1 травня. Пам’ятні дати

Наразі день 1 Травня, так чи інакше, святкують у понад 80 країнах, щоправда назви цього свята різні: День праці, День весни, Травневий день, Свято весни і праці, Свято встановлення 8-годинного робочого дня і, навіть, День конвалій. Ще 55 країн світу святкують День, присвячений праці в інші дні року. Скажімо, у США він припадає на перший понеділок вересня, а у Японії на 23 листопада. У Австралії «Восьмигодинний день» у різних штатах відзначають у різні дні.

Однак, різняться не тільки назви, а й традиції святкування Першотравневих свят. Приміром, Французи відзначають День Жанни д'Арк, День королеви (Діви Марії) та День конвалій; у англійців день 1 травня асоціюється з Травневим деревом, Зеленим Джеком, Робін Гудом і проводиться як костюмоване народне гуляння; в Іспанії - Зелений Сантьяго, свято закоханих і квітів; у скандинавських країнах у ніч на 1 травня (Вальпургієву ніч), розпалюють багаття, водять хороводи, щоб відвадити тролів та відьом, а сам день називають Днем зозулі. А от в Швейцарії, Чехії, Словаччині, Угорщині перед вікнами дівчат та коханих висаджують травневі дерева.

В Україні щодо Дня праці й досі точаться дискусії. Проте, нині політична складова цього дня поступово відходить, а сьогоднішній день перетворюється на можливість відпочити і насолодитися приходом весни.

Разом з тим, з вечора 1 на 2 травня в Ізраїлі відзначається Йом га-Шоа – День Катастрофи. Йом га-Шоа, або як його ще називають День катастрофи чи День пам’яті Голокосту – національний день пам’яті, який відзначається в Ізраїлі як день ушанування близько шести мільйонів євреїв, знищених під час Голокосту в результаті дій Третього Рейху та його союзників, а також ушанування Єврейського руху опору тих часів. Йом га-Шоа відзначають 27 нісана (квітень/травень), якщо тільки на цю дату не випадає єврейський шабат чи сусідні до нього дні, у цьому випадку відзначення зсувається на день. Дата встановлена Кнесетом у 1951 році. 19 квітня 1943 року розпочалось повстання у Варшавському гетто, яке тривало до 16 травня і було жорстоко придушене регулярними частинами СС. Один із керівників повстання Мордехай Анелевич у листі до свого заступника Іцхака Цукермана писав: «Те, що ми пережили, перевершило найсміливіші наші сподівання… Головне – здійснилася мрія мого життя: я дожив до того дня, коли євреї гетто піднялися на свій захист і повели боротьбу у всій її величі і славі». Один із повстанців Арія Вільнер зауважував: «Ми не збираємося рятувати себе… З нас ніхто не виживе. Ми хочемо врятувати честь народу». В Ізраїлі Йом ха-Шоа – це Національний день скорботи. Офіційна церемонія відбувається в Яд ва-Шем (Меморіальному центрі Катастрофи в Єрусалимі). Ввечері 1 травня о 20.00 пройде мітинг, де люди, що пережили катастрофу, і їх родичі в другому і третьому поколінні запалять шість факелів на згадку про шість мільйонів загиблих. О 10 ранку наступного дня по всій країні пролунає сирена, під час якої у двохвилинному мовчанні завмирають усі ізраїльтяни, віддаючи данину пам’яті загиблим.

Події дня:

Цього дня у 1931 році, у Нью-Йорку, був офіційно відкритий хмарочос Емпайр Стейт Білдінг, споруджений за проектом архітектора Вільяма Лема всього за 15 місяців. Емпайр Стейт Білдінг, назва якого походить від прізвиська штату Нью-Йорк - «Імперський штат», збудований у стилі арт-деко, залишався найвищою будівлею світу до 1972 року. Він має висоту 381 метр, 102 поверхи (першим у світі перевищив показник у 100 поверхів). Розташована будівля на П’ятій авеню між Західними 33-ю і 34-ю вулицями. З оглядових майданчиків хмарочосу на 86 та 102 поверхах відкривається один з найкрасивіших видів на Нью-Йорк. Емпайр Стейт Білдінг вважався найвищою спорудою в світі аж до 1971 року, коли була споруджена перша башта Всесвітнього торговельного центру. Наразі він третій за висотою у США і 22-й у світі. У 1986 році Емпайр Стейт Білдінг одержав статус національної пам’ятки архітектури. Після виходу першого фільму про Кінг-Конга хмарочос став відомим у цілому світі, оскільки саме на його даху відбувалась битва з гігантською горилою.

Ювілеї дня:

347 років від дня народження Джозефа Еддісона (1672-1719), британського публіциста, драматурга, політика й поета, котрий стояв біля витоків англійського Просвітництва. Еддісон, разом із Річардом Стілом і Даніелем Дефо, вважається одним із перших журналістів в історії Європи. Крім журнальних статей і політичних віршів, його перу належить популярна в XVIII столітті трагедія «Катон» (1713). Еддісон народився в аристократичній родині. Закінчив Оксфорд, згодом там викладав. І по сьогодні там збереглася «алея Еддісона», якою полюбляв прогулюватися літератор. Джозеф Еддісон разом зі своїм товаришем Стілом «доклав перо» до створення таких журналів як «Tatler» («Лепетун») і «Spectator» («Спостерігач», «Глядач»). І якщо перший досить швидко закрився (відновився лише в 1901 році й відомий нині як гламурний глянець), то другий видавався досить довго й був протягом всього XVIII століття яскравим зразком громадсько-публіцистичного журналу – йому наслідували в усій Європі.

77 років від дня народження Євдокії Колесник (1942), української співачки (сопрано), народної артистки України, професора Національної музичної академії, оперної примадонни 70-80-х років. На сцені – 35 років. В її репертуарі – 47 оперних партій. Серед найяскравіших – Катерина в опері Дмитра Шостаковича «Катерина Ізмайлова». «Це був 1974 рік. Я трохи боялася братись за цю партію, тому що співала переважно класичні опери, – згадує співачка. – Але після «здачі» спектаклю Шостакович потиснув мені руку… З усіх численних постановок опери нашу він вважав зразковою». Саме за «Катерину Ізмайлову» Євдокія Колесник отримала Державну премію. Артистці взагалі імпонують героїні реальні, земні, із сильним характером. У цій партії, складній не тільки вокально, а й психологічно, співачка досягла найбільшої висоти у своїй творчості. У партії Катерини її вперше почув і всесвітньо відомий німецький диригент Курт Мазур. Зачарований голосом співачки, він запросив її співати головну партію в «Іфігенії в Тавріді» Глюка, що йшла на сцені «Коміше опер». Протягом шести років Євдокія Колесник була єдиною виконавицею цієї ролі, разів десять на рік літала в Берлін на спектаклі. Вона була першою радянською співачкою, яку запросили виконувати німецьку музику в оригіналі (до того ж це був Глюк – композитор досить складний). З цією оперою Колесник їздила також у Лондон і в Грецію. Крім Глюка в Німеччині співачка виконувала Дев’яту симфонію Бетховена, написану для хору, солістів та оркестру, і «Реквієм» Верді. Родом Євдокія Колесник із Кіровоградщини, про сцену навіть і не мріяла. Приїхала до Києва, стала студенткою інституту легкої промисловості, співала в художній самодіяльності. Голос мала дивовижний. Усі хто чув, говорив: «Та ти ж природжена артистка». Дівчина була не з довірливих, але наважилася зайти до консерваторії на прослуховування. Там зустрілася із своїм майбутнім педагогом по вокалу Наталею Йосипівною Захарченко (другою її знаменитою ученицею стала Марія Стеф’юк). 1968 року, коли молода співачка закінчувала консерваторію, її запросили відразу три театри опери та балету – Київський, Одеський, Харківський. Колесник залишилася в Києві.