28 листопада. Пам’ятні дати
Всесвітні день співчуття досить молоде свято. Відзначати його почали у 2012 році, а засновником цього Дня є індійський поет, журналіст, кінопродюсер Прітіш Нанді. Того року цей День був присвячений долям тварин, потребі у співчутті до живих істот на планеті і важливості вегетаріанства. Його святкування пройшло в Мумбаї (Індія), за участю Далай-лами XIV і активістів з різних країн.
Всесвітній день співчуття базується на концепції ахімси. Це означає ненасильство, не травмування або відсутність бажання завдати шкоди будь-яким життєвим формам. До речі, філософія ненасильства Махатми Ганді сформувалася саме під впливом концепції ахімси.
Окрім того, ініціатори Всесвітнього дня співчуття закликають не стільки до зменшення зла в світі, а до змін у діях людей, адже, на їх думку, боротися треба проти самого зла, а не з людьми, що його творять.
Щороку, в четвертий четвер листопада, в США відзначають День подяки – одне з найпопулярніших свят у країні. День подяки вперше відзначався в 1621 році англійськими колоністами, що мешкали в Плімутській колонії. Попередня зима була надзвичайно важкою – холод, голод, виснажливі хвороби – колоністи її ледве пережили. Наближалася нова зима, знову була невизначеність, загроза смерті. Тоді губернатор Вільям Бредфорд вирішив підняти дух своїх підлеглих і організував перший День подяки. Свято спільно відзначили британські колоністи та їхні сусіди-індіанці, завдяки яким, власне, і вижила Плімутська колонія в свою першу голодну зиму. Згодом традиція вкорінилася, пуритани додали до цього свята глибокий релігійний смисл – вони бачили в ньому нагоду подякувати Господу за милість. В 1941 році Конгрес США прийняв біль, згідно з яким День подяки повинен відзначатися кожного четвертого четверга листопада. 26 грудня 1941 року президент Рузвельт підписав цей біль, встановивши, таким чином, діючу й по сьогодні схему. Головними складовими Дня подяки є благочинні справи – ти маєш зробити хоч якусь пожертву на користь знедолених; сімейний обід з неодмінною індичкою та гарбузяним пирогом, відвідини церкви, а також велелюдний парад у Нью-Йорку. Від Дня подяки в США розпочинається святковий сезон, що включає в себе Різдво і Новий Рік. І стартує він зі славнозвісної «чорної п’ятниці», коли в магазинах розпочинається сезон передріздвяних знижок.
Ювілеї дня:
262 роки від дня народження Вільяма Блейка (1757-1827), англійського поета і художника-гравера, філософа-містика. Канонічна фігура англійської поезії й живопису. Народився в Лондоні в родині торговця. Навчався в Королівській академії, але так і не закінчив її. У 25 років одружився з донькою бакалійника Кетрін Ваучер і щасливо прожив з нею 45 років. Все життя провів у Лондоні, працюючи над гравіювальними дошками. Блейк служив у видавця, але сам майже не друкувався, і буквально власними руками виготовив дві свої епохальні книги: «Пісні зрілості» та «Пісні досвіду». Прижиттєвих збірок поета збереглися лічені екземпляри і всі вони є на сьогодні бібліографічною рідкістю. Під кінець життя він писав дедалі менше і менше. Був знайомий з багатьма видатними поетами, художниками і громадськими діячами свого часу (Байрон, Шеллі, Годвін, Флаксман та ін.), виставляв картини в Академії мистецтв, але більшість сучасників бачили у ньому не стільки поета і художника, скільки «божевільного». Навіть вмираючи, 70-літній Блейк на останні гроші купив не ліки, а олівець – він якраз працював над ілюстраціями до «Божественної комедії» Данте. Популярність Блейка в Англії і за її межами почала зростати з середини ХІХ ст., а основні наукові видання його творів вийшли після 1957 року, коли відзначалося двохсотріччя від дня народження поета. Можна сказати, що Блейк виявився надто складним митцем для сучасників. Його творчість, надзвичайно глибока і цілісна, «розшифровується» лише зараз. У Великобританії поема Блейка «Єрусалим» стала чи не другим національним гімном, виставки його живопису і гравіювальних робіт проходять з неодмінним успіхом у провідних музеях світу. «Моє серце сповнене майбуттям», – слова видатного англійця виявилися пророчими.
138 років від дня народження Стефана Цвейга (1881–1942), австрійського письменника. Майстер психологічної новели (збірки «Перші переживання», «Амок», «Збентежені почуття»). Автор роману «Нетерпіння серця», антифашистського твору «Шахова новела», белетризованих біографій (зокрема, Стендаля, Діккенса, Казанови, Толстого, Достоєвського, Фрейда, Ніцше). Звичайно, творчість Стефана Цвейга не можна порівнювати з творчістю таких велетів німецької прози як Томас Манн чи Герман Гессе (з якими він, до речі, підтримував дружні стосунки), але це й не потрібно, бо в нього – свій неповторний, камерний і ні на кого не схожий стиль. Він віртуозно працював з документами, був неабияким психологом, а до того ж відмінно володів словом. Захоплюючі життєписи, створені ним на стику документа і мистецтва і сьогодні читаються з інтересом.
Цього дня народився Джон Гальяно (1960), один із найбільш епатажних сучасних кутюр’є. Джон Гальяно народився в Гібралтарі в сім’ї іспанця й англійки, а коли йому виповнилося 6 років, сім’я переїхала в Лондон, де юнак з відзнакою закінчив коледж мистецтв св. Мартіна. Кар’єру розпочинав в 1985 році, коли випустив дипломну колекцію одягу, на створення якої його надихнула Французька революція. Невдовзі він представив і свою першу колекцію на Тижні моди в Лондоні. В 1990-х роках Гальяно переїхав до Парижа, в 1995 році став творчим директором модного будинку Givenchy, а в 1996 році перейшов на роботу в Dior. Утім феєрична «епоха Гальяно» несподівано обірвалася в березні 2011 року, коли дизайнера усунули з посади арт-директора СD за расистські та антисемітські висловлювання в одному з ресторанів Парижа. Почалося слідство, виявилося, що раніше був аналогічний випадок, який вдалося залагодити. Дизайнеру були висунуті звинувачення в антисемітизмі, його оштрафували й звільнили з роботи як у Dior, так і у власному модному будинку John Galliano. Фешн-тусовка розділилася: одні вважали, що геніальному Гальяно можна пробачити подібні ескапади, а інші резонно доводили, що відповідати за власні слова повинен будь-хто. Репутаційний удар був досить відчутний – протягом чотирьох років після інциденту Гальяно жодного разу ніхто не запропонував роботу дизайнера, якщо не рахувати співробітництво з російською мережею парфумерно-косметичних товарів «Л`Етуаль». Лише у вересні 2015 року Гальяно вдалося отримати роботу, пов’язану з фешн-дизайном. Він став креативним директором бельгійської марки Maison Martin Margiela.
Роковини смерті:
День пам’яті Алли Горської (1929-1970), української громадської діячки, правозахисниці, художниці, шістдесятниці. Алла Горська була вбита 28 листопада 1970 року у Василькові, що Київщині з політичних мотивів. Тогочасна офіційна версія – Горську вбив свекор, який потім і сам наклав на себе руки, кинувшись під поїзд. Радянські каральні органи могли вигадати будь-яку «легенду», аби тільки завуалювати власний злочин. Відомо, що останнім часом художниці постійно дзвонили невідомі, погрожували, за нею стежили. Алла Горська була дочкою відомого кінодіяча Олександра Горського, одного з засновників українського кіно (співпрацював з Олександром Довженком). Народилася в Ялті. Випускниця Київського художнього інституту. Упродовж 1959-1962 років працювала над творами шахтарського циклу, виконувала роботи в селах Чорнобильського району Київської області. Із 1962 року проводила громадську діяльність у клубі творчої молоді «Сучасник». Брала участь у виявлені місць поховань розстріляних органами НКВС на Лук’янівському та Васильківському цвинтарях, у Биківні. Від 1965 брала активну участь у дисидентському русі: подавала листи-протести до органів держбезпеки, виїздила на політичні суди, у т.ч. на суд, що чинився над В’ячеславом Чорноволом у Львові, надавала моральну та матеріальну підтримку політв’язням та членам їхніх родин. 1968 року підписала «Лист-протест 139» проти порушень Конституції СРСР на політичних судах. Двічі виключалася зі Спілки художників. У 1965-1970 рр. виконала у співавторстві низку монументальних мозаїк у містах Київ, Донецьк, Жданов (нині Маріуполь) та Краснодон. Горська була однією з найяскравіших особистостей серед усієї плеяди жінок-шістдесятниць. Порівняти її можна хіба що з Ліною Костенко. Обидві – ставні, горді, яскраві, з буйно-золотистими зачісками. Горська завжди називала речі своїми іменами, не завуальовуючи правди. Хтось комусь не міг прямо сказати, що той пише бездарні вірші, чи прозу, а Горська могла. Хтось відводив погляд, ніяковіючи, коли йому в очі брехали (а подібне траплялося на кожному кроці), а Горська погляд не відводила, дивлячись брехуну чи наклепнику прямо у вічі. І зло від того прямого, наче рентгенівського погляду никло. «Алла, як і Ліна, - чоловік!», - зауважив якось один із близьких друзів Горської. Вона могла висловитись нещадно, майже брутально. У гніві була справжньою фурією, а з друзями, перед якими благоговіла – надзвичайно лагідною. А ще вона вирізнялася особливо царственно-зневажливим ставленням до «благ земних». Убивство Горської завдало відчутного удару по всій українській інтелігенції. «Серед нас усіх не було живішої людини за Аллу. Вона була – саме життя. Вона мусила пережити нас усіх…» (Ірина Жиленко, українська поетеса-шістдесятниця).
