У статтях для Вікіпедії розвінчали міф про "чорнобильських водолазів"

Як зазначається у статтях про зазначених ліквідаторів, вони у квітні 1986 року, ризикуючи життям, займалися спуском води з теплоносія четвертого енергоблоку ЧАЕС.

"Близько 185 тонн розплавленого ядерного матеріалу зі зруйнованого реактора розплавлювали нижні шари конструкцій під собою. Під ними в резервуарах накопичувалась вода, що використовувалась під час гасіння пожежі в перші дні після аварії. Її об'єм оцінюється в 19 тис. тонн. У випадку, якщо б активна зона (теплоносії) дісталась води, була ймовірність повторного вибуху, тому було розроблено план: троє водолазів мали відправитись через затоплені камери четвертого реактора до теплоносія, знайти два запірних клапани й відкрити їх, спустивши воду", - йдеться у статтях.

Учасники вважали, що після виконання такого завдання через променеву хворобу після отримання високих доз радіації ці люди могли б прожити не більше кількох днів.

"Добровольцями згодилися йти троє: старший інженер Олексій Ананенко, інженер середньої ланки Валерій Беспалов і начальник зміни Борис Баранов. Один з них повинен був тримати підводну лампу, двоє інших — відкривати клапани. Наступного дня після занурення виявилось, що в «басейні» не було жодного освітлення, а водонепроникний ліхтар час від часу вимикався, тож спеціалісти працювали практично на дотик. За деякий час їм вдалося виявити зливні клапани й у повній темряві відкрити дві засувки, щоб випустити воду назовні. ЗМІ писали про те, що всі троє героїв загинули від променевої хвороби, але це не відповідає дійсності. Всі троє вижили", - зазначається у статтях.

Усі троє у 2018 році нагороджені Президентом України Орденом «За мужність» III ступеня, лише Баранов - посмертно (помер у 2005 році).