16 лютого. Пам’ятні дати

16 лютого 1918 року, у Вільнюсі, на засіданні Литовської Ради під керівництвом Йонаса Басанавічюса було одноголосно проголошено про відновлення незалежності Литви як самостійної демократичної держави. Вона була визнана 23 березня 1918 року кайзером Вільгельмом, однак лише у листопаді, після поразки Німеччини у Першій Світовій війні, був сформований перший литовський уряд.

Зародження Литовської держави відбулося ще на початку ХІІІ століття, а перші згадки про назву «Литва», сягають 1009 року. Впродовж віків не надто численний литовський народ змушений був боронити власну незалежність від зазіхань більш великих і агресивних сусідів. Так, майже століття, литовці стримували навалу Тевтонського ордену, згодом почалося довге й виснажливе протистояння з Росією. Територію держави кроїли безліч разів, але литовці не полишали надії на поновленні власної незалежності.

«Акт про незалежність Литви» від 16 лютого 1918 року був юридичною основою існування незалежної Литви у період з 1918 до 1940 року, коли вона була окупована СРСР, і після 1990 року, коли Литва першою з радянських республік проголосила про свій вихід з його складу.

Ставши знову незалежною країною Литва обрала європейський шлях розвитку: в 1991 році вона стала членом ОБСЄ та ООН, в 1993-му вступила до Ради Європи, в 2002-му - до НАТО, а в 2004 році стала членом Євросоюзу.

Ювілеї дня:

227 років від дня народження Григорія Яхимовича (1792–1863), українського церковного та громадсько-політичного діяча, теолога. Галицький греко-католицький митрополит; доктор богослов’я, філософії та вільних мистецтв, професор теології та педагогіки Львівського університету, директор Львівської духовної семінарії. В 1860 – Львівський митрополит, член Палати панів австрійського парламенту та радник імператора; відстоював права українського населення Галичини, виступав на захист української мови та за збереження православного церковного обряду.

152 роки від дня народження Єфросинії Пилипівни Зарницької (справж. прізв. Азгуріді; 1867-1936), української театральної актриси, співачки (мецо-сопрано). Народилася в м. Одесі в родині негоціанта. Дитячі та юнацькі роки  проводила у родинному маєтку в селі Катеринівці тодішньої Херсонської губернії (тепер це Первомайський район Миколаївської області). Майбутня актриса співала в хорі, з великим успіхом виступала в аматорських виставах. Під час однієї з таких вистав аматорського гуртка Новоукраїнки влітку 1888 року, Єфросинію побачив Марко Кропивницький, який шукав талановиту молодь для своєї нової трупи. Дівчина вразила прославленого актора і режисера своїм голосом, грою, вмінням триматися на сцені. Він запропонував їй роботу у своїй трупі, пророкуючи в найближчому майбутньому стати зіркою української сцени. Саме в трупі Кропивницького, в Катеринославі й розпочала свій професійний сценічний шлях актриса. Тоді ж, у 1889 році взяла й псевдонім – Зарницька.  Гастролі трупи М. Кропивницького у Катеринославі, Єлисаветграді, Харкові, Петербурзі, Тифлісі, Москві, Варшаві та багатьох інших містах супроводжувалися схвальними відгуками на гру актриси у пресі. З вересня 1893 по вересень 1894 рр. Зарницька – провідна актриса трупи Г. Деркача. Своєю грою Зарницька підкорила парижан під час гастролей трупи наприкінці 1893 – на початку 1894 рр. у Франції. Знаменитий французький критик Ф. Сарсе назвав голос актриси чистим, як кришталь. З 1894 по 1914 роки грає у трупах О. Суслова і О. Суходольського та інших театральних колективах. Упродовж десяти років (1914–1924) Зарницька мешкала у Петрограді, де виступала в українських виставах і була причетна до організації та відкриття у 1919 році Українського театру ім. Т. Г. Шевченка. Актриса входила до складу розпорядчої ради театру, пробувала себе у режисурі, активно працювала у напрямку подальшого розширення свого репертуару в ролях літніх жінок. У 1924 році Зарницька повертається в Україну. Разом із своїм братом, актором М. Клодницьким вона організовує у с. Катеринівці Первомайського району Миколаївської області самодіяльний театр, якому судилося відіграти важливу роль у піднятті культури району. З 1926 року – актриса Українського Народного театру у Харкові. З 1931 року мешкала в м. Первомайську. Зіграла визначну роль у становленні Первомайського народного театру. Померла в 1936 році в м. Первомайську. Похована на старому Голтянському кладовищі (могила не збереглась).

65 років від дня народження Ієна Бенкса (1954-2013), шотландського письменника. Автор романів «Осина фабрика», «Кроки по склу», «Вороняча дорога», «Мертвий ефір», а також циклу науково-фантастичних творів, де описується утопічний світ під назвою «Культура». Газета The Times у 2008 році внесла його до списку 50 кращих письменників Британії з 1945 року, «Гардіан» назвала Бенкса «стандартом, за яким треба порівнювати іншу фантастику». Сам письменник досить прохолодно ставився до всіляких рейтингів та звань. «Я з дитинства мріяв стати письменником. І я ним став. Я пишу книжки, вигадую різні історії – ось і все, це моя робота. В іншому ж нехай розбираються читачі», - зауважив письменник в одному з інтерв’ю. Народився й жив Ієн Бенкс у Шотландії. Вивчав філософію й психологію в університеті. Дебютував у 30 років романом «Осина фабрика», який і на сьогодні залишається одним із кращих його творів. Дотримувався лівих поглядів, виступав за вихід Шотландії зі складу Об’єднаного Королівства; на знак протесту проти вторгнення британських військ до Іраку в 2003 році порвав свій британський паспорт і надіслав клаптики тодішньому прем’єр-міністрові Тоні Блеру. Через декілька днів після смерті Ієна Бенкса побачив світ його новий, останній роман «Каменярня». Книжка одразу ж стала бестселером.

Роковини смерті:

100 років з дня смерті Віри Холодної (1893-1919), української актриси, однієї з найвідоміших «зірок німого кіно». Народилась у Полтаві; навчалась у балетній студії Большого театру, але невдовзі кинула танці заради модного тоді кінематографа. За 4 роки знялася у понад 50 фільмах, з яких збереглися лише 5 («Міражі», «Життя за життя», «Шахи життя», «Мовчи, смутку, мовчи»). Наприкінці літа 1918 року актриса приїхала до Одеси щоб дознятися у фільмі «Княжна Тараканова». 8 лютого 1919 року Віра захворіла «іспанкою» - особливою формою грипу, яка ускладнилася запаленням легенів. Вона прохворіла вісім днів, і 16 лютого її не стало. Актрисі було 26 років. Відспівування проходило в Спасо-Преображенському кафедральному соборі при великому скупченні народу. Була похована в Одесі на Першому християнському кладовищі (нині не існує). У вересні 2003 року в Одесі на вулиці Преображенській, біля кафедрального собору, саме там, де колись знаходився будинок у якому мешкала актриса під час своїх останніх гастролей, де вона хворіла і померла, було відкрито бронзовий пам’ятник.