11 грудня. Пам’ятні дати

Міжнародний день гір відзначається з 2003 року, він встановлений за рішенням Генеральної Асамблеї ООН, яка виступила з закликом до міжнародного співтовариства приділити більш серйозну увагу розвиткові гірських регіонів. Гори займають близько чверті поверхні Землі і є домом для 12% населення світу. Вони не тільки забезпечують засобами до існування й добробуту майже мільярд жителів планети, але й опосередковано впливають на мільярди тих, хто мешкає біля їх підніжжя. Зокрема, гори дають прісну воду, енергію і продовольство – ресурси, яких у майбутньому буде все менше й менше. При цьому, в гірських районах найбільш високий рівень бідності, й вони є надзвичайно вразливими під дією змін клімату, знеліснення, деградації ґрунтів та інших катастроф. Кожен третій мешканець з гірських районів країн що розвиваються, страждає від браку продовольства й змушений жити в злиднях та ізоляції. Як наголошують в ООН, Необхідно знайти нові сталі шляхи розвитку, які відкривали б нові можливості для населення як гірських районів, так і низин, що дозволило б викорінити бідність, не завдаючи подальшої шкоди доволі крихким гірським екосистемам.

Разом з тим, щороку в день народження аргентинського співака Карлоса Гарделя і композитора Хуліо де Каро у світі відзначається Міжнародний день танго. До того часу, як потрапити в Європу і стати вишуканим аристократичним танцем, танго було танцем-протистоянням радше між чоловіком і чоловіком. Це був танець найбідніших, танець мешканців соціального дна – портових робітників, чужинців, що приплили за океан у пошуках ліпшої долі, мовчазних волоцюг, що не випускали з рота цигарки, а з рук – ножа. Лише згодом у парі одного з чоловіків змінила жінка, але дух протистояння (навіть у здавалося б повному злитті) залишився. До Європи, а саме до Франції, танго «експортував» Карлос Гардель. Тут танго отримало свою інтерпретацію: якщо в Аргентині танцювали буквально «душа до душі», то європейці виконували його на чималій відстані одне від одного. В Європі танго стало надзвичайно  популярним вже до 40-х років ХХ ст., коли з’явилась стилізація цього танцю. Як зауважив аргентинський письменник Ернесто Сабато, «Танго є танцем інтровертним, ба навіть інтроспективним: сумна думка, яку танцюють… На сьогодні танго є таким самим символом Аргентини, як корида є символом Іспанії. І подобається нам чи ні, правда й те, що таке спрощення несе щось глибоко правдиве, позаяк танго втілювало основні риси країни, на порозі якої ми стояли: змішання, ностальгію, смуток, крах, драматизм, невдоволення, лють і непевність». В Аргентині 11 грудня був оголошений Національним днем танго ще в 1977 році. Так само на національному рівні відзначають день танго і в Уругваї. 30 вересня 2009 року на прохання міст Буенос-Айреса й Монтевідео ЮНЕСКО визнало танго нематеріальною культурною спадщиною людства. Одним із найвідоміших композиторів і виконавців музики танго, крім Гарделя, був аргентинський композитор і виконавець на бандонеоні Астор П’яццола, якого на батьківщині називали «Великим Астором». Він склав понад 300 танго. В Україні танго також популярне. Щороку на різдвяні свята у Львові проводиться фестиваль танго, а свою власну школу танго має посольство Аргентини в Україні. 

Події дня:

Цього дня, у 1946 році, з метою надання допомоги дітям – жертвам Другої світової війни, було утворено Міжнародний надзвичайний фонд допомоги дітям (з 1953 року – Дитячий фонд ООН (ЮНІСЕФ)). Лауреат Нобелівської премії миру (1965). Водночас, цього ж дня ООН ввела у міжнародне право поняття «геноцид».

Ювілеї дня:

175 років від дня народження Роберта Коха (1843-1910), німецького мікробіолога, одного з основоположників сучасної бактеріології і епідеміології, лауреата Нобелівської премії з медицини і фізіології (1905). Наукові праці вченого присвячені виявленню збудників інфекційних хвороб і розробці методів боротьби з ними. Кох відкрив і дослідив збудників сибірки, холери, туберкульозу (паличка Коха).

136 років від дня народження Андрія Михайловича Бандери (1882-1941), священика УГКЦ, культурно-громадського діяча, політика, батька Степана Бандери. Отець Андрій Бандера, хоч рано овдовів, зумів виховати сімох дітей, дати їм добру освіту: чотири сини і троє доньок були членами національно-культурних і виховних організацій, а згодом і діячами націоналістичного підпілля. Сам Андрій Михайлович був активним учасником становлення Західно-Української Народної Республіки, згодом капеланом Української Галицької Армії, діячем цілого ряду громадських установ. Після окупації СРСР Західної України, він не міг не потрапити у поле зору радянських спецслужб. В ніч з 22 на 23 травня 1941 року був заарештований як батько «руководителя краковского центра ОУН Степана Андреевича Бандери». Спочатку перебував у Станіславській тюрмі, а згодом його перевезли до Києва. 8 липня 1941 року, після так званого «суду», засуджений до смертної кари. Через кілька днів отця Андрія розстріляли. Жодної інформації про місце його поховання не відомо. Ймовірно, він знайшов останній спочинок у Биківні, де протягом 1937-1941 років ховали розстріляних НКВД у Києві. 8 листопада 1992 року Андрій Бандера був реабілітований.

87 років від дня народження Ріти Морено (1931), відомої американської актриси пуерторіканського походження, співачки, танцівниці. Вона є єдиною латиноамериканською актрисою, удостоєною всіх головних премій західного шоу-бізнесу – «Еммі», «Греммі», «Оскара» і «Тоні». Ріта Морено (насправді Розіта Долорес Альверіо) народилася в Хумакао в Пуерто-Ріко. П’ятирічною разом із матір’ю переїхала до Нью-Йорку, де вже в 13 років дебютувала на Бродвеї, після чого її помітили голлівудські продюсери. Одними з перших фільмів, де актриса зіграла невеликі ролі, були «Улюбленець Нового Орлеана» (1950) і «Співаючи під дощем» (1952). У 1961 році Ріта Морено виконала роль Аніти в кіноверсії бродвейського мюзиклу «Вестсайдська історія». Саме після цього фільму до актриси прийшла світова слава, що й підтвердилося перемогою в номінації «краща жіноча роль другого плану» на церемоніях вручення премій «Оскар» і «Золотий глобус». Крім того, Ріта Морено дуже багато знімалася на телебаченні. У неї були ролі в таких відомих серіалах як «Досьє детектива Рокфорда» («Еммі» 1978), «Човен кохання»,  «Поліція Маямі» та «Золоті дівчатка». Престижну «Тоні» Ріта Морено отримала за участь у бродвейських постановках. У 1985 році вона була удостоєна «Премії Сари Сіддонс» за свою працю в театрах Чикаго. У червні 2004 року президент США нагородив Ріту Морено Президентською медаллю Свободи, у лютому 2010 року – Національною медаллю в царині мистецтв. За внесок в кіноіндустрію США актриса удостоєна зірки на Голлівудській алеї слави і нагороджена почесною премією Гільдії кіноакторів США (2014). Попри поважний вік, актриса надзвичайно активна – знімається в кіно, на телебаченні, грає в театрі. Вона – зразок елегантності та смаку.

Роковини смерті:

День пам’яті Олександра Опанасовича Потебні (1835–1891), українського мовознавця, фольклориста, етнографа, філософа. Основоположник т.з. психологічного напряму в вітчизняному мовознавстві. Професор Харківського університету. До того деякий час працював учителем російської словесності першої Харківської гімназії (до речі, однією з його учениць була Христя Алчевська, яка залишила про Потебню дуже теплі спогади). Один із засновників Харківської громади, де опікувався створенням українських недільних шкіл, підготовкою вчителів для сільських шкіл, Харківського історико-філологічного товариства (був його головою у1877–1890). Олександр Потебня є творцем лінгвістичної поетики. Його ім’я надано інститутові мовознавства Національної академії наук України. Щороку (з 1977) в інституті проводяться Потебнянські читання; у с. Гришиному (на батьківщині вченого) відкрито народний музей Потебні. Український учений вважав, що кожний народ має свій особливий склад думки і свідомості, саме тому мова й становить духовну сутність народу, в якій світобачення дорівнює мовній картині світу. «Єдина ознака, за якою пізнаємо народ, до того ж ознака незамінна й остаточна – єдність мови. Національна свідомість є великим історичним двигуном, тому що вона – це той зв’язковий, що відтворює єдність даного народу» (О. Потебня). Він виступав проти денаціоналізації взагалі й української зокрема, яка була для нього тотожна цілковитому занепаду. Він рішуче протестував проти указу 1876 року, внаслідок якого українська мова, отже і нація, опинились під тягарем смертного присуду. Адже нації, котрі втрачають рідну мову і приймають чужу, не мають духовної самостійності і не проявляють ініціативи. Олександр Потебня знав величезну кількість пісень, грав на багатьох музичних інструментах. З його голосу записував пісні Микола Лисенко. В останні роки життя вчений мав намір перекласти українською мовою античну класику. Почав з «Одісеї» Гомера, але завершити цей великий труд ученому не пощастило. В Україні й досі немає повного зібрання наукових праць Олександра Потебні.