30 червня. Пам’ятні дати

Роман Шухевич (1907-1950) - визначний український політичний, військовий діяч. Головнокомандувач Української Повстанської Армії (УПА), чисельність якої сягала до ста тисяч вояків, голова Генерального секретаріату Української головної визвольної ради (УГВР), голова проводу Організації Українських Націоналістів (ОУН) в Україні. Роман Шухевич народився на Львівщині у відомій галицькій родині. Його дід, Володимир Шухевич – відомий педагог і етнограф, автор п’ятитомного дослідження «Гуцульщина». Дядько Степан Шухевич - адвокат, а під час української революції 1917-1921 рр. воював проти поляків і більшовиків командував бригадою в складі Української Галицької армії. Батько в чині поручика також брав участь в цій війні. Саме тому дуже рано Роман приєднався до Української військової організації, а потім - Організації Українських Націоналістів (ОУН). В 30-х роках Шухевич брав участь у низці антипольських та антирадянських актах. Перебував під судом, а після - в концтаборі Береза ​​Картузька. Коли у 1938-1939 роках у Закарпатті виникли умови відродження Української Держави, Роман Шухевич під псевдонімом Майор Щука разом з побратимами Михайлом Колодзінським і Зеноном Коссаком увійшов до Головного Штабу «Карпатської Січі» та допомагав захищати рідну землю. З початком Другої світової війни Шухевич стає Крайовим Провідником Західних Окраїн Українських Земель. Як член Революційного Проводу ОУН організує і очолює курінь Дружин Українських Націоналістів «Нахтігаль», який, після відступу більшовиків, першим входить до Львова. Наступного дня, 30 червня 1941 року, сотник Роман Шухевич разом із Степаном Бандерою і Ярославом Стецьком бере участь у проголошенні відновлення Української Державності і стає заступником міністра з військових справ. На початку 1943 року вступає в українське націоналістичне підпілля. Відтоді разом із Олексою Гасином, Дмитром Клячківським, Василем Івахівим, Василем Сидором, Олександром Луцьким та Дмитром Грицаєм творить підпільну Українську Повстанську Армію (УПА). Сім років Шухевич очолював антикомуністичний рух на західноукраїнських землях, який успішно протистояв міці радянських спецслужб. Роман Шухевич загинув у с. Білогорща Львівської області у бою з підрозділами Внутрішніх військ та УМДБ. На нього полювали близько тисячі солдатів МДБ. Шухевича хотіли взяти живим, щоб потім публічно судити і привселюдно стратити. Утім, 43-річний генерал-хорунжий не збирався здаватися. У перестрілці він застрелив майора МДБ. Важко поранений автоматною чергою, Роман Шухевич вистрелив собі у скроню. За провал операції з захоплення Шухевича чимало офіцерів і вищих чинів МДБ отримали стягнення і навіть позбулися посад. Нагороду отримав лише автоматник, якому приписали смерть командувача УПА. Існувала легенда, що тіло Шухевича забальзамували й відправили в Москву. Таким його показали Сталіну. Той наказав тіло спалити, а попіл розсіяти над Збручем. Навіть мертвий Шухевич був страшний для совєтської імперії, а тому не мав права на поховання. Уся родина Романа Шухевича була репресована. У 1945 році НКВС заарештував дружину, матір, батька, сестру, сина Юрка і доньку Марію. Всіх згодом заслали за Урал, а сина і доньку передали до спеціального будинку на Донбасі «на перековку». Юрій Шухевич просидів у радянських таборах 41 рік і вийшов на волю лише у 1989 році. Суперечки довкола постаті Романа Шухевича тривають дотепер. Навіть через багато років після своєї смерті, разом з іншими борцями за свободу і незалежність України, Шухевич залишається чималим подразником для нащадків сталінських пропагандистів, які час від часу фабрикують все нові й нові псевдосенсаційні справи про «звєрства бандеровцев», намагаючись хоч якось очорнити образ Героя України.

Події дня:

30 червня 1941 року, у Львові, на зборах представників українських партій і безпартійних у приміщенні львівського товариства «Просвіта» в перший же день окупації міста гітлерівцями відбулось урочисте проголошення проводом Організації Українських Націоналістів (ОУН) відродження незалежності Української держави. У зачитаному на зборах Акті відновлення української державності, в першій його частині, говорилось: «Волею українського народу, організація націоналістів під проводом Степана Бандери проголошує створення Української Держави, за яку поклали свої голови цілі покоління найкращих синів України». В другій частині Акту декларувалось, що «На західних землях України твориться українська влада, яка підпорядковується українському національному урядові, що створиться у столиці України – Києві». Підкреслювався всеукраїнський, соборницький характер відродження держави, що мало дуже важливе значення. В третій, останній частині Акта висловлювалась готовність співпрацювати з нацистською Німеччиною, яка допомагає українському народові визволитися з-під московської окупації. Тоді ж було оприлюднено перший декрет провідника ОУН Степана Бандери про утворення Краєвого правління Західних областей України, тобто уряду на чолі з Ярославом Стецьком. Проголошення відновлення Української держави викликало велику радість серед українських патріотів. Цей акт благословили ієрархи українських церков – митрополит Української Греко-Католицької церкви Андрей Шептицький і єпископ Української православної церкви Полікарп. На численних маніфестаціях і зборах населення багатьох звільнених від більшовиків міст і сіл України вітало цю подію. Але радість виявилася короткочасною. Незалежна Україна не входила в плани гітлерівців, так само, як не входила вона в плани більшовиків. І ті і інші бачили в цій країні лише територію, ласий шмат з людськими ресурсами. Через кілька днів гестапо кинуло до в’язниці Степана Бандеру, Ярослава Стецька та інших діячів українського національно-визвольного руху. Почалися прямі репресії проти ОУН – нацисти збагнули, що єдиною реальною силою, яка б могла їм протистояти, є збройні загони українських націоналістів. Незважаючи на це, Акт відновлення української державності став визначною історичною подією, ще одним яскравим виявом волі української нації жити вільно у власній державі.

Цього дня 1991 року на першій за роки існування радянської влади сесії Курултаю кримських татар був сформований національний Меджліс на чолі з Мустафою Джемілєвим, затверджені національний гімн і прапор. Другий Курултай (національний з’їзд) відкрився 26 червня 1991 року в Сімферополі в місцевому Палаці профспілок і тривав до 30 червня. На сесії Курултаю з числа його делегатів був обраний Меджліс кримськотатарського народу, що складався з 33 осіб, а також Голова Меджлісу – Мустафа Джемілєв та його заступник – Рефат Чубаров. Вже 6 липня 1991 року відбулося перше засідання Меджлісу кримськотатарського народу, на якому була затверджена його структура. II Курултай продовжив демократичні традиції кримських татар, адже І Курултай був скликаний ще у листопаді 1917 року і тоді на ньому був обраний національний уряд. Основною метою скликаного II Курултаю була консолідація кримськотатарського народу, об’єднання його зусиль задля вирішення нових проблем. Обрані делегати представляли всі прошарки кримськотатарського народу і фактично увесь спектр думок, які існували в кримськотатарському Національному русі. Сесією Курултаю серед інших, були ухвалені декларація про національний суверенітет кримськотатарського народу, постанова «Про національний прапор і національний гімн кримськотатарського народу», постанова «Про перехід на латинську графіку» тощо. Як відомо, на сьогодні в окупованому Росією Криму діяльність Меджлісу заборонена. Кримські татари вважають це переслідуванням і обмеженням прав корінного народу Криму за прихильність кримських татар ідеї Криму у складі України і спротив російській анексії.

Ювілеї дня:

108 років від дня народження Чеслава Мілоша (1911–2004), польського письменника, літературознавця, перекладача, лауреата Нобелівської премії з літератури (1980). Автор «Поеми про застиглий час», збірок віршів «Там, де сходить і заходить сонце», «Місто без імені», повістей-притч «Захоплення влади», «Поневолений розум», поем «Три зими», «Спасіння», «Зимовий дзвін», «Орфей і Еврідіка», книг есе «Континенти», «Наша Європа», «Земля Ульро». Загалом доробок Мілоша складає понад двадцять томів інтелектуальної есеїстики, підручник з історії польської літератури, 15 поетичних збірок, кілька поем, дві повісті.

(ФОТО 3) 93 роки від дня народження Пола Берга (1926), відомого американського біохіміка, лауреата Нобелівської премії з хімії 1980 року разом з Волтером Гілбертом і Фредеріком Сенгером за фундаментальні дослідження нуклеїнових кислот. Ще молодим ученим Берг вирішив декілька ключових проблем метаболічної хімії і продовжував досліджувати механізми, за якими ДНК і РНК керують синтезом білків у живих системах. У 1972 році Берг і його колеги зі Стенфордського університету синтезували першу рекомбінантну ДНК (р-ДНК). Згодом він допомагав міжнародному співтовариству дослідників р-ДНК у їхніх зусиллях щодо вирішення потенційних фізичних і етичних проблем, викликаних цією революційною теорією.

Роковини смерті:

101 рік від дня смерті Федора Кіндратовича Вовка (1847-1918), українського антрополога, етнографа і археолога. Народився на Полтавщині. Навчався у Новоросійському (Одеському) і Київському університетах. Разом з Володимиром Антоновичем брав участь в археологічних розкопках на Київщині і Волині. У 1897 році змушений емігрувати у Францію, де перебував до 1905. Опублікував французькою мовою працю «Шлюбний ритуал на Україні», брав участь у виданні «Кобзаря» (Прага, 1876), в якому були надруковані безцензурні твори Шевченка. В 1904-1906 рр. Федір Вовк здійснив ряд експедицій у Галичині і Буковині, під час яких проводив антропологічні дослідження. З 1907 – приват-доцент, а з 1917 – професор Петербурзького університету. Наприкінці 1917 року Київський університет обрав вченого професором географії і антропології. Федір Вовк зібрав величезний антропологічний матеріал, який ліг в основу близько 200 його праць. Він був одним з перших дослідників палеолітичних пам’яток на території України, зокрема Мізинської стоянки. У книзі «Український народ в його минулому і сучасному» висунув думку, що українці за своїми антропологічними ознаками становлять єдиний тип, відмінний від білорусів та росіян; і є більш близькими до південних слов’ян. За радянських часів цю теорію було названо «хибною і націоналістичною». Федір Вовк помер на 71 році життя. 11 червня 1918 року на запрошення Київського університету він виїхав в Україну. Захворівши в дорозі на «іспанку», вчений зупинився в містечку Жлобин (Білорусь), де через два тижні помер. Поховали його на сільському цвинтарі за Жлобином.

День пам’яті Назарія Яремчука (1951-1995), українського естрадного співака (тенор), народного артиста України (1987), лауреата премії ім. Т. Шевченка (посмертно). Відомий насамперед виконанням українських пісень – «Чуєш мамо», «Зачаруй», «Червона рута», «Водограй», «Смерекова хата», «Стожари», «Гай, зелений гай», «Родина», «Я піду в далекі гори» та інші. Крім того, Назарій разом зі своїми друзями-співаками знявся в музичних стрічках «Червона рута», «Виступає ансамбль «Смерічка» під керуванням Левка Дутковського», «Стартує пісня», «Ти плюс я – весна» та «Червона рута. 10 років по тому».