспільстві, і який потрібно руйнувати, оскільки без участі самих ромів вирішити це питання неможливо. Ми вже маємо негативний досвід – прийняття неймовірно важливих документів без обговорення з ромською спільнотою, а саме – стратегії Президента про захист та інтеграцію в українське суспільство ромської національної меншини, а також конкретного затвердженого плану заходів Кабінету Міністрів України щодо виконання стратегії Президента. І це все не працює наразі.

Тетяна Когутич, Ужгород
Фото Сергія Гудака та зі сторінки Олега Григор’єва в мережі Facebook