За 5 років волонтери сплели понад 1 млн кв.м маскувальних сіток для фронту
Про історію зародження руху і теперішні можливості кореспонденту Укрінформу розповіла координатор руху Олеся Корягіна.
«Власне проектом ця ініціатива стала не зразу. Від початку не було плану, була просто ідея. Група ентузіастів зібралася в магазині «Каптьорка» на вулиці Сагайдачного, що належав сотнику Майдану Андрію Хлеборезу. Тут був створений пункт збору допомоги фронту з самого початку бойових дій на Донбасі: люди зносили сюди все, що треба було на війні: одяг, взуття, продукти харчування, біноклі… Серед того траплялася й військова форма радянського зразка, яку треба було, можливо, десь підшити, підлатати. А ще багато було камуфляжу із секондхенду різної якості. Ми побачили, що є багато відходів і придумали розрізувати ганчірки на клаптики та зв’язувати їх докупи. Перший фрагмент маскувальної сітки вийшов у формі невеликого трикутника. Ми почепили його на кущ і побачили, що він дійсно маскує. Андрій сказав: «Окей, займайтеся!»
До осені ентузіасти плели сітки зі старих речей, які їм приносили небайдужі кияни, у дворі магазину. Щодня в цій справі були зайняті до сотні волонтерів. А потім їх попросили звідти, бо стали декому заважати. Та й холодно стало. Тож група розділилася на чотири – кожна стала працювати під керівництвом своїх лідерів за іншими адресами. Паралельно виникали такі ж рухи по інших містах України: найперше у Миколаєві, Дніпропетровську, Полтаві, Краматорську, Одесі… Через півроку їх уже було майже півсотні. Досі працюють у прифронтових містах, таких, як Дружківка, Рубіжне, Старобільськ… З’явилися навіть за кордоном: в Італії, Чехії, Бельгії, Польщі. А з німецьких міст Франкфурта й Мюнхена гуманітарна допомога у тому числі у вигляді маскувальних сіток, продовжує надходити й сьогодні. У проєкті були зайняті тисячі людей. Координатори навіть зняли ролик з покроковою підказкою, аби охочі могли виготовити сітку навіть вдома.
«Таким чином, ідея перетворилася у наймасштабніший волонтерський проєкт за кількістю залучених людей. Важко точно сказати, скільки квадратних кілометрів вони сплели за цей час сіток, які захищають наших воїнів, але за дуже приблизними підрахунками, минулого року це був один мільйон квадратних метрів», - говорить Корягіна.
За 5 років у Олесі завдяки соціальним мережам з’явилося багато друзів, які забезпечують її сировиною. В основному вони працюють на великих промислових і малих швейних підприємствах, що виготовляють армійський камуфляжний одяг, де багато відходів тканини..
Між тим потреба у маскувальних сітках на фронті залишається актуальною, каже Корягіна, адже це розхідний матеріал, який може згоріти, зігнити, забруднитися тощо. А Міноборони не забезпечує солдатів такими речами у повній мірі. До того ж, державна доставка їх на фронт – процедура довга. Воїни, перебазовуючись з позиції на позицію, буває, залишаються зовсім «голими». І тоді їх виручають волонтери, доставляючи маскувальні сітки особисто або «Новою поштою» чи «Інтаймом» - групи сіточників працюють з окремими підрозділами напряму. І кожна з них, до речі, має власний почерк плетіння.
