Рада з прав людини в РФ: обличчя сталінської епохи
В Україні на зміни в Раді з прав людини при президентові РФ звернули увагу через те, що туди призначили володаря медалі «За повернення Криму» Кирила Вишинського, недоосужденного в Україні внаслідок недавнього великого обміну.
Однак ці зміни в російській РПЛ важливі для розуміння і усвідомлення нами не тільки через це. Але і тому, що в Росії та у контрольованих нею сателітів ще залишається багато українських політв'язнів, полонених. А окремі, найбільш порядні члени РПЛ, організації загалом угодовської, іноді все ж дозволяли собі підняти голос на підтримку захоплених українців.
ВІД «КРЫМНАША» - ДО «ВЫШНАША»
Згадаймо обмін «35 до 35», що відбувся 7 вересня. В Україні, та й в розумній частині Росії, не залишилося непоміченим, як по-різному зустрічали звільнених у Києві та в Москві. У нас це було національне свято, широко висвітлене усіма медіа. Своєї частки уваги при цьому удостоїлися всі учасники обміну.
В Росії було зовсім по-іншому. Після приземлення літака в Москві Кирила Вишинського зустрів і відвіз на машині МІА «Россия сегодня» його генеральний директор, зоряний пропагандист Дмитро Кисельов. Інших скопом вивезли в автобусі з тонованим склом. А інша зоряна пропагандистка Маргарита Симоньян того ж дня опублікувала в Твіттері символічну фотографію обміняних, на якій обличчя є тільки у Вишинського. Причому це не метафорично, а у самому прямому сенсі. У всіх, окрім Кирила, обличчя на фото були розмиті комп'ютерним способом до невпізнання (втім, ні - тисяча вибачень - ще на знімку не розмита мордочка кішки).
І це говорить про ситуацію краще за довгі пояснення. Росію абсолютно не цікавить її витратний матеріал, «біомаса», яка працювала в Україні в рамках гібридної війни і яку заарештували українські спецслужби. А такого громадянського суспільства, яке б наполягало на необхідності їх звільнення, обміну там немає. І навпаки, для Кремля тема українських заручників - важливий важіль тиску на Україну з метою мати можливість вимагати поступок в потрібні моменти (тому що в Україні своїх громадян цінують і борються за них).
Тим важливішою для російської влади, російської пропаганди була особа Вишинського, як рідкісна можливість перетворити одного зі своїх агентів впливу в Україні на героя, показати, що нібито «Россия своих не бросает». Тут важливим також є те, що Вишинський мав в Україні незрозумілі повноваження, сумнівні канали фінансування і прямо інформаційно забезпечував захоплення Криму (за що й отримав нагороду), номінально носив етикетку «журналиста». Для російських «либеральных» журналістів, «либеральных» ЗМІ, починаючи з «Эхо Москвы» (не кажучи вже про «полезных идиотов» на Заході) було дуже комфортно також іменувати Вишинського журналістом і дорікати Україні за його утримування.
Тому після прильоту Кирила в Москву істерія навколо нього була така, що вона викликала в пам'яті найкращі/найгірші зразки «Крымнаша», такий собі «Вышнаш». І вже тоді було зрозуміло, що такий пропагандистськи цінний кадровий резерв ще буде якось використовуватися. І от ми побачили перший, пробний варіант використання «Вышнаша» - входження в Раду з прав людини.
Залежно від того, як він там себе проявить, наскільки корисним буде у створенні вигідних для роспропу інформприводів, можна очікувати й інших додаткових посад або переміщення на інші ділянки суміжної «гибридной работы».
Але головний висновок із включення Вишинського в РПЛ саме в цьому - права людини в Росії все більш виразно стають «гибридными», тобто інформвійною на полі «прав человека».
РАДІЙТЕ ТОМУ, ЩО Є, А ТО ГІРШЕ БУДЕ
Мірою посилення авторитарного режиму в Росії серед російських сислібів (системних лібералів) все частіше звучать пропозиції цінувати те, що є, і не дуже вже сильно чіплятися до недостатньо принципових, недостатньо професійних гуманітаріїв на посадах.
Найяскравіше це проявилося на прикладі посади міністра культури РФ. Медійної людини, ведучого телепрограм, культуролога Михайла Швидкого за щось поважали, за щось критикували (і було за що). Потім його на цій посаді змінив спочатку не настільки відомий музпедагог, потім чомусь дипломат. І всі думали, що гірше бути не може. Але тут у 2012 році міністром культури в Росії зробили фальсифікатора, псевдоісторика Володимира Мединського. І про Швидкого вже згадували з ностальгією як про людину великих професійних якостей.
Схожа ситуація пізніше була з посадами омбудсменів, звичайного і дитячого. З 2016 року російським омбудсменом, як добре знають в Україні, є Тетяна Москалькова, генерал-майор поліції у відставці. До моменту приходу на посаду у неї взагалі не було досвіду правозахисної діяльності. Ба більше, обійнявши цю посаду, Москалькова відразу заявила про своїй новаторський підхід до омбудсменства: «Правозащитная тема стала активно использоваться западными и американскими структурами в качестве орудия шантажа, спекуляции, угроз, попыток дестабилизировать и оказать давление на Россию. У уполномоченного по правам человека есть достаточно инструментария, чтобы противодействовать этим явлениям». Тобто завдання - не захист громадянина від зловживань держави, а захист Російської держави від інших країн.
Того ж року дитячим омбудсменом РФ стала попадя Анна Кузнєцова (кажуть, у Кремлі хотіли, щоб цю посаду обійняла актриса, благодійниця Чулпан Хаматова, але та відмовилася, і тоді замість неї обрали жінку навіть зовні схожу на Хаматову). В тому, що дружина священика обіймає відповідальну посаду, нічого такого немає. Річ в іншому - Кузнєцова володіє дивними науковими, точніше антинауковими поглядами, зокрема підтримує концепцію «телегонии». (Це супроводжується уявленнями про «память матки» - нібито попередні сексуальні контакти жінки впливають на спадковість її дитини, коли вона завагітніє від іншого чоловіка; в СРСР цю псевдонаукову теорію визнавали в часи лисенківщини).
Після цього усі попередні омбудсмени теж почали видаватися не такими вже й поганими...
ВИШИНСЬКИЙ І ФАДЄЄВ. ПРОПАГАНДА ЗАМІСТЬ ПРАВОЗАХИСТУ
Схожа історія і з російською РПЛ. З 2010 року її очолював Михайло Федотов, політик і чиновник «єльцинського призову». Міністр друку та інформації РФ у 1992-1993 роках, один з авторів закону про друк. Колишній член політради партії «Союз правых сил». Федотова критикували за недостатню принциповість у деяких ситуаціях (зокрема, він промовчав під час жорстоких побиттів московських протестувальників у липні-серпні).
А от вам інший помітний член РПЛ. Нещодавно стала членом Ради популярна останнім часом російська політологиня Катерина Шульман. Для багатьох сислібів вона просто «звезда» аналітики. Втім, через безліч красивих термінів, які Шульман видає з завидною швидкістю, як правило проступає нескладна думка, що в Росії, звичайно, є що критикувати, але загалом не все так погано. Гарний приклад - слова політологині з приводу недавніх кадрових чисток Путіна, коли він десятками змінював одних чиновників середнього рівня на інших, приблизно однакових за рівнем: «В предложениях Путина имеется некая базовая разумность!». Чудове універсальне формулювання, яке, якщо міняти прізвище, взагалі можна використовувати у 95 випадках зі ста. Втім, улюбленицею сислібів Шульман стала не дарма. Користуючись такою акуратною, лоялістською риторикою вона встигала проголошувати і багато критичних для влади речей. Але такий рівень лояльності вже теж недостатній для входження в РПЛ, де Шульман встигла попрацювати лише з грудня 2018-го по жовтень 2019 року.
Так, 21 жовтня президент РФ вивів зі складу Ради з прав людини (при собі ж) разом з Федотовим і Шульман ще кількох пристойних людей, з яких насамперед слід згадати Павла Чикова. Це керівник Міжнародної правозахисної групи «Агора» (об'єднання понад 50 адвокатів і юристів-правозахисників з багатьох регіонів Росії, які працюють у резонансних справах про порушення прав людини). Ті, хто стежать за ситуацією, знають, що саме адвокати «Агори» часто захищають українських політв'язнів в Росії.
Отже, Федотов, Шульман, Чиков з російської РПЛ пішли. А хто ж їм на зміну? Ну, про Кирила Вишинського ми вже казали. А тепер подивимося уважніше на нового голову російської Ради з прав людини. Валерій Фадєєв, який після початку війни, у 2014-2016 роках, вів на російському пропагандистському Першому каналі токшоу «Структура момента», а у 2016-2018-х - підсумкові недільні випуски програми «Время».
І це найважливіша закономірність: Фадєєв, як і Вишинський - фахівці медійно-пропагандистського профілю. І саме вони - нові ключові особи оновленої РПЛ. І це явний показник змін, яких чекає президент РФ від Ради з «прав чебурека» (жарт не мій, а загальноприйнята в Росії): пропаганда замість правозахисту.
Своє кредо Фадєєв відверто висловив в інтерв'ю «Известиям», яке дав одразу після призначення: «Я категорически против несогласованных митингов и шествий». І все зрозуміло, як мовиться, ні додати, ні відняти. Хоча ні, можна додати, ось ще уточнення від Фадєєва: «Незаконные манифестации неуместны, тем более в Москве. Повторяю: я понимаю реакцию властей на проведение незаконных митингов».
Тобто ситуація така. У серпні-вересні попереднього главу РПЛ критикували за те, що він не висловлювався на підтримку москвичів, яких жорстоко б'є Росгвардія. Ах так, каже Кремль на це, ну от вам новий голова, який виправдовує будь-які дії влади на несанкціоновані акції.
Що ж тепер кажуть російські сисліби? Ви будете сміятися, але те саме, що і раніше. Вони вже пропонують цінувати і не так вже сильно критикувати Фадєєва з Вишинським (так само, як і Москалькову, Кузнєцову, Мединського). Тому що це, мовляв, люди досить цивілізовані, миють руки перед їжею, кажуть «здравствуйте», «спасибо», «до свидания» і іноді навіть здатні проявити добросердя. А замість них можуть призначити щось ще гірше, «упырей», як кажуть зараз в Росії: сталіністів, жорстких імперців, «ветеранов Донбасса», яких-небудь інших відвертих відморозків.
Краще за всіх про такий вектор змін сказала волонтерка і фотохудожниця Вікторія Івлєва. За її словами, у музи історії Кліо свої примхи і рими: до російської РПЛ увійшли одразу дві людини з прізвищами сталінської епохи: Вишинський і Фадєєв.
Олег Кудрін, Рига.
