Українці, то ви насправді «зубожіли», чи не дуже?
Днями популярний сайт numbeo.com, одна з найповніших онлайн-баз даних про споживчі ціни в різних куточках світу, опублікував щорічний рейтинг вартості життя в країнах (Cost of Living Index by Country). Україна в його списках традиційно займає місця в другій сотні (всього оглянули ситуацію в 132 країнах), серед європейців - 38-е. За останні роки життя у нас, як стверджує ресурс, помітно здорожчало. Насправді різних рейтингів та індексів публікується багато, мало не щомісяця. Їх дані заплутують пересічного українця. Як же розібратися, в якому стані наша економіка та рівень життя? Чи виходить з даних Numbeo, що з категорії зубожілих ми перейшли до “збагатілих”?
Кінець епохи “дешевих задоволень”
За версією numbeo.com, серед 132 країн в рейтингу цього року Україна – на 107-му. Популярний ресурс на основі відгуків користувачів вираховує індекс продовольчих цін і купівельну здатність, і орієнтуючись на них, будує рейтинги “найдорожчих країн”. Ще у 2018 році ресурс відводив нам 113-те, та всього за два роки індекс продовольчих цін зріс з показника 25,9 до 33, а купівельна здатність при цьому майже не змінилася (31,8 зараз та 30,2 тоді). Цікаво, що при цьому Німеччина і Польща, наприклад, відкотилися на кілька позицій, індекс продовольчих цін в них зменшився на 9 і 5 одиниць відповідно. Це не найкраще з точки зору економічної науки джерело інформації. Але враження про те, скільки коштує прожити тиждень в Ісландії чи Індії, дозволяє скласти – над цим працюють майже 500 000 дописувачів. У нас, виходить, стає все дорожче. Хоча український споживач почувається розгубленим. Чому ціни і рейтинги зростають, коли долар падає? Це нам взагалі вигідно чи ні?
В соцмережах вже давно подейкують, що продукти в супермаркетах Польщі, Угорщини, Словаччини зовсім не дорожчі, ніж в українських. Що деякі категорії товарів у нас коштують, як в Іспанії, Німеччині чи на Кіпрі, при цьому ще й якісніші. Дороге життя і низькі зарплати на противагу європейському добробуту взагалі улюблена тема українців. “Враження людей вірні – ціни стали європейськими, – підтверджує економіст, член Економічного дискусійного клубу Олег Пендзин. – Нещодавно порівнювали ціни в супермаркетах та на оптових ринках Польщі та України – за всіма позиціями польські ціни нижчі”. Це один з наслідків входження в зону вільної торгівлі з ЄС, вважає експерт, природній процес, що ще не завершився. Але не мірило вартості життя в Україні.
Нічого дивного в позиціях України в рейтингу немає, вважає експерт з питань економіки Інституту Growford Олексій Кущ: 2018-2019 стали роками відновлення доходів і платоспроможності після системної глибокої кризи 2014-2015 років. “Для зовнішнього спостерігача, що вимірює динаміку кількома роками, це видається потужним зростанням доходів”, – говорить він. Зарплати в Україні зростали на 15-20% щорічно при зростанні ВВП всього на 3-3,5%, що ненормально для Заходу, де темпи розвитку доходів та економіки йдуть поруч. “Тому для іноземців, які не аналізують специфіку кожної країни рейтингу, це – справжній прорив, – пояснює Кущ. – А в Україні насправді ще не відновився докризовий рівень. До колишніх доходів тільки-тільки підходимо і то за рахунок ревальвації гривні в 2019-му”. Звісно, поглянути на доларовий еквівалент – зарплати українців збільшились відчутно.
Але паралельно й життя для іноземців в Україні стало дорожчим і це якраз демонструють дані numbeo.com, вважає експерт. Це помітно з туристичної статистики – ще в 2017-18 роках спостерігалося збільшення напливу туристів, а з 2019-го бюджетні готелі, хостели Києва відзначають, що заповнюваність почала скорочуватися. “Кілька років тому для іноземців тут все було дешево, 100 доларів були величезною сумою. А тепер, враховуючи низький рівень сервісу в країні, вона стала для них досить дорогою, – пояснює Олексій Кущ. – Туризм “за дешевими задоволеннями” поступово спадає”.
Як зрозуміти, чи густо в кишені
Хоч дослідження ресурсів на кшталт numbeo.com досить адекватно відбивають поточний стан цін в країні, вони все-таки часто грунтуються на випадковому опитуванні, говорить Ганна Харламова, кандидат економічних наук, доцент кафедри КНУ ім. Шевченка.
100-відсотково орієнтуватися на таке джерело не варто, якщо хочеш розуміти, як насправді справи в державі. Для українців поняття вартості життя, платоспроможності – не в абсолютних цифрах, а в площині поведінкової економіки, вважає Олексій Кущ. На наше сприйняття стану власної кишені дуже впливають фантомні болі минулих років. “Були часи, коли рівень життя зростав, люди закріпили в пам’яті саме ті високі стандарти, – пояснює він. – Зараз у суспільстві соціально-психологічна фрустрація, болі не дають рухатися вперед”. Звідси і простір для маніпуляцій нашою свідомістю: якщо натиснути на потрібні кнопки, українець вважатиме себе зубожілим, а не тим, хто зумів пережити глибоку державну кризу відносно без втрат.
Японія чи Південна Корея постали з повної розрухи, багатіли поступово, покоління за поколінням, приводить приклад експерт. Маючи в пам’яті повну руйнацію, громадяни мали відчуття постійного покращення життя. “В Україні ж нездорова циклічність рівнів доходів кидає людей з холоду в полум’я і не дає сформуватися об’єктивному сприйняттю реальності”, – говорить Кущ.
Дорожче життя стало чи дешевше, треба судити за співвідношенням доходів до цін, вважає Олег Пендзин. “Найбільш показові витрати сімейного бюджету на харчування, – говорить економіст. – Ще два роки тому середня родина витрачала 51% на продукти, сьогодні – 45-46% і з цієї точки зору співвідношення доходів до цін трішки вирівнялося”. Але європейська сім’я витрачає на харчування всього 12-18% доходів при тому, що в Польщі середня зарплата – близько 1200 доларів, а в Україні – 440-445. Кому ж дорожче живеться? “Говорячи про показники вартості життя, треба згадати, що в останні роки реальна зарплата помітно зростала (в 2019-му – на 14-15%), – звертає увагу економіст. – В той же час соціальні виплати збільшувались, ледь-ледь встигаючи за рівнем інфляції”. І вийшло майнове розшарування суспільства: хто має хорошу роботу, став жити трішки краще, а користувачі державних соцгарантій зажили бідніше (і витрачають не 45, а близько 60% доходу на харчування). Багатий з’їв курку, бідний – нічого, а статистика відзначила, що обом дісталося по пів курки, резюмує Пендзин.
А в цілому по країні серйозних покращень немає і не передбачається, в бюджеті до кінця року закладено прожитковий мінімум 2100 грн. “Фактичний прожитковий мінімум, розрахований з трьох кошиків – 4200-4300 грн, – говорить Олег Пендзин. – А виходячи з зобов’язань, взятих Україною приєднанням до стандартів Міжнародної організації праці, в кошику ще повинні бути витрати на оренду житла і освіту. І тоді мінімум мав би сягнути 5500 грн”. Тому цього року отримувачі соціальних виплат, розрахованих на основі прожиткового мінімуму 2100, схоже, матимуть враження, як і інтуристи – все в Україні дорожчає, купівельна здатність на місці.
Не так бідний, як невмілий
За всіма економічними ознаками, Україна цілком офіційно серед бідних країн, але є фактори, що вносять суттєві корективи в оцінку нашого статусу, вважає Олексій Кущ. “Я б назвав їх поправочними коефіцієнтами. Наприклад, тіньова економіка, самозабезпечення населення (від кустарного виробництва до заробітків за кордоном), – перераховує наші “активи” він. – Люди частково підвищують стандарти життя власними ініціативами, які не відбиває статистика”. Грають роль залишки радянської, колись потужної інфраструктури (транспорт, енергетика, гідросистеми), що дає Україні переваги порівняно з африканськими, азійськими теж бідними країнами – дешеву електроенергію, наприклад. “Плюс переважна більшість населення (відсотків 90%) є власниками, співвласниками житла, господарств, тоді як в Європі домовласників всього процентів 49, – говорить економіст. – І це все суб’єктивні фактори добробуту, які важко статистикою охопити”. Відсікти їх і почати орієнтуватися винятково на зарплати та пенсії – і ми на рівні Бангладеш. Хоча насправді ресурси, щоб не померти з голоду, завжди є.
Та наші унікальні фактори-запорука стабільного добробуту наразі під загрозою. Поки що наша сила, за словами Олексія Куща – в масштабності країни і великому внутрішньому ринку, радянській інфраструктурній спадщині та структурованому агросекторі. Але ефект масштабності зникає внаслідок трудової міграції та окупації частини територій, інфраструктура майже повністю амортизована, а відкриття ринку землі в запропонованому форматі означає втрату аграрної розмаїтості, що досі забезпечувала продуктову безпеку. “Буде країна з монокультурами – рапсом, соєю, соняшником, кукурудзою, а більшість продуктів харчування почнемо імпортувати”, – робить висновок експерт. Надію вселяє тільки вартість активів, яку самі українці часто до уваги не беруть. “Якщо на початку нульових наші квартири, ділянки коштували незначно, а зарплати отримували на рівні 100 доларів, то сьогодні завдяки цьому майну більшість українців стали мільйонерами”, – зауважує він.
Тепер справа за малим – навчитися отримувати пасивні доходи, керувати цими активами і дбати про старість, чого українці геть не вміють, вважає економіст. Схильні купувати те, що приносить витрати, а не прибутки. “Українець може придбати автівку в кредит, щоб кілька разів на рік їздити в село, а решту часу просто платить за її обслуговування і стоянку, – говорить він. – А на Заході розвинені схеми кооперування, авто слугує джерелом додаткових прибутків. BlaBlaCar прийшов до нас звідти”. У нас швидше придбають дорогий гаджет, аніж зроблять інвестицію в себе – вивчать мову, отримають ще одну професію, щоб капіталізувати себе на ринку праці. “Сидячи на золоті – живучи в центрі столиці в великих квартирах – просять субсидій на оплату комуналки. А могли б здавати дороге житло і орендувати собі скромніше, заробляючи на цьому, – пояснює Кущ. – Все це гальмує збільшення суспільного багатства”. Хоча в державі для цього інструментів таки бракує – лише банківські депозити та ще ОВДП.
Як оцінити наше “зубожіння”
Не треба рейтингів, щоб кожен, хто ходить в магазини, впевнено відповів – так, ціни зросли. І чимало прикладів наведе. Але статистика вперта річ і потребує уточнень з більш надійних джерел або у відповідних порівняльних даних, говорить Ганна Харламова. За її словами, точним дзеркалом життя населення є відразу 8-9 основних економічних показників, на які вона радить орієнтуватися: індекс споживчих цін, індекс курсу акцій, рівень безробіття, дефлятор ВНП та ВВП (ціновий індекс), рівень інфляції, індекс довжини спідниці, індекс БігМака та індекси борщу і вареників. “Гарна альтернатива Numbeo – індекс кращого життя (оecdbetterlifeindex.org). Та, нажаль, для України ОЕСD не розраховує індекс”, – говорить пані Ганна. Досить інформативний Human Development Index (hdr.undp.org), Індекс розвитку людини, що враховує очікувану тривалість життя і рівень освіти населення. А ще щорічний рейтинг країн за якістю життя від Міжнародного журналу International Living. Він оцінює країни за 9 показниками, серед яких, наприклад, культура і стан навколишнього середовища. “Але України нема в цьому рейтингу, що теж є певною ознакою, – говорить Харламова. – Загалом, якщо подивитися на рейтинги, Україна в більшості або пасе задніх у світових показниках, або взагалі не представлена на карті світових індексів”. Наша динаміка дуже незначна в більшості індексів, говорить експертка, тобто насправді помітних економічних успіхів Україна не досягла. “В порівнянні з останніми роками є незначне покращення, хоча іноді індекси фіксують навіть погіршення рівня життя в 2019-му порівняно з 2015-м”, – говорить доцент університету.
І навряд чи воно покращиться найближчим часом, вважає Олексій Кущ, зважаючи на те, що в Україні вже півроку спостерігаються всі ознаки промислової рецесії. “Падіння промисловості – 7,5% за 11 місяців, курс долара – спекулятивний захід, фінансова піраміда від Мінфіну та НБУ, яка може впасти в будь-який момент, – описує ситуацію Олег Пендзин. – Нинішня стабільність штучна, ілюзорна, до певної пори”. А потім дізнаємося справжню вартість життя в Україні.
....Від себе додамо: про рівень достовірності рейтингів та оцінок теж дізнаємось трохи згодом.
Тетяна Негода, Київ
