Угорське питання: із глухого кута – та в новий рік
Під кінець 2019 року говоримо з угорцями та регіональними політологами про те, як рік, що минає, вплинув на “угорське питання”. Чому одні його називають роком затишшя в дипломатичному герці двох держав, що в принципі добре — адже краще затишшя та вичікування, ніж скандали і взаємні звинувачення? І чому другі, навпаки, вважають 2019-й роком провалу угорської політики, невтілених надій і незіграних надто великих ставок на Зеленського? А треті в цей час зазначають, що угорське питання зайшло в тупик — і то так, що конфлікт ані вирішити, ані продовжувати. Відповіді на ці питання шукав кореспондент Укрінформу.
ЩО ЦЕ ТАКЕ — “УГОРСЬКЕ БОЖЕВІЛЛЯ” І ДО ЧОГО ТУТ УКРАЇНА?
Напередодні католицького Різдва на Закарпатті провели зустріч (традиційну, можна сказати, бо вже вдруге) з Іштваном Грежею, уповноваженим угорського міністра, відповідальним за розвиток співпраці Саболч-Сатмар-Березької області та Закарпаття. Грежа — один з основних угорських високопосадовців, що напряму опікується Закарпаттям (наприклад, курує програми фінансування, презентує передачу медобладнання, відкриває відремонтовані за кошти Угорщини соціальні будівлі, перерізає стрічки на відкритті пам'ятників визначним угорцям на Закарпатті) й часто тут буває.
На зустрічі Грежа присутній разом із генконсулом в Ужгороді паном Йожефом Бугайлою, формат зустрічі — прессніданок — передбачає розмову про все, і дипломати справді відповідають на всі прямі й непрямі запитання українських медіа. Говоримо про наболіле — про складні стосунки між Україною та Угорщиною. Уповноважений називає їх підвішеними: “Те, що ми бачимо зараз у стосунках: фактично, усі чекають, а великих змін у політиці не відбулося ні в одній столиці”.
Іштван Грежа кілька разів повторює, мовляв, тішиться з того, що то не його парафія – вирішувати ці стосунки. “Я в дуже хорошому становищі, бо не мушу коментувати так звані міждипломатичні відносини між Києвом і Будапештом. Чорнову роботу ми залишаємо для дипломатів, а я — на тій стороні, де сонце світить”.
Хоча складні відносини впливають і на його “парафію”: уповноважений зазначає, що в Україну важко перевозити гуманітарну допомогу (“У Будапешті в холодильниках вже кілька місяців зберігаються вакцини, які ми не можемо завезти в Україну”), також говорить про черги на кордоні (“Те, що ми сьогодні маємо на кордоні — це не по-людськи”), про перевірки угорських посадовців і чиновників з Берегівщини (“Ми повністю надали матеріали СБУ щодо фінансування угорців Закарпаття за програмою Егана — думаю, що час зняти так звані «сепаратистські окуляри» з очей СБУ”) і небажання Києва розв’язувати питання з новими пунктами переходу на кордоні (“Під будівництвом нових пунктів переходу Україна розуміє відкрити КПП на день села під фестиваль — а ми розуміємо так, що побудували інфраструктуру, відкрили і доробляємо до кінця”).
Звісно ж, говоримо про освіту. Пан Грежа притримується відомої угорської лінії, мовляв, Україна повинна забезпечити права угорської меншини на навчання рідною мовою на тому рівні, що існував до 2017 року (“Не можна відбирати уже набуті права, а новий закон саме це робить”).
При цьому, до речі, Грежа зазначає, що Будапешт фінансує на Закарпатті курси української для представників меншини, за рік їх закінчили 600 закарпатських угорців.
Окремо Іштван Грежа каже про очікування зустрічі Зеленського та Орбана (“Я часто зустрічаюся з Віктором Орбаном, і можу сказати, що він мало котрій з інших країн відкривається, але Орбан чітко заявив, що відкритий до зустрічі із Зеленським будь-коли”).
Загалом, Грежа максимально відвертий і відкритий з українською пресою — дипломат жартує, робить ліричні відступи та порівняння. Деякі западають у пам'ять. Ну, наприклад: “Угорщина завжди любила Україну і буде любити й далі, навіть якщо Україна цього не хоче”. Прикметно, що Грежа відповідає на деякі питання як уповноважений міністра, а іноді — сам так каже — як угорець.
Під кінець розмови не витримую й запитую, чи насправді в Угорщині так вже сильно бояться асиміляції Україною закарпатських угорців, як про це говорять.
Грежа посміхається і відповідає:
- Ми не асиміляції боїмося, ми боїмося міграції угорців з їхніх споконвічних земель. Ну і ще одне, може, за ці слова мене й поб'ють самі угорці, але я не надто вже й сумую через тиск на меншину і те, що забирають початкові права. Ми держава з 1000-літньою історією, у нас були часи і тиску, й асиміляції. Угорська душа така, що коли чинять найбільший тиск, до угорської нації приходять і проявляються її найкращі якості. Тому, якщо українська влада захоче асимілювати угорців, це навпаки дасть поштовх до об'єднання та розвитку. Це такий угорський менталітет, “угорське божевілля” – назвімо це так.
Ось так закінчується розмова з уповноваженим. Підсумую її ще однією фразою Грежі. Хоч як там складалася б ситуація, зазначає він, найважче в стосунках між Україною та Угорщиною буде відновити довіру. “Якщо дійсно Україна серйозно думає про інтеграцію до ЄС, вона повинна мати добрі стосунки з Угорщиною!” – каже Грежа наостанок.
“УГОРСЬКЕ ПИТАННЯ” ЗАЙШЛО В ГЛУХИЙ КУТ: АНІ ВИРІШИТИ, АНІ ДАЛІ НИМ МАНІПУЛЮВАТИ”
Після зустрічі з паном Грежею ми спитали у фахівців, що вони думають про “угорське питання” і попросили розставити акценти з огляду на рік, що минає, і прогнози — щодо року наступного. Ось що нам розповіли.
- Так зване «угорське питання» актуалізується на Закарпатті час від часу, з особливою гостротою це відбувається з моменту ухвалення закону “Про освіту”. Інколи це питання свідомо чи несвідомо підігріває Будапешт, інколи так само свідомо і несвідомо — Київ, часом – точно свідомо – місцеві закарпатські політичні гравці, які прагнуть цим зманіпулювати, – коментує ситуацію політолог, аналітик з “угорського питання” Дмитро Тужанський. – Так само свідомо «угорське питання» на Закарпатті загострює Росія – чи через теракти (ми пам'ятаємо підриви офісу Товариства угорської культури в Ужгороді), чи через інформаційні операції.
До речі, раджу звернути увагу на те, кого насамперед згадував Володимир Путін на пресконференції після саміту в Парижі, відповідаючи за запитання про мовні права нацменшин в Україні, – відразу після російськомовних українців, яких Кремль так прагне захистити, Путін, на жаль, згадав угорців. В останні кілька років уже очевидно всім, що Росія намагається маніпулювати «угорським питанням» в Україні, прагне зіштовхнути лобами двох сусідів.
Що ж до чергової актуалізації «угорського питання» на Закарпатті за останній місяць (у грудні випливали окремі взаємні звинувачення щодо встановлення у Берегові кінного пам'ятника угорському князю, культовій історичній особі Ференцу Ракоці ІІ, також неоднозначно сприйняли посилене патрулювання Нацгвардії, яка прибула в Берегівський та Виноградівський райони області — ред.), то, на щастя, це скоріше збіги, ніж чийсь план.
Водночас, легковажити цими збігами не варто, бо це є черговий доказ того, що українсько-угорські відносини переживають неймовірну кризу. І той факт, що це питання не так багато людей беруться коментувати, свідчить, що «угорське питання» зайшло в глухий кут – не видно, ні як його вирішити, ні як можна ним далі маніпулювати.
Тому ось ми маємо зараз таку дивну ситуацію: з одного боку – наявність конфлікту між Києвом і Будапештом, з іншого – начебто затишшя та вичікування. Є великі сподівання на зустріч на найвищому рівні, мовляв, якщо Володимир Зеленський та Віктор Орбан зустрінуться, це чи не миттєво вирішить усе!
Така зустріч справді важлива і без неї нічого не буде, але вона може змінити хіба що напрямок розвитку двосторонніх відносин – від подальшого конфлікту до певної нормалізації. Але ця зустріч точно не вирішить того масиву проблем, які ми маємо у двосторонніх відносинах. Для цього потрібен не лише час, а й щоденна наполеглива робота технократів з української та угорської сторін, – зазначає Дмитро Тужанський.
“РІК ПОРАЗОК, АБО ЯК НЕ ВИПРАВДАЛА НАДІЇ НАДТО ВЕЛИКА СТАВКА НА ПРЕЗИДЕНТА”
- Найперше, на що треба звернути увагу, коментуючи так зване “угорське питання” у ситуації, яка склалася наразі, — це на ключову помилку угорської політики в регіоні та, схоже, в Україні в цілому: при зміні влади у період президентських та парламентських виборів угорці зробили надто велику ставку на Зеленського. Були переконання, що прийде новий президент і поскасовує усе, що було прийнято за попередника. Цю надію активно плекали. Але ставка не зіграла, – каже політолог Михайло Шелемба. – Маємо тепер, як наслідок, те, що угорці вперше за останні роки не мають свого депутата у ВР. Також зі зміною влади в регіоні вони втратили потужну підтримку на місці в особі голови ОДА Геннадія Москаля. Відтак, весь вплив, який залишився зараз в угорської громади на Закарпатті, — це облрада, каденція якої добігає кінця, та місцеві ради. Був іще голова ОДА Ігор Бондаренко (кілька днів тому звільнений президентом), який не тільки не став лобістом угорських інтересів, він прямим текстом одразу позначив свою позицію в угорському питанні як державницьку.
Якщо говорити про політичну ситуацію в угорському питанні загалом на всеукраїнському рівні, треба зазначити, що з українського боку було взято курс на пониження градусу напруги. Як наслідок, український медійний простір став менше реагувати на заяви Будапешта про блокування зустрічей щодо НАТО. Є офіційна реакція МЗС на певні висловлювання — але немає контрзаяв, відкликання дипломатичних представників, медійних скандалів тощо, як це було ще рік тому. І, якщо оцінювати це усе з точки зору політики, — це добре, бо немає зайвих емоцій. Нема майданчика, де би звучали та розкручувалися усі ці взаємні звинувачення.
Хоча з точки зору збереження добрих стосунків — це погано. Бо має бути діалог, а поки що його нема.
Нині є великі очікування від зустрічі Орбана із Зеленським. При сигналах з угорської сторони про те, що вони готові домовлятися про зустріч будь-коли, з української сторони неактивно, загалом, реагують на пропозиції зустрічі з угорцями на найвищому рівні, мовляв, для української держави зараз є більш нагальні питання. Тому можна сказати, що “угорське питання” відсунулося. Держава демонструє те, що стоятиме далі на своїх позиціях щодо закону “Про освіту”.
Угорська громада та політичні представники меншини тим часом втрачають свій вплив на Закарпатті, у політичному сенсі угорці зараз перебувають у хаотичному стані й поки що не видно шляху, як рухатися далі.
Наступний рік у цьому сенсі буде знаковим, бо йдуть місцеві вибори. Якщо угорці й там втратять свою “золоту карту”, – невідомо, як складатиметься ситуація у регіоні. Тому для угорців надто важливо налагодити в регіоні співпрацю між угорськими партіями КМКС та УНДР. У них є певний розкол, і наразі об'єднатися — це головне, аби розкол не спрацював проти політичної ситуації. Як воно у них вийде, будемо дивитися протягом наступного року, – каже політолог.
“НА УКРАЇНСЬКОМУ РІВНІ “УГОРСЬКЕ ПИТАННЯ” НИНІ ПІДВІШЕНЕ”
- Перше, що треба зауважити наразі, говорячи про так зване “угорське питання” – це те, що той конфлікт, який розпочався в 2017 році, на жаль, триває, і поки що якихось помітних шляхів для виходу з нього не видно, – вважає політолог, доктор історичних наук Ігор Тодоров, заступник голови Координаційної ради Громадської ліги «Україна-НАТО». – Це пояснюється цілою низкою причин – тим, насамперед, що були підписані закони “Про освіту” й “Про забезпечення функціонування української мови як державної”, які викликали нерозуміння у кількох наших сусідів. Якщо з Польщею та Румунією справу вдалося владнати, то з Угорщиною конфлікт продовжується у вигляді блокування засідань комісії “Україна-НАТО”. Загалом, перші місяці нової влади вселяли оптимізм, що питання вдасться вирішити. Практика довела, що не вдається. Наші угорські партнери не проти переговорів, доповнень, роз'яснень, але вони ставлять одну умову: перед цими переговорами повернути усе, як було. Це означає перегляд відповідних законів, що очікувано викличе суспільний резонанс, а враховуючи турборежим, у якому працює ВР — до перегляду законів справа просто не доходить.
З іншого боку, через це складається враження, що владу не дуже турбує, що вже два роки через позицію угорського уряду не може зібратися комісія Україна-НАТО і все лишається у підвішеному стані.
Між Україною та Угорщиною нині є чинний договір про дружбу. Саме з цією країною, зазначу, ми підписали цей договір першими. Цікаво, що там є положення про те, що сторони не мають і не будуть мати територіальних претензій одна до одної. Це унікальна річ — коли констатується не лише актуальний стан речей, але говориться і про те, що він не порушуватиметься у майбутньому. Але в тому ж договорі є зобов'язання України забезпечувати освіту мовою етнічної меншини і, в принципі, треба зазначити, що держава Україна виконує ці зобов'язання: має угорський факультет в УжНУ, надає ліцензію на освітні послуги Угорському інституту імені Ф.Ракоці у Берегові. Але виникає питання, як ці права захищатимуться державою надалі, коли повністю будуть імплементовані закони про освіту та мову.
Словом, ситуація справді складна.
Хоча треба сказати, що ці питання в перспективі будуть вирішені так само, як вирішені з угорською іредентою у Румунії, Словаччині, де також є угорська меншина, яка споконвічно живе на цих землях. Зараз якихось особливих проблем стосовно угорців у Словаччині та Румунії немає, бо всі ці країни є членами ЄС та НАТО, більш того, входять у Бухарестську дев'ятку і працюють разом у контексті безпеки. Тому можна прогнозувати, що й у нас ці питання будуть зняті, але тільки тоді, коли ми теж увійдемо в НАТО. Але щоб це зробити, нам треба зняти угорське вето.
Усе вищесказане стосується всеукраїнського виміру “угорського питання”.
Якщо говорити про місцевий вимір, то тут питання болюче. У Києві досі немає адекватного розуміння того, що відбувається на Закарпатті, й тому нагнітається провокаційна складова. Вкотре підіймаються питання про те, що угорці візьмуть і відокремляться, що меншина на Закарпатті виступає за приєднання до Угорщини тощо. І хоча експерти сотні разів пояснювали, що це неможливо за визначенням, є певні політичні сили, які в обох країнах ці питання постійно реанімують.
Усі ми спостерігали, як під час парламентських виборів улітку угорські високопосадовці продемонстрували безпрецедентне втручання у внутрішню політику України: у відповідних округах на Закарпатті проводилася агітація за участі міністра МЗС Сіярто. Хоча це, зрештою, не допомогло, і чи не вперше за останні десятиліття етнічні угорці не представлені в нашій ВР. На майбутнє Україні варто залучити досвід країн у ЄС, де етнічні меншини мають гарантоване місце у ВР. Так, це дорадчий мандат, але це гарантія представництва меншини в найвищому органі влади.
Ситуація зі зміною влади на Закарпатті теж вплинула на місцевий вимір “угорського питання”. Гаряча підтримка угорської політики колишнім головою Закарпатської ОДА Москалем, численні угорські фестивалі, заяви змінилися на майже протилежне ставлення з боку наступного очільника адміністрації Ігоря Бондаренка. Його вислів в інтерв'ю Укрінформу про угорську меншину викликав обурення угорців, хоча з політичної точки зору колишній уже голова ОДА був абсолютно правий, бо всі громадяни України — це українці. Я б сказав, що в угорців Закарпаття існує болісне і не зовсім адекватне сприйняття дій та заяв української влади — навіть коли нічого подібного не робиться, їм видається, що утискають угорську громаду.
Тетяна Когутич, Ужгород
Фото Сергія Гудака
