17 лютого. Пам’ятні дати

Патріарх Йосиф Сліпий (1892-1984) – Верховний Архієпископ, Кардинал і Митрополит (1944–1984) Української греко-католицької церкви. Народився в с. Заздрість (тепер Теребовлянського району Тернопільської області). Здобув блискучу освіту в Європі. З 1926 року очолював духовну семінарію та богословську академію у Львові. У вересні 1917 року був посвячений митрополитом Андреєм Шептицьким у сан священика і понад 20 років був його найближчим соратником. У листопаді 1944 року Йосиф Сліпий очолив греко-католицьку церкву. Він посів пастирське місце саме в той час, коли почалися переслідування уніатської церкви з боку радянської влади. Вночі 11 квітня 1945 року митрополита і весь греко-католицький єпископат було заарештовано, а вже в березні наступного року у Львові було організовано собор, що проголосив «саморозпуск» греко-католицької церкви, яка фактично перейшла на нелегальне становище. Майже десять років патріарх Йосиф Сліпий перебував у сталінських таборах Сибіру, Красноярського краю, Мордовії. У 1953 році його звільнили, заборонивши повертатися до Львова, й відправили до будинку інвалідів під Єйськом (Красноярський край), де він працював сторожем. Але владика часу не марнував: активно листувався з віруючими, таємно висвячував священиків, писав пастирські послання. У 1957 році його знову заарештували й ув’язнили на 7 років. За нього клопотали віруючі, ієрархи різних церков неодноразово зверталися до радянського уряду з проханням про звільнення митрополита. Лише в 1963 році клопотанням Папи Іоанна ХХІІІ. Сліпого було звільнено і він виїхав до Риму. У Римі він почав діяльність з розбудови церковного життя: в 1963 році виступив на ІІ Ватиканському Соборі й домігся надання Львівсько-Галицькій єпархії патріархального статусу, в 1966 році відновив діяльність Українського католицького університету в Римі. Завдяки Сліпому в Римі було побудовано собор Святої Софії, встановлено пам’ятник Тарасу Шевченку. У 1965 році Й. Сліпий став кардиналом, верховним архієпископом. Перебуваючи на цій посаді, він у 1968-1976 рр. відвідав найбільші українські громади в 14 країнах Європи та Америки, що сприяло консолідації українства всього світу. Помер патріарх на 92-му році життя в Римі. 1992 року (у рік століття від дня його народження) прах Йосифа Сліпого було перепоховано у Львові, біля собору св. Юра.

Ювілеї дня:

Сьогодні день народження у Раїси Недашківської (1943), відомої української актриси театру і кіно. Народилася майбутня актриса на Житомирщині. Ще у шкільні роки вона зіграла роль Мавки у фільмі «Лісова пісня» за однойменним твором Лесі Українки, на яку її запросив режисер Віктор Івченко. Мавка була першою зоряною роллю, яка визначила подальшу долю актриси. Після школи вона закінчила кінофакультет Київського театрального інституту імені Карпенко-Карого. Працюючи на Київської кіностудії імені Олександра Довженка, створила в кадрі багато прекрасних образів жінок різного віку і різних часів. Про її акторську універсальність говорить розмаїття ролей та амплуа в кіно: від Марфи у фільмі-опері «Царева наречена» (1965) до звабливої та корисливої секретарки-блондинки Лялечки Варенцової у стрічці «Гадюка» (1965); від сільської художниці-самородка Катерини Білокур у фільмі «Буйна» до бідної єврейки з Бердичева, багатодітної матері Марії у фільмі «Комісар» (1967). Загалом у кіно- й телевізійному доробку Раїси Недашківської близько шістдесяти ролей. На сцені київського Молодого театру Раїса Недашківська свого часу збирала аншлаги у легендарних спектаклях «Канте Хондо», «Сірано де Бержерак», «За двома зайцями» та інших. Відома Раїса Недашківська і як громадський діяч. Вона один з організаторів мистецького об'єднання «Народна філармонія», що відомий передусім, своїми концертами в зоні бойових дій на сході України.

Цього ж дня святкує свій день народження один з найтитулованіших українських боксерів Василь Ломаченко (1988). Він народився на Одещині. Перший тренер, що працює з ним і досі - його батько Анатолій Ломаченко. У віці 6 років провів свій перший поєдинок. Перше серйозне досягнення на любительському ринзі Василь отримав у віці 16 років, коли виграв чемпіонат України. У цьому ж році взяв золото на чемпіонаті Європи серед кадетів (до 16 років) у ваговій категорії до 46 кг. Також здобув там кубок як найкращий боксер першості Європи. У 2005 році виграв чемпіонат України серед дорослих у вазі 53 кг. На любительському ринзі двічі ставав чемпіоном світу у 2009 та 2011 роках, а також чемпіоном Європи у 2008. Ломаченко - єдиний в Україні боксер, удостоєний на Олімпійських іграх Кубка Вела Баркера. Цей приз вручають спортсмену за найкращу техніку ведення бою. Боксер заробив його в 2008-му в Пекіні, тоді ж виграв своє перше олімпійське золото. Ще через чотири роки на Олімпіаді в Лондоні він знову став володарем золотої медалі. На професійному ринзі з 2013 року. Нині Ломаченко чемпіон світу в напівлегкій (версія WBO (2014 — 2016)), другій напівлегкій вазі (версія WBO (2016 — 2018)) та легкій (версії WBA (Super) (2018), WBO (2018) вагових категоріях. На сьогодні він є найкращим боксером світу незалежно від вагових категорій за версією журналу «The Ring».

Роковини смерті:

355 років від дня смерті Івана Богуна (1618-1664), козацького полководця часів Хмельниччини. Про життя Івана Богуна до Хмельниччини відомо мало. На початок визвольної війни він мав чималий військовий досвід. У битві під Жовтими водами Богун командував окремим козачим полком, який у перших лавах пішов на штурм польського табору. Згодом його полк гнав поляків аж до урочища Княжі Байраки, де була засідка Максима Кривоноса. Після Корсунської битви Івана Богуна призначили вінницьким полковником. Богдан Хмельницький знав, що на полковника Богуна можна покластися в будь-якій ситуації, адже він зажив слави командира, здатного дати лад військові за найскрутніших обставин. Підтвердженням того є дії Богуна під час оборони Вінниці та Умані, битв під Берестечком, Зборовом та Пилявцями. У 1648 році Іван Богун стає першим полковником, а також першим радником Богдана Хмельницького. Однак, не дивлячись на таку близькість до Гетьмана, Богун був у числі противників Переяславської угоди 1954 року. І згодом, разом з Іваном Сірком, Петром Дорошенком та іншими, не склавши присяги московському цареві, очолив антимосковську старшинську опозицію. Разом з тим, Богун не підтримував тих, хто займав відверто пропольську позицію. Зокрема, у 1658 році відмовився підписувати укладений Іваном Виговським Гадяцький договір і разом з Іваном Сірком очолив народне повстання, метою якого було усунення гетьмана від влади. Зазнавши поразки, Виговський попросив допомоги в Османській імперії та Кримському ханстві. Але Івану Богуну та Сіркові вдалося завдати поразки кримським татарам і прогнати Виговського з країни. У 1662 році полковника Богуна арештували поляки і відправили до Мальборка, а на початку 1663 його звільнив Ян II Казимир в обмін на участь у поході на Лівобережну Україну. Проте згодом поляки звинуватили полковника у таємних переговорах з представниками лівобережного гетьмана Брюховецького і московитами. 17 лютого 1664 року, у сели Комані під Новгород-Сіверським, Івана Богуна розстріляли. Нині існує й інша версія страти: начебто це була помста за всі поразки, яких зазнали поляки від бігунців під час Хмельниччини.