30 листопада. Пам’ятні дати
На Майдані Незалежності тієї листопадової ночі перебувало до 400 протестувальників. Ще перед 4-ю годиною ранку на головну площу Києва і України почали завозити вантажівками елементи новорічної ялинки, яку зводили неподалік місця протесту. Тоді ж загони міліції (до 2 000 чоловік) оточили активістів – одні з них, стомлені, дрімали, інші грілися біля багаття, хтось співав пісні. Як виявилося згодом, ця силова спецоперація називалася досить прозаїчно: «розчисткою території для встановлення новорічної ялинки». В результаті наступу силовиків десятки людей було жорстоко побиті, серед них багато студентів (чимало з них приїхало з інших областей України). На відеозаписах, оприлюднених в інтернеті, було видно, як бійці «Беркуту» витісняли людей з-під монументу Незалежності, б’ючи їх кийками та ногами. Декого продовжували бити навіть після того, як він упав; міліціянти у повній бойовій екіпіровці, наче запрограмовані на лють і абсолютне насилля роботи, гналися за своїми беззбройними жертвами, переслідуючи тих далеко за межами Майдану. Для багатьох, як у сиву давнину, єдиним прихистком став Михайлівський монастир, який у лиху годину відкрив свої двері тієї страшної ночі для багатьох переслідуваних. Внаслідок дій «Беркуту» постраждали щонайменше 79 осіб. 35 людей міліціонери затримали, але згодом відпустили. Проти учасників мітингу відкрили два кримінальних провадження – за статтями «спротив представникам влади» і «хуліганство». У МВС розгін протестувальників пояснювали провокаціями з їхнього боку. Від дій силовиків тодішнє керівництво держави відмежувалося; нікого не було покарано, розслідування не було почато. Не покарані винуватці тих подій і досі – ані ті, хто надавав злочинний наказ, ані ті, хто з азартом його виконував. Жорстоке побиття студентів на київському Майдані приголомшило не тільки українців, але й світову спільноту. Події 30 листопада стали переломним моментом в українських протестах кінця 2013 року, змістивши акцент протестів із проєвропейського на антиурядовий, а також додавши їм масовості. Саме після цієї ночі, коли було по-звірячому побито беззбройну і беззахисну молодь, стало очевидно, що влада має намір діяти жорстоко, застосовуючи весь наявний у неї арсенал сили. По суті, тієї ночі влада беркутівськими берцями цинічно розтоптала не тільки крихкі євросподівання українців – вона розтоптала саме поняття демократії, показавши таким чином своє справжнє обличчя.
Події дня:
Цього дня у 1939 році почалась радянсько-фінська війна, яка згодом отримала назву «Зимової». Цього дня радянська авіація почала бомбардування Гельсінкі, а Червона Армія - наступ на Карельському перешийку. Після того як 28 листопада фінський уряд відхилив ультимативні радянські пропозиції про зміну кордонів у Карелії і передачу військово-морської бази Ганко, СРСР розірвав дипломатичні відносини з Фінляндією, і 30 листопада напав на сусідню державу на фронті від Балтійського до Баренцевого моря. Війна тривала 105 діб. 12 березня був підписаний мирний договір, за яким Фінляндія погодилась на втрату 11% своєї території - до СРСР відійшов Карельський перешийок, частина півостровів Рибацький і Середній на Півночі, частина Лапландії, а база Ганко була взята Радянським Союзом в оренду на 30 років. Близько 450 тисяч фінів довелось переселяти у глибинні райони Фінляндії. Проте, не дивлячись на втрати Фінляндії, вона все ж таки відстояла свою незалежність, а СРСР мав доволі відчутні наслідки: як агресора його було виключено з Ліги Націй.
Ювілеї дня:
144 роки від дня народження Вінстона Леонарда Спенсера Черчілля (1874-1965), одного з найвизначніших політичних діячів Великобританії ХХ ст. Двічі обіймав посаду прем’єр-міністра Великобританії – 1940–1945, 1951–1955. Був одним із лідерів Консервативної партії, хоча у 20-х роках залишив консерваторів і перейшов до лібералів, але згодом, на початку 30-х знову повернувся до торі. Коли в червні 1941 року Гітлер напав на СРСР, переконаний антикомуніст Черчилль заявив у парламенті: «Небезпека для Росії – це небезпека для нас» (до речі, Черчилль був одним із небагатьох високопосадовців, хто застерігав від згубної політики «умиротворення Гітлера», добре розуміючи далекосяжні плани нацизму). Відтоді Британія всіляко допомагала СРСР, Черчилль листувався зі Сталіном, тричі з ним зустрічався й відгукувався про нього досить позитивно. Втім, після закінчення війни, побачивши дії «батька радянських народів», піддавав тирана різкій критиці. У 1953 році Вінстон Черчилль був удостоєний Нобелівської премії з літератури за блискуче написану книгу про Другу світову війну – британський лідер був не тільки видатним політиком, військовим, але й неабияким письменником і журналістом. Висловлювання Черчилля давно стали афоризмами. «Якщо країна, обираючи між війною і ганьбою, обирає ганьбу, вона одержує і війну і ганьбу»; «Війна – це, передусім, перелік помилок і прорахунків»; «Відповідальність – це та ціна, яку ми платимо за владу».
75 років від дня народження Терренса Маліка (1943), американського кінорежисера. Малік зняв лише десять повнометражних фільмів, серед яких «Спустошені землі», «Дні жнив» (дивовижно красива кінострічка, де одну з головних ролей блискуче зіграв нікому тоді ще не відомий молодий актор Річард Гір), «Тонка червона лінія», «Новий Світ», «Древо життя», «До чуда». Якщо перші кінороботи режисера, котрого називають кінопоетом рівня Тарковського і Кубрика, увійшли до золотого фонду кінематографа, то останні викликають неоднозначну реакцію навіть у критиків. Безумовно, що віддані шанувальники вбачають у кожному новому фільмі американського митця черговий шедевр, але є й такі, хто категорично не сприймає його кіномови, називаючи останні кінострічки відвертим кітчем та «катастрофою». Зокрема, це стосується «Древа життя» – фільму, з одного боку удостоєного Золотої пальмової гілки Каннського кінофестивалю (2011; очолював журі Мартін Скорсезе), а з іншого – освистаного публікою на тому ж таки МКФ. Свист, улюлюкання та сміх лунали і на прем’єрі фільму «До чуда» (2012) з українською красунею Ольгою Куриленко та Беном Афлеком у головних ролях. Утім своє живе і неповторне слово Малік колись сказав у «Спустошених землях» і «Днях жнив», які є беззаперечними кіношедеврами.
Цього дня народився Назарій Яремчук (1951-1995), популярний український естрадний співак, лауреат премії ім. Тараса Шевченка (посмертно). Назарій Яремчук відомий, насамперед, виконанням українських пісень – «Чуєш мамо», «Зачаруй», «А матіоли цвіт», «Червона рута», «Водограй», «Смерекова хата», «Гай, зелений гай», «Родина», «Я піду в далекі гори», «Пісня буде поміж нас» та ін. Народився Назарій Яремчук 30 листопада 1951 року в селі Рівня на Вижниччині (Буковина) в селянській родині де був четвертою дитиною. І батько, і мати мали чудові голоси, співали, мати ще й грала на мандоліні. У 12 років хлопчик залишився напівсиротою – помер батько. Навчався в інтернаті, мріяв стати географом – подавав в Чернівецький університет на географічний факультет, але не пройшов по конкурсу. Пішов працювати сейсмологом у Західноукраїнській геологорозвідувальній партії. Тільки з другої спроби у 1970 році, коли Назарій уже був солістом «Смерічки», він зміг вступити до університету. У 1975 році, коли розпався дует Зінкевич-Яремчук, Назарій, отримавши диплом, влаштувався працювати старшим інженером на кафедрі економічної географії університету. Але любов до пісні виявилася сильнішою над усе – він повернувся до Чернівецької філармонії. А оскільки професійна естрада вимагала певної підготовки, закінчив також Київський державний інститут культури імені Карпенка-Карого. У 70-х роках не було в Україні популярнішого ансамблю ніж «Смерічка» – він чарував слухачів національним колоритом та українським духом. Довгий час на естраді в Яремчука було амплуа ліричного героя, але він говорив, що любить виконувати пісні, у яких сполучається лірика й громадянське звучання. Він виступав перед солдатами, неодноразово бував з концертами у 30-кілометровій зоні відчуження, де виступав перед ліквідаторами Чорнобильської аварії. Відомий український співак Дмитро Гнатюк казав: «Мене приваблювало в Назарієві те, що він завше був свідомим громадянином і великим патріотом нашої держави, мав свою чітку позицію в естрадній пісні. Вірно служив вітчизняному мистецтву, культурі. Кожен митець має свій творчий образ. У нього була своя, особлива манера. Він ніколи не виходив за рамки того прекрасного, що є в естрадного співака. Справжній був митець, бо ніколи не розмінювався на дешеві успіхи». Якось співака вкотре запитали, що для нього значить пісня. Яремчук трохи помовчав, а потім відповів: «Пісня для мене – це все. Це вираження людських почуттів. Без пісні я не уявляю свого життя». Життя видатного співака обірвалося надзвичайно рано – він відійшов у вічність у 43.
