21 лютого. Пам’ятні дати

День був встановлений у листопаді 1999 року на ХХХ сесії Генеральної конференції ЮНЕСКО з метою захисту мовної й культурної багатоманітності.

Історія дня, на жаль, має трагічний початок. 21 лютого 1952 року у Бангладеш (Східний Пакистан) пакистанська влада жорстоко придушила мітингувальників (це були переважно студенти), які висловлювали свій протест проти урядової заборони на використання в країні своєї рідної – бенгальської, мови. Після проголошення незалежності Бангладеш у 1971 році, цей день відзначають в країні як день мучеників, вшановуючи пам’ять загиблих за рідну мову. Саме за пропозицією цієї країни ЮНЕСКО проголосило 21 лютого Міжнародним днем рідної мови.

За даними ЮНЕСКО, у світі існує близько 6000 мов, 43% з них знаходяться під загрозою зникнення. На думку фахівців, це трапляється в тому випадку, коли її перестають, з тої чи іншої причини, вживати та вивчати більше 30% носіїв мови. Лише в Європі небезпека загрожує 30 мовам, а 13 із них перебувають на межі зникнення.

Мова – це історія народу, його світогляд, інтелектуальний та духовний результат кількатисячолітньої еволюції кожного етносу. Без своєї мови, своєї самобутньої культури немає народу. Мова – найважливіший засіб спілкування людей і пізнання світу, передачі досвіду з покоління в покоління.

Варто нагадати, що згідно Статті 10 Конституції України «Державною мовою в Україні є українська мова». Але в Україні є також і мови, які знаходяться на межі зникнення: зокрема, два діалекти ромської мови, кримчацька, урумська мови, а також галицький діалект караїмської мови.

В нашій країні рідній мові присвячене свято – День української писемності та мови, яке щороку відзначається 9 листопада, в день вшанування пам’яті Преподобного Нестора-Літописця – послідовника творців слов’янської писемності Кирила і Мефодія.

Ювілеї дня:

170 років від дня народження Вікентія Хвойки (1850-1914), українського археолога. Чех за походженням, Вікентій Хвойка у 26 років приїхав до Києва, де прожив до кінця свого життя (помер у 64 роки), зробивши величезний внесок у розвиток вітчизняної археології. Він відкрив перші пам’ятки трипільської, зарубинецької, черняхівської культур. З ім’ям Хвойки пов’язане відкриття і розкопки так званих полів поховань. Особливу увагу він приділяв вивченню пам’яток Київської Русі, насамперед Києва (розкопки на горі Киселівці, Старокиївській горі). Хвойка був одним із засновників Київського міського музею старовини і мистецтва (Історичний музей України), де завідував археологічним відділом.

93 роки від дня народження Юбера де Живанші (1927-2018), французького кутюр’є, засновника власного Будинку моди в Парижі. Перший кутюр’є, який винайшов термін pret-a-porte і почав створювати колекції готового одягу. Живанші творець особливого вишуканого і елегантного стилю. Серед його знаменитих клієнток були Одрі Хепберн і Грейс Келлі, Жаклін Кеннеді, баронеса Ротшильд і принцеса Монако Кароліна. Навчався в Школі красних мистецтв у Парижі. 2 лютого 1952 року, у віці 25 років, Юбер відкрив свій власний будинок моди Givenchy. На ту пору він був наймолодшим із творців високої моди. Впродовж 39 років кутюр’є співпрацював з Одрі Хепберн. Актриса носила одяг від Givenchy як у кіно («Сабріна», «Сніданок у Тіффані»), так і в повсякденному житті. Іншою відомою особою, що втілювала стиль Живанші, була Жаклін Кеннеді. На похоронах чоловіка – президента США Джона Кеннеді, вона була в сукні «від Живанші». В 1995 році кутюр’є оголосив про відхід від справ. У січні 2007 року пошта Франції випустила дві марки, присвячені Дню святого Валентина, автором дизайну яких був Юбер де Живанші.

58 років від дня народження Чака Паланіка (Чарльз Майкл Паланік; укр. Палаганюк; 1962), американського письменника, автора «Невидимок» і культового «Бійцівського клубу», фріланс-журналіста. Чак Паланік написав чимало романів і кожен із них сприймається його численними фанатами по всьому світу «на ура», але якщо ви не знайомі з трансгресивною і мінімілістичною прозою цього американського письменника, варто почитати «Бійцівський клуб» – усе інше буде лише його варіаціями і відголосками. Коли ж читати вам все ж не до снаги, то хоча б подивіться однойменний фільм Девіда Фінчера, знятий 1999 року з Бредом Піттом, Едвардом Нортоном і Хеленою Бонем Картер у головних ролях. З часом кінострічка теж набула культового статусу, одним із її палких шанувальників є Квентін Тарантіно (самому Паланіку екранізація теж сподобалася). Герої книг Чака Паланіка – невдахи і маргінали, підсаджені «на голку консьюмерізму», а його тексти сповнені цинізму, їдкої іронії та чорного гумору. Паланік знає, про що пише: він народився в місті Паско (штат Вашингтон), виріс у вагончику. Його дід був українцем, з України в Америку емігрував у 1907 році (подейкують, що в Україні мешкають родичі Паланіка, але сам письменник на батьківщині діда ще не був). Чарльз закінчив факультет журналістики Орегонського університету, мешкав у Портленді – писав для місцевої газети, складав інструкції з експлуатації вантажівок, працював волонтером у притулку для безхатченків, у госпісі. Письменницьку кар’єру розпочав у 35 років. Попри всесвітню славу, Паланік щомісяця публікує есе про методи письменницької праці і відповідає на листи фанів.

Роковини смерті:

День пам’яті Петра Григоренка (1907-1987), українського громадського діяча, правозахисника, генерал-майора, одного з засновників Української Гельсінської групи. Учасник боїв на оз. Халхін-Гол, Другої світової війни. З 1945 року викладач Військової академії ім. Фрунзе (Москва). У 1961 році генерал Григоренко виступає з критикою сталінізму, через три роки створює Спілку боротьби за відродження ленінізму, за що його одразу ж позбавляють звання і нагород. У 1964–1965 і 1969–1974 рр. був репресований - примусове психіатричне лікування здорової людини, арешти, відмова у будь-якій праці. В 1977 році виїхав до США. У Нью-Йорку надрукував книгу спогадів «У підпіллі можна зустріти тільки щурів…» Ім’я генерала Григоренка, фахового військового, людини за словами Семена Глузмана «надзвичайно світлої, послідовної і головне – чесної» – стоїть в одному ряду з іменами Миколи Руденка, Оксани Мешко, Левка Лук’яненка, В’ячеслава Чорновола, Василя Стуса та інших борців з радянською тоталітарною системою.