16 листопада. Пам’ятні дати

Свято встановлено «…на підтримку ініціативи працівників радіо, телебачення та галузей зв’язку України…» згідно з Указом Президента «Про День працівників радіо, телебачення та зв’язку» від 11 листопада 1994 року. Історія свята розпочалася 16 листопада 1924 року, коли у Харкові в ефір вийшла перша в Україні радіопрограма. Відтоді журналісти та працівники сфери радіо відзначали цей день як професійне свято. Нині ж до них долучилися телевізійники, представники інтернет-ЗМІ. Цей день відзначають і фахівці зв’язку, що забезпечують роботу телефонних мереж та мереж Інтернет-зв’язку.

Разом з тим, сьогодні відзначається Міжнародний день толерантності, який був запропонований у 1996 році Генеральною Асамблеєю ООН. Це рішення було ухвалено у зв’язку з проведенням у 1995 році Року ООН, присвяченого толерантності, який був проголошений Асамблеєю в 1993 році з ініціативи ЮНЕСКО. 16 листопада 1995 року держави-члени ЮНЕСКО прийняли Декларацію принципів толерантності. У ній ідеться про рівність усіх людей, незалежно від їхнього віросповідання, етнічної належності чи кольору шкіри. Ці принципи закріпили у Загальній декларації прав людини, що проголошує неприйняття усіх форм дискримінації, недопущення геноциду і покарання за нього. Декларація принципів терпимості звертається до держав, які мають гарантувати створення справедливого законодавства, дотримання правопорядку, судово-процесуальних та адміністративних норм. У статті 2 Декларації говориться, що для того, щоб зробити суспільство більш терпимим, держави мають ратифікувати існуючі міжнародні конвенції з прав людини, і, якщо це необхідно, розробити нове законодавство з метою забезпечення в суспільстві принципу рівних прав та можливостей для всіх груп та окремих людей. ЮНЕСКО пропонує відзначати День толерантності у школах і вищих навчальних закладах усіх країн-членів Організації Об’єднаних Націй, адже принципи толерантності мають закладатися ще в дитячому віці.

Події дня:

Цього дня, у 1972 році, на ХVІІ сесії Генеральної конференції ЮНЕСКО була прийнята Конвенція про охорону всесвітньої культурної і природної спадщини. Україна ратифікувала цю Конвенцію у жовтні 1988 року. Цей документ визначає комплекс заходів, спрямованих на забезпечення державами-сторонами Конвенції якомога ефективнішої охорони і збереження культурної спадщини, розміщеної на їхній території. Окрім того, Конвенцією передбачалося заснування при ЮНЕСКО Міжурядового комітету з охорони визначної культурної і природної спадщини загального значення, що отримав назву «Комітет всесвітньої спадщини». До його повноважень відносяться питання складання, поновлення й публікації списків цінностей культурної і природної спадщини («Список всесвітньої спадщини»).

Ювілеї дня:

150 років від дня народження Богдана Кістяківського (1868-1920), вітчизняного філософа, соціолога, правника, академіка УАН. Син відомого українського вченого, криміналіста та історика права Олександра Кістяківського. Навчався у Київському та Харківському університетах, а потім в Берлінському та Страсбурзькому. Вивчав право і філософію. Після закінчення навчання жив у Росії: спочатку – у Вологді (де дружина перебувала на засланні), а згодом у Москві. Щороку відвідував Німеччину, де спілкувався з провідними європейськими філософами та соціологами. Макс Вебер обрав Кістяківського як одного з найкращих знавців права своїм консультантом для написання роботи про політичні течії в Росії. До 1917 року вчений мешкав переважно в Москві. Викладав у Московському університеті, а потім у Демидівському юридичному ліцеї. Свою дисертацію («Соціальні науки і право»), за яку здобув ступінь доктора державного права, захищав вже у Харківському університеті. З травня 1917 Богдан Кістяківський – професор Університету Св. Володимира (від 1919 – декан юридичного факультету). Сенатор, член Адміністративного генерального суду. Співпрацював з Миколою Василенком і Володимиром Вернадським у здійсненні реформи вищої освіти і наукових установ в Україні. В січні 1919 року обраний позаштатним академіком ВУАН по кафедрі державного адміністративного і міжнародного права, а в березні 1919 року — штатним академіком по кафедрі соціології. З наближенням більшовиків Кістяківський залишив Київ, обійнявши посаду професора Політехнічного інституту в Катеринодарі. Втім, буремні події невдовзі докотилися і туди. До того ж вчений важко захворів, йому зробили операцію, після якої він невдовзі й помер. Варто зазначити, що Богдан Кістяківський був одним з чільних теоретиків правової держави; обстоював принцип народного суверенітету, але застерігав від необмеженого народовладдя.

136 років від дня народження Михайла Білинського (1882-1921), українського політичного і військового діяча, капітана 3-го рангу Українського військового Флоту. Народився на Черкащині. Після закінчення Полтавської гімназії продовжив навчання в Лазарєвському інституті східних мов. У 1909 році розпочав військову службу юнкером Балтійського флоту. З 1917 року належав до Української партії Соціалістів-самостійників. Став одним з організаторів українського морського міністерства. У травні-жовтні 1918 року входив до складу української делегації, яка вела переговори про умови підписання мирного договору з Радянською Росією у Києві. З грудня 1918 до квітня 1919 – морський міністр Української Народної Республіки. Як згодом писав в еміграції соратник Михайла Білинського капітан-лейтенант Святослав Шрамченко, новопризначений міністр виявився «найвідповідальнішою постаттю з усіх осіб, що стояли на чолі морського відомства України за весь час його існування. Людина вогняної енергії, кришталевих чеснот, з доброю військовою освітою і службовим досвідом, він мав ще ту велику чесноту, що на всі справи дивився й до них підходив з огляду інтересів держави. Тобто мав широкий державний розум, якого якраз бракувало тоді багатьом провідникам інших наших відомств у їхніх, часом вузько хуторянських, підходах до державних справ». У 1920–1921 рр. – міністр внутрішніх справ УНР. Михайло Білинський входив також до складу Всеукраїнської Національної Ради, очолював її і був заступником голови урядової Комісії по розробці Конституції УНР. Брав участь в першому Зимовому поході Армії Української Народної Республіки. 17 листопада 1921 року під Базаром на Житомирщині, українська армія генерала Юрія Тютюнника билася з червоною кіннотою Григорія Котовського і потрапила в оточення. Не бажаючи здаватись у полон, Михайло Білінський застрелився. Йому не було навіть і 40 років. Місцеві жителі поховали його на сільському кладовищі с. Малий Миньків. 359 військових побратимів Білинського, які потрапили в полон до більшовиків, знайшли останній притулок у братській могилі під Базаром. 21 листопада 1921 року їх усіх розстріляли. Перед смертю вони співали «Ще не вмерла Україна»…

82 роки від дня народження Ігоря Турчина (1936-1993), українського тренера з гандболу. Створив команду «Спартак» (Київ) – 20-разового чемпіона СРСР, 13-разового переможця Кубку Європейських чемпіонів. За видатні досягнення в спорті Турчин і його команда занесені в Книгу рекордів Гіннеса. Турчин – випускник Кам’янець-Подільського педагогічного інституту (нині Кам’янець-Подільський національний університет). Починав роботу в ДЮСШ-2 Києва в 1959 році з групою новачків, з яких створив команду «Спартак». Жіноча збірна СРСР, очолювана ним, займала перші місця на Олімпійських іграх в Монреалі (1976) та Москві (1980), була бронзовим призером олімпіади в Сеулі (1988), двічі перемагала на чемпіонатах світу (1982, 1986), в 1975 і 1978 була срібним призером світових першостей, в 1973 році - бронзовим призером. У 1976 році був визнаний найкращим тренером світу.

Роковини смерті:

День пам’яті Соломії Крушельницької (1872-1952), видатної української співачки (лірико-драматичне сопрано). Виконавиця понад 60 оперних партій. Співала на сценах провідних театрів світу, зокрема в Одесі, Варшаві, Петербурзі, Парижі, Неаполі, Римі, Мілані, Каїрі та ін. За життя співачки було здійснено 31 запис її голосу на грамплатівки. Фонозаписи зроблені у Варшаві, Мілані й Чикаго. Доживала віку Соломія Крушельницька разом із сестрою Ганною у Львові, у квартирі колись свого будинку – радянська влада націоналізувала його, залишивши співачці декілька кімнат. Викладала в місцевій консерваторії. Радянське громадянство отримала лише після того, як переписала віллу в Віареджо на користь держави. Маєток, де  в любові та злагоді прожила Соломія Амвросіївна з чоловіком Чезаре Річчоні (був мером містечка) понад чверть століття, продали, віддавши власниці лише невелику частину вторгованого. В характеристиці на співачку, поданій директором консерваторії до обкому партії в 1948 році, зокрема, писалося: «Колишня знаменитість. У громадському житті консерваторії жодної участі не бере. Як педагог втратила необхідний для викладача рівень. Як вихователь – аполітична. Бажане переведення на пенсію». Але в обкомі вирішили, що списувати в тираж «колишню знаменитість» ще зарано. За три роки до смерті, 77-річна примадонна відспівала у філармонії прощальний концерт, хоча оперну кар’єру завершила ще на початку 20-х років (потім виступала як камерна виконавиця). Звання професора Львівської консерваторії їй дали за місяць до смерті. Похована Соломія Крушельницька на Личаківському цвинтарі, неподалік могили Івана Франка, з яким за життя була у приятельських стосунках.