18 січня. Пам’ятні дати

18 січня, напередодні дванадесятого церковного свята Хрещення Господнього, християни східного обряду святкують Надвечір’я Хрещення, яке у народі ще називають Водохресним Святвечором або ж Голодною кутею. Як і перед Різдвяною вечерею, віруючі весь день дотримуються суворого посту, а увечері, коли на небі з’явиться перша зоря, родинами збираються за святковим столом. Як і на Багату кутю, на Голодну готують лише пісні страви, але в меншій кількості (кутю та узвар, вареники з капустою, млинці на олії, квасолю, все мочене, квашене тощо). 18 січня у храмах відбувається святкове богослужіння, а також здійснюється велике освячення води, яку слід першою споживати під час Святої вечері та з молитвою кропити нею всіх членів сім’ї, подвір’я, домівку, криницю, свійських тварин. Ця вода має таку ж цілющу силу, як і вода, що освячується 19 січня, яку називають Йорданською – лікує тілесні і духовні хвороби, не псується і зберігається протягом року.

Події дня:

365 років тому (1654) у Переяславі відбулась рада козацької верхівки, на якій генеральна старшина на чолі з гетьманом Богданом Хмельницьким, а також полковники та сотники ухвалили рішення присягнути на вірність московському царю. Як відомо, у 1648 році в Україні спалахнуло антипольське повстання під проводом Богдана Хмельницького, під час якого Річ Посполита втратила контроль над центральною частиною українських етнічних земель, на базі яких і постала козацька держава на чолі з Гетьманом. Однак здобута українська автономія опинилась затиснутою між трьома великими державами тогочасної Східної Європи: Річчю Посполитою, Кримським ханством та Московським царством. За таких умов Богдан Хмельницький, неодноразово зраджений союзниками під час війни з поляками, був змушений піти на визнання протекторату московського царя над Україною. 18 січня 1654 року на міському майдані Переяслава, в присутності московського посольства під проводом боярина Бутурліна, пройшла загальна рада, на якій Хмельницький назвав чотирьох кандидатів на роль верховного володаря України - польського короля, кримського хана, турецького султана та московського царя. Зрештою, вибір старшини упав на православного правителя, московського царя Олексія Михайловича. Варто зауважити, що присяга у Переяславі на підставі усних домовленостей, досягнутих у ході переяславських переговорів, не була всенародною і одностайною. Відмовились підтримати Переяславську угоду й присягати московському царю ряд представників козацької старшини, Полтавський, Уманський та Брацлавський козацькі полки, деякі міста, а також українське духовенство на чолі з митрополитом Сильвестром Косівим. Не присягала і Запорізька Січ. Відповіддю на Переяславську раду були царські «Березневі статті», в яких московіти давали гарантію щодо збереження державних прав України, однак неодноразово їх порушували і, врешті решт, широка автономія українських земель і Запоріжжя звелася нанівець протягом наступних 120 років. Окрім того, вже через кілька років було порушено умову визволення всієї України від польської окупації. Московія і Річ Посполита підписали між собою договір про мир, й, зрештою, розділили Україну між собою.

Ювілеї дня:

125 років від дня народження Осипа Микитовича Лещука (1894-1949), українського письменника, теолога, педагога. Навчався у Віденському та Львівському університетах. Під час буремних подій 1918–1919 рр. служив у частинах Українських січових стрільців. У 1921 році закінчив Перемишльську духовну семінарію. Працював (1921–1944) у Рава-Руській реальній гімназії та школах. Осип Лещук є автором ряду теологічних праць. Все своє життя він займався опікунською діяльністю: дбав про бідних, сиріт, калік, безробітних. Спілкувався з митрополитом Андреєм Шептицьким, Осипом Маковеєм, Богданом Лепким. Був закатований енкаведистами у сталінських таборах під Полтавою у 1949 році за віру та національні погляди.

137 років від дня народження Олександри Екстер (дівоче прізв. – Григорович; 1882–1949), художниці театру і кіно, педагога. Була членом об’єднання «Бубновий валет». У 1924 році емігрувала до Франції. Народилася майбутня художниця в місті Білостоці Гродненської губернії (нині – Бялисток, Польща). Дитинство майбутньої художниці минуло в Києві, куди згодом переїхала родина. Ася – так називали Олександру в родині – навчалася в київській гімназії Святої Ольги, а потім – у Київському художньому училищі. Разом з нею навчалися такі відомі в майбутньому митці-авангардисти, як Олександр Богомазов та Олександр Архипенко. Ранні роботи Екстер були виконані в імпресіоністичній манері, але, попри успіх, художниця не бажала наслідувати відомих майстрів і почала шукати свій шлях у мистецтві. Щоб поглибити знання і віднайти власний, неповторний стиль, дівчина поїхала в Париж, для навчання у Паризькій академії мистецтв. На той час Ася Григорович уже була Олександрою Екстер: одружившись з відомим київським правником Миколою Екстером, вона взяла прізвище чоловіка і під цим іменем увійшла в історію світового мистецтва. Навчання в Академії закінчилось скандалом, але перебування художниці в Парижі стало знаковим. Познайомившись із одним з найцікавіших поетів того часу – Гійомом Аполлінером, вона потрапила до кола найвидатніших новаторів європейського мистецтва – Пікассо, Брака, Леже. У середовищі кубістів Екстер знайшла те, що марно шукала в стінах Академії – нову філософію мистецтва. Потім була мандрівка до Італії, знайомство з футуристом Боччоні, який переконав Олександру, що людям необхідно показати сучасне місто, в якому сконцентрована велика сила життєвої енергії. А динаміку сильного руху, динаміку архітектури міста можна відтворити, використовуючи новітні пластичні форми. Згодом Екстер блискуче втілила це в одній зі своїх найкращих живописних робіт – «Київ. Фундуклеївська вулиця увечері», у картинах «Севр. Міст», «Порт», «Місто», «Венеція» тощо. Після Італії Екстер повернулася в Київ. Її квартира, що знаходилася на Фундуклеївській вулиці, стала місцем зібрань творчої інтелігенції Києва. Сюди приходили Бурлюк, Богомазов, Ахматова, Гумільов, Шкловський, Лівшиць, Лифар та інші. Екстер приятелювала з Генріхом Нейгаузом і Каролем Шимановським. З легкої руки Ліфшиця за нею закріпилося міфопоетичне визначення «амазонка авангарду». Мистецька спадщина Екстер вважається класикою авангардизму. Вона була однією з тих, хто сміливо ламав стереотипи, прокладаючи шлях новому мистецтву. Доробок української художниці – величезний. Живопис і графіка, театр і кіно, монументальні композиції і проекти нових меблів, одягу, кераміка і маріонетки, книжкові ілюстрації та оформлення інтер’єрів – в усьому вона була пристрасним творцем, лицарем ідеї, невтомним відкривачем нового. Розуміючи, що її футуристичним творам немає місця у соціалістичному реалізмі, вона заповідала свої твори й архів другу-художнику Семену Ліссіму, який жив у Нью-Йорку. Таким чином, уся спадщина Екстер потрапила до Америки. У 2000 році в Парижі створено «Товариство Олександри Екстер». Протягом багатьох років ім’я мисткині в Україні було майже під забороною. Лише в 2008 році в Києві відбулася перша виставка нашої великої співвітчизниці.

Сьогодні день народження сестер Віти та Валі Семеренко (1986), українських біатлоністок, олімпійських чемпіонок. В активі сестер Семеренко на двох 10 медалей чемпіонатів світу і три - Олімпійських ігор. Цікаво, що Віта старша від Валі на 10 хвилин. Віта - чемпіонка та бронзова призерка Олімпійських ігор в Сочі (2014), п’ятиразова призерка чемпіонатів світу, переможниця й призерка етапів Кубка світу, п’ятиразова чемпіонка Європи з біатлону. В свою чергу, Валя - чемпіонка Олімпійських ігор у Сочі (2014), чемпіонка та чотириразова призерка чемпіонатів світу з біатлону, переможниця та призерка етапів кубка світу з біатлону, семиразова чемпіонка Європи.