13 квітня. Пам’ятні дати

Як відомо, 12 квітня 2014 року, проросійські бойовики, якими керували офіцери спецслужб РФ захопили державні установи у Донецьку, Горлівці, Дружківці, Краматорську, Костянтинівці та Слов’янську. До Слов’янська і Краматорська були спрямовані спецпідрозділи Служби безпеки та Збройних Сил України.

Вранці, 13 квітня 2014 року, в передмісті Слов’янська група спецназу СБУ «Альфа» спільно з керівництвом донецької обласної міліції проводили розвідку. Вони зупинилися в селі Семенівка, аби поспілкуватися з місцевими мешканцями. У цей час на спецпризначенців було вчинено збройний напад. У цьому бою загинув капітан СБУ «Альфа» Геннадій Біліченко.

Як з'ясувалося потому, терористи під’їхали на легковому автомобілі та відкрили вогонь з автоматів по машинах СБУ. Водночас з лісопосадки по українських спецпризначенцях відкрила вогонь інша група російських диверсантів.

Капітан Біліченко, першим вступив у бій. Його поранили, проте він продовжував відстрілюватись, прикриваючи своїх товаришів. Незабаром капітан загинув від чисельних поранень. В тому ж бою було поранено командира «Альфи» полковника Геннадія Кузнєцова, полковника СБУ Олександра Куксу, підполковника «Альфи» Андрія Дубовика.

На допомогу спецпризначенцям прийшли десантники 3-ї роти 80-ї аеромобільної бригади, які стояли неподалік. Військові мали наказ не відкривати вогонь, але командир роти Вадим Сухаревський вступив у бій, сам сівши на місце стрілка у БТР. Зрештою, кулеметним вогнем вдалося подавити вогонь противника, після чого російські диверсанти швидко відступили.

Ввечері, 13 квітня, РНБО провела екстрене засідання і ухвалила рішення щодо початку Антитерористичної операції, а від бойовиків вимагалося скласти зброю до 9-ї години ранку 14 квітня. Звісно, цього не відбулося і 14 квітня тодішній Секретар РНБО і виконувач обов’язків президента України Олександр Турчинов, підписавши указ про введення в дію рішення РНБО «Про невідкладні заходи щодо подолання терористичної загрози і збереження територіальної цілісності України», оголосив початок Антитерористичної операції із залученням Збройних Сил України.

Події дня:

13 квітня 1943 року з’явились перші німецькі повідомлення про трагедію в Катині, де навесні 1940 року було розстріляно близько 15 тис. польських військовослужбовців і 7 тисяч цивільних осіб (за даними польської сторони). Як відомо, 5 березня 1940 року Політбюро ЦК ВКП(б) ухвалило секретне рішення про розстріл 14 700 польських офіцерів і цивільних осіб (чиновників, поміщиків, жандармів), які знаходилися в радянських таборах для військовополонених, а також 11 тис. арештованих поляків, що утримувалися в тюрмах західних областей України і Білорусі. Підставою для рішення Політбюро стала записка наркома внутрішніх справ СРСР Берії в ЦК ВКП(б) Сталіну, в якій ішлося, що всі військовополонені є «затятими і невиправними ворогами радянської влади». Термін «катинський злочин» – узагальнений, він означає розстріл в квітні-травні 1940 року майже 22 тисяч польських громадян, що утримувалися в тюрмах і таборах НКВС СРСР. Переважна більшість поляків - понад 14 тисяч, були захоплені у полон Червоною Армією у вересні 1939 року офіцери і поліцейські. Їх розстріляли і захоронили у Катинському лісі неподалік Смоленська. Іншу частину військовополонених розстрілювали в інших місцях, зокрема у Харкові 3820 в’язнів Старобельського табору. Катинь – тільки одне (і найбільше) з цілої мережі місць розстрілів польських громадян, влаштованих Сталіним і його поплічниками у 1940 році. Нацисти, коли окупували територію Смоленщини, першими повідомили про масові захоронення польських офіцерів у Катині – їм було вигідно, аби світ знав про злочини Сталіна. Це був чудовий інформаційний привід відвернути увагу міжнародної спільноти від власних злочинів. Гітлерівці примусили місцевих селян відкопувати масові поховання розстріляних, педантично все фіксували, а також влаштовували для журналістів екскурсії. Впродовж тривалого часу вище керівництво Радянського Союзу відмовлялося визнавати свою безпосередню причетність до катинської бійні, звинувачуючи в ній німецькі окупаційні війська (навіть хотіли «повісити» Катинь на гітлерівців під час Нюрнберзького процесу, але завдяки твердій позиції союзників їм це не вдалося). Лише в 1990 році тодішній очільник СРСР Михайло Горбачов, сказав перше публічне «так». Ще через два роки російський уряд передав президентові Польщі Леху Валенсі раніше засекречені документи, які свідчили, що радянський лідер Сталін особисто наказав розстріляти польських офіцерів. Однак, росіяни лише визнали факт розстрілу, а от вибачення та покаяння від російського керівництва досі не прозвучало. Цього дня в Польщі відзначають День пам’яті жертв Катині.

Ювілеї дня:

127 років від дня народження сера Роберта Уотсона-Уатта (1892-1973), шотландського фізика, винахідника радара (1935), що дозволило створити першу в світі систему радіолокаційного виявлення літаків. Його винахід відіграв значну роль у боротьбі з нальотами гітлерівської авіації на Великобританію в часи Другої світової війни.

123 роки від дня народження Лева Ґеца (1896-1971), українського графіка, живописця, громадського діяча. Народився Лев Ґец у Львові в багатодітній українсько-польській родині. Навчався в Львівському художньо-промисловому училищі, згодом закінчив Краківську академію красних мистецтв (з 1950 – її професор). Щоправда, до закінчення академії встиг повоювати – спочатку на фронтах Першої світової у лавах Українських Січових Стрільців, а потім брав участь у польсько-українській війні 1918-1919 років. Був важко поранений у ноги. Саме під час «світової воєнної завірюхи» молодим митцем було створено альбом «Антологію стрілецької творчості» - серію надзвичайно правдивих та емоційних малюнків. По закінченню академії працював учителем малювання в гімназії міста Сянок, де одним із його учнів був Богдан-Ігор Антонич (майбутній відомий поет). У Сяноку, яке стало йому рідною домівкою на 12 років, Лев Ґец вів активну громадську діяльність, чимало зробив для збереження й популяризації культурної спадщини лемків. Організував товариство «Лемківщина» й однойменний музей. Після закінчення Другої світової війни митець мешкав у Кракові. Багато хто зі співвітчизників називав його «українським послом у Кракові». Автор понад 3500 малюнків, акварелей, картин, з них 150 картин і 15 дереворитів присвячено Лемківщині («Нужда», 1928; «Водонос», 1930; графічні портрети). Під враженням перебування в Києві (1969) створив ескізи «Золоті ворота», «Будинок Т. Шевченка». Впродовж багатьох років ім’я цього чудового митця, справжнього віртуоза рисунка, в Україні навіть і не згадувалось. Альбоми малюнків Лева Ґеца зберігаються у Кракові та Римі.

Сьогодні святкує свій 88 день народження легенда українського театру Юрій Мажуга (1931). Цього актора добре знають, як кіномани, так і шанувальники театру. Одні за кіноролями у фільмах «Миргород і його мешканці», «Хомут для Маркіза», «Трест, який лопнув», «Криниця для спраглих», «Штормове попередження», «Канкан в англійському парку», «Козаки йдуть» тощо. Інші – за участю у виставах «Кішка на розпеченому даху» Вільямса, «Старомодна комедія» Арбузова, «Ревізор» Гоголя. Сам Юрій Миколайович вважає себе виключно театральним актором. Це й не диво – на сцені Національного академічного театру російської драми ім. Лесі Українки він грає вже понад 55 років. Крім того, він є професором Київського національного інституту театрального мистецтва ім. І. Карпенка-Карого і за час викладацької діяльності встиг випустити не одне покоління молодих українських акторів. Мажуга лауреат Національної премії ім. Т.Г. Шевченка (1983), премії «Київська пектораль» (2009). Загалом зіграв понад 100 ролей, як у театрі, так і в кіно.

Роковини смерті:

Минулого року пішов з життя Мілош Форман (1932-2018), чеський і американський кінорежисер та сценарист. З 1967 року працював у США. Зняв фільми «Чорний Петро», «Любовні походеньки блондинки», «Відрив» (Гран-прі МКФ у Каннах, 1971), «Волосся» (премія «Давід Донателло», 1979), «Пролітаючи над гніздом зозулі» (премії «Оскар», 1976; «Золотий глобус», 1976; «Давід Донателло», 1976; BAFTA, 1977), «Регтайм», «Амадей» (премії «Оскар», 1985; «Золотий глобус», 1985; «Сезар», 1985; «Давід Донателло», 1985), «Вальмон», «Народ проти Ларрі Флінта» (приз «Золотий ведмідь» МКФ у Берліні, 1997; премія Європейської кіноакадемії за визначні досягнення у світовому кінематографі, 1997; премія «Золотий глобус», 1997), «Примари Франсіско Гойї». Лауреат міжнародної премії Франца Кафки.