10 червня. Пам’ятні дати

Олег Ольжич (Олег Олександрович Кандиба; 1907–1944) був сином класика української літератури Олександра Олеся. 15-річним юнаком разом із матір’ю емігрував на Захід (в Берлін, а згодом до Праги). Закінчив університет, захистив докторську дисертацію з археології. Досвіду вченого-археолога набув, беручи участь в археологічних розкопках та працюючи в музеях Галичини, Чехословаччини, Югославії, Австрії. Невдовзі став першорядним фахівцем зі слов’янської археології. Володів дев’ятьма європейськими мовами; як зазначають фахівці, складись доля Олега Ольжича по іншому – міг би стати археологом світового рівня. Читав лекції у Гарвардському університеті в США. Олег Ольжич був не тільки науковцем і поетом, а й визначним громадським і політичним діячем. Обстоюючи незалежність України, він вступив до ОУН, заснованої Євгеном Коновальцем, очолював її культурну референтуру, налагоджував випуск легальних і нелегальних брошур, відозв, плакатів. У 1938–1939 рр. брав активну участь у становленні державності Карпатської України та в збройній боротьбі проти угорських загарбників. Як згадує Улас Самчук, «на відміну від свого батька з його співочою лірикою, Олег Ольжич хотів бути маломовним, простим, кам’яним…». На відміну від батька Ольжич також вважав, що плачем і однією лише скорботою Україну не врятуєш. Саме тому й вступив до ОУН. Будучи заступником голови Проводу Андрія Мельника, Ольжич керував, по суті, всім націоналістичним підпіллям у Києві, Львові, Рівному, Наддніпрянщині та на східних землях. Протягом 1934–1941 очолював Революційний трибунал ОУН, був членом Проводу Українських Націоналістів. На початку війни переїхав до України. В жовтні 1941 року став одним з організаторів політично-громадського центру – Української Національної Ради у Києві. З початком гітлерівських репресій проти українських націоналістів переїздить до Львова, де його 25 травня 1944 року заарештувало гестапо. Олег Ольжич агинув під час чергового допиту в ніч з 9 на 10 червня 1944 у концентраційному таборі Заксенхаузен. Йому було лише 37 років. Автор поетичних збірок «Рінь» (1935), «Вежі» (1940) та посмертно виданої «Підзамче» (1946), ряду праць з археології. «Народ, який вірить, що якась суміжна країна або імперія здобуде йому державу, ніколи не зможе стати на власні ноги і буде завжди паралітиком. А його політичні групи будуть задніми колесами для чужих агентур» (Олег Ольжич).

Події дня:

Цього дня у 1911 році в Амстердамі королева Нідерландів Вільгельміна відкрила знаменитий Будинок Рембрандта (художній музей) – будинок, у якому художник прожив двадцять років після шлюбу з Саскією і де він створив такі шедеври, як «Нічна варта». На початок XX століття будинок прийшов у цілковитий занепад. Знадобилися чотири роки зусиль реставраторів, аби відновити будівлю і облаштувати в ній музей геніального митця. Рембрандт придбав будинок у 1639 році за 13 тис. гульденів, перебуваючи на піку слави, і там він мешкав до свого банкрутства в 1656 році. В музеї відновлена історична обстановка часів Рембрандта: кухня, житлові кімнати і майстерня художника. Джерелом для експозиції музею став опис, складений нотаріусом під час продажу всього майна художника з аукціону. В інтер’єрі будинку-музею представлені картини сучасників Рембрандта, його учнів і його вчителя Пітера Ластмана. Справжньою перлиною музею є найбільш повне зібрання графічних робіт Рембрандта. Тут знаходяться 260 з 290 офортів художника. Крім того, в музеї можна ознайомитися з технікою виготовлення офорта.

Ювілеї дня:

96 років від дня народження Роберта Максвелла (1923-1991), британського медіамагната, видавця, власника ряду англійських і американських газет. Народився в хасидській комуні в Чехо-Словаччині. Закінчив лише три класи. Батьків і сестру вбили нацисти. Йому самому ледве вдалося в 1939 році втекти в Англію. Війну закінчив у чині капітана британської королівської армії під ім’ям Роберта Максвелла. В 1947 зайнявся видавничою діяльністю. Максвелл розмовляв англійською (без жодного натяку на будь-який акцент), французькою, німецькою, італійською, іспанською, російською, польською, угорською і чеською. Всі біографи Максвелла підкреслюють, що в його будинку не було жодної книги. Він мав досить суперечливу репутацію. «Якщо мені западе в голову якась ідея, то я ніколи не скажу їй «ні». Якби я був жінкою, то завжди був би вагітним». Так казав про себе «барон преси» Роберт Максвелл. Його дивацтва ставали легендою. Чого лише варта купівля в самому серці Лондона цілої страхової компанії тільки задля того, аби використати дах хмарочоса, в якому вона містилася, під посадковий майданчик для своїх гелікоптерів. Його нерозбірливість у симпатіях провокувала різноманітні чутки про зв’язки з ізраїльською розвідкою і розвідками соцкраїн. Насправді ж, як вважає газета Lе Mоnde, Роберт Максвелл просто схилявся перед сильними світу сього, тому з однаковим задоволенням зустрічався з Горбачовим і Міттераном, Рейганом і Ден Сяопіном і, навіть, із Гонеккером і Чаушеску. Попри те, йму так і не вдалося здобути визнання, або хоча б прихильність лондонського істеблішменту. Він завжди був парією в Сіті. «Максвелл жахливий», «Максвелл непередбачуваний»... «Бундючний, світський, навіть вульгарний»... «Міщанин у дворянстві», «чеський вискочка»... І це далеко не повний перелік епітетів, якими нагороджувала Максвелла преса ще за його життя, та й навіть після смерті. Максвелл носив прізвисько Кит-убивця, яким був зобов’язаний як своїй зовнішності, так і манері поводження. Ті, хто мали з ним справу, стверджували, що він використовував свої вражаючі габарити і грізний голос як додатковий засіб тиску при укладанні угод. Відносини з майбутніми партнерами по бізнесу він починав зі скандалу. Був відомий хамським поводженням з підлеглими і безжальністю з партнерами по бізнесу. Він звільнив 130 співробітників через п’ять хвилин після своєї появи в нью-йоркській Daily News (утім, він же врятував газету від неминучого краху), а незліченна кількість його вищих адміністраторів змушені були звільнятися самі, бо не витримували його грубощів. Роберт Максвелл загинув 5 листопада 1991 року за нез’ясованих обставин під час прогулянки на морській яхті. Похований в Єрусалимі.

Сьогодні святкує свій день народження Василь Шкляр (1951), український письменник, політичний діяч. Автор популярних романів «Ключ», «Залишенець. Чорний ворон», «Маруся». Василь Шкляр на сьогодні є одним із найбільш відомих і найбільш читаних сучасних українських письменників (дехто називає його «батьком українського бестселера»). Шкляр – член Спілки письменників України, Асоціації українських письменників. У 1988–1998 роках активно займався політичною журналістикою, бував у «гарячих точках». Цей досвід (зокрема, подробиці операції з врятування сім’ї генерала Дудаєва після його загибелі) потім відтворив у романі «Елементал». У 2000 – 2004 роках Шкляр був головним редактором видавництва «Дніпро». Володіє вірменською мовою. Рішенням Комітету з Національної премії України ім. Т. Шевченка визнаний лауреатом Шевченківської премії 2011 року. Наприкінці 2011 року Василь Шкляр створив Міжнародну благодійну організацію «Фонд Василя Шкляра «Холодноярська Республіка», головна мета якої є здійснення благодійної діяльності, спрямованої на розвиток українського кіномистецтва. Шкляр – український Кормак Маккарті. Сплутати їх можна навіть дивлячись на обкладинку «Залишенця» – до болі чимось нагадує «Кривавий мередіан» чи «За межею» американця.

Роковини смерті:

Цього дня відійшла у вічність Катерина Білокур (1900–1961), українська художниця, майстер декоративного розпису. Автор фантасмагоричних пейзажів та натюрмортів («Декоративні квіти» (1945), «Привіт врожаю» (1946), «Колгоспне поле» (1948-1949), «Цар Колос» (1949), «Сніданок» (1950), «Квіти і берізка ввечері» (1950) та ін.).