13 листопада. Пам’ятні дати

Як відомо, Українська Національна Рада була створена у Львові 18 жовтня 1918 року. Вже наступного дня вона заявила про наміри створення самостійної держави на всій українській етнічній території колишньої Австро-Угорської монархії. Однак австрійський уряд мав плани передати Галичину Польському королівству, для чого 28 жовтня у Кракові була сформована відповідна комісія.

Аби запобігти переходу під владу Польщі, у ніч на 1 листопада 1918 року спалахнуло Листопадове повстання. Загони Українських січових стрільців зайняли всі найважливіші урядові установи у Львові, Станіславі, Тернополі, Золочеві, Сокалі, Раві-Руській, Коломиї, Снятині і Бориславі. Найтяжчі бої повстання були у Львові: там січовим стрільцям вдалося взяли під контроль дві третини міста лише 11 листопада.

Незважаючи на таке скрутне становище, 13 листопада 1918 року, Українська Національна Рада у Львові затвердила «Тимчасовий основний закон про державну самостійність українських земель колишньої Австро-Угорської монархії», яким проголосила створення на всій українській етнічній території Галичини, Буковини і Закарпаття Західно-Української Народної Республіки.

Водночас, не бажаючи втратити Галичину, Польща розпочала військові дії проти ЗУНР. Остаточно Листопадове повстання було придушене польськими військами 22 листопада, і уряд ЗУНР переїхав спочатку в Тернопіль, потім у Станіслав (тепер Івано-Франківськ), а згодом перебував у екзилі в Кам'янці-Подільському.

Важливим здобутком діяльності ЗУНР було урочисте проголошення 22 січня 1919 року в Києві Акту про Злуку ЗУНР і УНР в єдину соборну Українську Народну Республіку.

Після поразки у Польсько-українській війні, уряд ЗУНР емігрував у Відень, де припинив існування 15 березня 1923 року.

Ювілеї дня:

129 років від дня народження Остапа Вишні (справжн. – Губенко Павло Михайлович; 1889–1956), українського письменника-сатирика і гумориста. Автор збірок «Діли небесні», «Вишневі усмішки», «Кому веселе, а кому й сумне». Започаткував новий художній жанр – нарис-усмішку. В середині двадцятих років минулого століття в Україні не було популярнішого письменника за Остапа Вишню. За кількістю видань він посідав перше місце серед своїх колег по письменницькому цеху і був найзаможніший. Його друг, письменник Майк Йогансен (пізніше репресований і розстріляний) писав: «Всі українці поділяються надвоє, але не рівно: 99 відсотків складають ті, хто тільки побачивши «вишневу усмішку» і ще навіть не обізнавшись з її змістом, вже хапається за живіт, тоді падає долі і качається по землі в нападі гомеричного реготу, аж через силу благаючи: «Ох, дайте ж мені скоріше прочитати, щоб я бодай знав, з чого сміюся!» А про один відсоток годі й мовити – це заздрісники…» Втім, саме завдяки заздрісникам всенародний улюбленець, «Гоголь Жовтневої революції», як його називали сучасники, заробив 10 років сибірських таборів і став однією з перших жертв сталінського терору. Тричі він стояв на межі між життям і смертю, але залишився живим. Уперше це трапилося у лютому 1934-го, через два місяці після арешту. Гумориста засудили до вищої міри, однак згодом розстріл замінили десятьма роками виправно-трудових робіт. Удруге Вишня ледь не наклав життям у Печорському таборі восени 1938-го. У супроводі конвою його доправляли на баржу де знаходилися такі ж самі смертники, але дорогою він захворів на крупозне запалення легенів і його, стовідсоткового «доходягу», залишили на якійсь гулагівській цегельні. Так він вижив. А втретє Павло Михайлович відчув подих смерті у 1943 році. Втім, і цього разу минулося – 54-річного хворого письменника випустили на волю. Це теж було наче диво: як стало згодом відомо, у зв’язку з початком визволення України від гітлерівців Хрущов разом з декількома відомими українськими митцями – Рильським, Довженком, Бажаном, Яновським та ще з кимось, почали клопотатись про звільнення з таборів деяких представників української культури. Були складені списки. Але з усіх, хто був там зазначений, вижив тільки Остап Вишня. Його й відпустили. Після повернення Вишня напише ще багато гострих, позначених фірмовим «вишневським» гумором творів, але вже ніщо не зможе стерти з його душі, з його обличчя, погляду зачаєної гіркоти і болю від побаченого й пережитого. Українці раділи поверненню письменника. Раділи, що він живий, що знову пише. А ще, в мільйонів людей, у кого в ненаситному череві сталінських тюрем і таборів безслідно зникли рідні та близькі, зажевріла надія, що й вони, безвинно покарані, колись таки повернуться додому. Документ про реабілітацію письменник отримав наприкінці жовтня 1955 року, рівно за одинадцять місяців до своєї смерті. 

Цього дня 1943 року народився Мустафа Джемілєв, кримськотатарський і український політичний і громадський діяч, дисидент, політв’язень, перший голова Меджлісу кримськотатарського народу (1991-2013). Дитиною був депортований з батьками до Казахстану. З 1960-х років – в кримськотатарському національному русі. За часів СРСР Джемілєва арештовували 6 разів. Всього він провів п'ятнадцять років у місцях позбавлення волі: був ув'язненим у 1966–1967, 1969–1972, 1974–1975, 1975–1976, 1983–1986 роках та у 1979–1982 роках був у засланні в Якутії. У 1969 Мустафа Джемілєв стає одним з засновників та член Ініціативної групи із захисту прав людини в СРСР. Від імені цієї Групи він бореться за права кримськотатарського народу, насамперед за його політичну реабілітацію і повернення на історичну батьківщину - Криму. Після проголошення незалежності України Джемілєв став активним діячем політичного життя країни. З 1998 року Народний депутат, а з 20 серпня 2014 року Уповноважений Президента України у справах кримськотатарського народу.

Роковини смерті:

День пам’яті Петра Івановича Калнишевського (1691–1803), видатного українського політичного і військового діяча, останнього кошового отамана Запорозької Січі у 1762 та 1765–1775 роках. Дбав про колонізацію земель Запоріжжя, поширював хліборобство і торгівлю; обстоював військові та адміністративно-територіальні права Запоріжжя від зазіхань російського уряду. Попри вимоги поміщиків, не видавав із володінь Січі втікачів. Уважав створення хуторів і зимівників засобом стримування наступу царизму на територію Вольностей Війська Запорозького низового. Після зруйнування 1775 року царськими військами Нової Січі заарештований і засланий до Соловецького монастиря, де перебував у в’язничій ямі. На свіже повітря його виводили тричі на рік: на Різдво, Пасху та Преображення. 1801 року указом Олександра І звільнений з монастирської тюрми у віці 111 років; похований на подвір’ї Соловецького монастиря (де залишився після тюрми) перед Преображенським собором. Загалом в ув’язнені пробув 26 років. У 2008 році гетьмана було канонізовано.

150 років з дня смерті Джоаккіно Антоніо Россіні (1792-1868), італійського композитора. Автор 39 опер. Серед них – такі перлини світового оперного мистецтва як «Севільський цирульник» (якого композитор написав у 24 роки), «Отелло», «Арміда», «Попелюшка», «Сорока-злодійка», «Італійка в Алжирі». «В Італії живе людина, – писав Стендаль, – про яку говорять більше, аніж про Наполеона; це композитор, якому немає навіть двадцяти років». І дійсно: мелодії россініївських арій виспівували на вулицях італійських міст, а самого маестро носили мало не на руках. «Вільгельм Телль» – остання опера Россіні. Після її створення він прожив ще 39 років, але написав лише декілька духовних творів, романсів і фортепіанних п’єс.