4 березня. Пам’ятні дати

Він був одним із основоположників української естрадної музики. Автор 107 пісень, 53 інструментальних творів, музики до кількох вистав. А ще український Орфей був професійним медиком і скрипалем, чудово грав на фортепіано, віолончелі, гітарі. Мав він і талант художника, був неординарним живописцем і фотографом (щоправда, сам не любив фотографуватися). Загинув молодим за нез’ясованих обставин у Брюховицькому лісі поблизу Львова. Офіційна версія – самогубство. Звання Героя України отримав посмертно – через 30 років після своєї трагічної смерті. Володимира Івасюка пам’ятають ті, хто любить українську пісню, а його «Червона рута» і «Водограй» стали музичними брендами нашої країни, на яких виросло не одне покоління артистів і слухачів. За спогадами сучасників, Івасюк був надзвичайно м’якою, лагідною людиною. І доброю. Ця лагідність і доброта світилася в його очах. Мав дивовижний талант спілкування, тож люди радо відкривалися йому назустріч. «Він був романтичний, розумний. З ним завжди було цікаво. Ніколи не пив горілки – тільки трохи шампанського», - згадує одна з приятельок Івасюка. Народився Івасюк у Кіцмані, жив у Чернівцях, Львові, часто бував у Києві. У столиці митець відвідував родини Рибчинських та Миколайчуків. Іван Миколайчук був його земляком, разом з дружиною Марічкою мешкав на Березняках (то була легендарна квартира, скільки українських митців у ній перебувало!). Коли збиралися разом – співали  буковинські пісні. Миколайчук мріяв зняти фільм за казками Буковини, і щоб музику написав Івасюк – та не судилося… Як згадує Юрій Рибчинський, Володимир Івасюк після закінчення консерваторії планував переселитися в Київ. Зізнавався, що у Львові йому погано. У Києві в нього були віддані друзі, але були також і недоброзичливці – особливо агресивно сприйняла молодого митця Спілка композиторів: тодішні «метри» вважали свої позиції панівними і непорушними. А тут з’являється якийсь хлопчисько з Західної України зі своїми «Червоною рутою» і «Водограєм», і через декілька днів його пісні співає вся країна. Звісно, «метри» аж волосся на собі рвали від заздрощів. Але в Київ Івасюк так і не переїхав. Не встиг. За декілька днів після розмови на київському Хрещатику з Рибчинським його не стало. Хтось вважав (і вважає) його смерть політичним убивством через те, що не хотів писати «совєцьких» пісень, хтось – убивством через жінку, а хтось – самогубством на ґрунті нещасливого кохання. Як би там не було, цю таємницю Івасюк забрав із собою. Натомість нам залишив свої невмирущі легкокрилі пісні – у них простір, радість і надія. Те, без чого не проживеш. 

Ювілеї дня:

204 роки від дня народження Михайла Михайловича Вербицького (1815-1870), українського композитора, хорового диригента, священика, одного з перших українських професійних композиторів у Галичині; одного з авторів пісні «Ще не вмерла Україна», що є нині Державним Гімном України. Народився Михайло Вербицький на Львівщині у сім’ї священика. Музичну освіту здобув у Співацькій школі (1829-1833) в Перемишлі, Львівській духовній семінарії (1833-1842). У 40-х роках працював регентом церковних хорів у Львові та Перемишлі. З 1852 року був священиком у с. Млини. Михайло Вербицький є одним із перших професійних композиторів Західної України ХІХ ст. У його творчому доробку 12 «симфоній-увертюр» (1855-1856), в яких використано народні мелодії (коломийки), два полонези, вальс, декілька опер, музика до п’єс, церковні твори, хори та пісні.

149 років від дня народження Євгена Оскаровича Патона (1870-1953), українського вченого, фахівця в галузі мостобудування та електрозварювання. Основоположник вітчизняної школи зварювання металів. Засновник і перший директор (з 1934 року) Інституту електрозварювання АН України.

115 років від дня народження Джорджа Гамова (1904-1968), американського фізика-теоретика. Народився в Одесі, з 1934 року – у США. Розробив теорію альфа-розпаду, відкрив правила відбору в теорії бета-розпаду. Висунув гіпотезу «великого вибуху», який призвів до утворення Всесвіту. Зробив перші розрахунки генетичного коду. Автор науково-популярних книг «Народження й смерть Сонця», «Біографія Землі», «Народження Всесвіту».

Роковини смерті:

Сьогодні день пам’яті класика світової літератури Миколи Васильовича Гоголя (1809-1852) – одного з найзагадковіших письменників ХІХ століття. Автор «Вечорів на хуторі біля Диканьки», «Тараса Бульби», «Шинелі», «Ревізора», «Мертвих душ», «Вибраних місць з листування з друзями».

Окрім того, цього дня, у 1952 році, загинув Ніл Хасевич (1905-1952), український художник, графік, активний громадський і політичний діяч, воїн УПА і член ОУН. Народився в селі Дюксин, нині Костопільського району на Рівненщині, у родині диякона. У нього були ще два брати (обидва священики) – згодом вони загинуть (так само як і батько), щоправда, одного вб’ють поляки, а іншого – «російські брати» у сталінських концтаборах. Чотирнадцятирічним Ніл втратив матір, а сам став калікою. Під час переїзду залізниці вони потрапили під потяг. Мати загинула, а хлопцеві відрізало ліву ногу. Але у відчай він не впав, натомість самотужки виготовив собі дерев’яний протез. А гроші, отримані як компенсацію за каліцтво від французької компанії, що володіла залізницею, витратив на навчання в Академії мистецтв у Варшаві. Ніл Хасевич працював переважно в галузі станкової, книжкової, документальної графіки, створював дереворити (гравюри на дереві). Мав шанувальників у Польщі, був нагороджений багатьма міжнародними дипломами і престижними нагородами, але шлях у велике мистецтво для українського художника був закритий через небажання приймати польське громадянство. Після закінчення навчання Хасевич повернувся в рідне село. Працював учителем, бухгалтером, співав у церковному хорі, друкувався у волинській періодиці, активно займався мистецтвом – загалом із 1931 по 1942 роки роботи Хасевича експонували на 35 виставках у Варшаві, Празі, Берліні, Чикаго, Лос-Анджелесі, Нью-Йорку. Під час нацистської окупації односельці обрали Хасевича мировим суддею. Втім, зрозумівши наміри гітлерівців, він вступає до лав УПА. Протягом 1943-1944 рр. Хасевич працював у редакції журналу «До зброї», готував ілюстрації до сатиричних журналів УПА «Український перець» та «Хрін», керував підпільною друкарнею, випускав різні агітаційні матеріали (брошури, листівки, летючки). Він же розробив ескізи прапорів, печаток, бланків, бофонів і відзнак підпілля (Хрест заслуги, Хрест бойової заслуги, медаль «За боротьбу в особливо важких умовах»). За особливий внесок у визвольний рух самого Ніла Хасевича було нагороджено «Срібним Хрестом Заслуги» та медаллю «За боротьбу в особливо важких умовах». Звісно, що досить скоро на нього, вірніше на його антирадянські листівки, звернули увагу радянські спецслужби. І оголосили на митця справжнє полювання. Бойові побратими берегли й шанували Хасевича, не раз умовляючи перейти його на Захід, але він відмовлявся. 4 березня 1952 року Ніл Хасевич, разом з двома військовими побратимами загинув у криївці в селі Сухівці, приблизно на півдорозі між Рівним і Луцьком. Живими вони чекістам не здалися – коли ті спустилися в бункер, то побачили, що троє повстанців уже мертві. Але це не зупинило енкаведистів: вони витягли небіжчиків, роздягли, й декілька днів показували місцевому люду – робилося це і на глум, і на острах. Коли ж видовище їм обридло, то трупи відвезли невідомо куди… Нині твори Ніла Хасевича зберігаються в багатьох приватних колекціях світу.