22 лютого. Пам’ятні дати
22 лютого 2015 року, в Харкові на річницю Революції Гідності активісти планували провести багатолюдний Марш Гідності. Учасники акції мали пройти від Палацу спорту до площі Конституції, де повинна була відбутися панахида за загиблими під час подій Євромайдану.
Проте, під час збору учасників біля будівлі Палацу спорту о 13:10 терористами дистанційно була підірвана саморобна бомба на основі протипіхотної міни, яка була начинена уражаючими елементами.
Внаслідок вибуху на місці загинули харківський активіст Євромайдану Ігор Толмачов, підполковник поліції Вадим Рибальченко. Наступного дня помер 15-річний Данило Дідик, котрий отримав тяжку черепно-мозкову травму і впав у кому. 24 лютого помер ще один поранений - 18-річний студент Микола Мельничук. Крім того, було поранено 9 осіб.
Після теракту РНБО України оголосила в Харкові вищий рівень терористичної загрози і повідомила про початок проведення антитерористичної операції в місті. За фактом вибуху прокуратура порушила кримінальну справу за статтею 258 КК України «Терористичний акт».
Вже 26 лютого 2015 року СБУ затримала трьох харків'ян: Володимира Дворнікова, Віктора Тетюцького, Сергія Башликова. Їм було оголошено підозру за ч. 3 ст. 258 (терористичний акт) і ч. 1 ст. 263 (незаконне поводження зі зброєю) КК. За даними силовиків, їх завербували російські спецслужби, вони проходили підготовку в Бєлгороді, і за теракт мали отримати 10 тис. доларів.
22 квітня 2015 року обвинувальний акт доправили до Фрунзенського райсуду Харкова. Суд тривав 4,5 роки. Зрештою 28 грудня 2019 року обвинувачених у теракті біля Палацу спорту було визнано винними і засуджено до довічного ув'язнення, але суд одразу змінив запобіжний захід на особисте зобов'язання та звільнив їх. Ймовірно наступного дня, всіх трьох засуджених передали російській стороні під час обміну полоненими.
Загиблі активіст Ігор Толмачов і міліціонер Вадим Рибальченко були посмертно нагороджені орденом «За мужність» ІІІ ступеня. 22 лютого 2016 року в Харкові на проспекті Петра Григоренка поблизу місця скоєння теракту був відкритий пам’ятний знак загиблим.
Окрім того, цього дня, у 2014 році, Верховна Рада 328-ма голосами підтримала постанову про самоусунення Віктора Януковича з посади Президента України, аргументуючи таке рішення самоусуненням Януковича від виконання своїх обов'язків, та призначила позачергові вибори Президента України на 25 травня 2014 року. Через два дні прокуратура порушила проти колишнього президента кримінальну справу за масові вбивства мирних громадян і оголосила його в розшук. Як відомо, в ніч з 21 на 22 лютого Віктор Янукович залишив Київ і перестав виходити на зв'язок. Дізнавшись про це, зранку 22 лютого тисячі активістів, журналістів та волонтерів приїхали до резиденції експрезидента - Межигір'я, аби перевірити інформацію про втечу Януковича. В резиденції нікого не було. Стоси документів плавали у Дніпрі, а на записах камер спостереження було видно, що вночі звідси поспіхом вивезли декілька вантажівок дорогоцінних речей.
Ювілеї дня:
288 років від дня народження Джорджа Вашінгтона (1732–1799), американського державного діяча, першого президента США (1789–1797), головнокомандувача армії колоністів під час війни за незалежність у Північній Америці в 1775–1783 роках. Традиційно 22 лютого в усіх штатах США святкують День народження Джорджа Вашингтона, «батька-засновника» країни. Традиція відзначати його день народження бере початок з 1778 року, через два роки з часу проголошення незалежності США від Великобританії. Взимку 1778 року один із військових оркестрів прибув до містечка Уеллей-Форд, де розташовувався штаб Джорджа Вашингтона і виконав на його честь декілька маршів. Так і з’явилася традиція.
232 роки від дня народження Артура Шопенгауера (1788-1860), німецького філософа. У 30 років Шопенгауер написав свою головну працю «Світ як воля і уявлення». Рукопис він надіслав видавцю Фр. А. Брокгаузу, супроводжуючи текст такими словами: «Моя праця є… новою філософською системою, причому новою у повному значенні слова: не підновлене викладення вже існуючого, але ряд найтіснішим чином пов’язаних між собою думок, які до того ніколи не приходили у жодну людську голову». Але більша частина тиражу, як і боявся Брокгауз, пішла в макулатуру. Лише згодом проведений Шопенгауером метафізичний аналіз волі, його погляди на людську мотивацію і бажання, афористичний стиль письма вплинули на багатьох відомих мислителів, зокрема Фрідріха Ніцше, Ріхарда Вагнера, Людвіга Вітгенштейна, Ервіна Шредінгера, Альберта Ейнштейна, Зигмунда Фрейда, Отто Ранка, Карла Юнга і Хорхе Луїса Борхеса.
163 роки від дня народження Роберта Стівенсона Сміта Бейдена-Поуелла (1857-1941), британського військового розвідника, основоположника Скаутського руху в світі. Народився в Лондоні, рано залишився без батька, але мати доклала всіх зусиль, аби добре виховати всіх сімох дітей, четверо з яких були хлопчиками. Родина ходила в походи, багато подорожувала. У 19 років Роберт поступив на службу в британську армію. Служив в Індії, Афганістані, на Балканах, на Мальті, в Південній Африці та інших тогочасних «гарячих точках». Влітку 1907 року 50-річний генерал-майор Роберт Бейден-Поуелл зібрав групу з 20 хлопців і організував перший Скаутський табір. Цей табір мав величезний успіх. Наступного року Бі-Пі видав перший підручник Скаутингу «Скаутинг для хлопців», оформлений власними ілюстраціями. Ця книжка дала поштовх світовому руху молоді й була незабаром перекладена 35 мовами світу. Нею зачитувалися десятки мільйонів юнаків, а скаутські гуртки почали масово ширитися в Англії та багатьох інших країнах світу. В 1910 році Роберт Бейден-Поуелл за порадою короля Великобританії Едварда VІІ остаточно залишив армію й присвятив себе скаутському руху, вважаючи, що набагато важливіше виховувати майбутніх гідних громадян країни, аніж просто вояків для майбутніх воєн. Все подальше його життя було присвячене скаутингу. Він написав «Підручник для вовченят» (1916), «Мої пригоди на службі розвідника» (1916), «Підручник для Скаутмайстрів» (1920), «Що Скаути вміють робити» (1921), «Мандрівка за успіхом» (1922). Загалом Бі-Пі написав 32 книги. Про нього говорять як про видатного військового, письменника, художника, актора, він цікавився також різьб’ярством, любительським кіно; прекрасний організатор, почесний доктор шести університетів, кавалер 28 іноземних і 19 Скаутських нагород і відзнак. Бейден-Поуелл сам є яскравим прикладом різностороннього самовиховання для скаутів. Варто зауважити, що вірною помічницею Роберта Байден-Поуелла, а також засновницею скаутського руху серед дівчаток була його дружина Олан Бейденн-Поуелл. Щороку 22 лютого, у день народження Роберта і Олан Бейденн-Поуеллів, у багатьох країнах світу відзначають Всесвітній день думки. В Україні скаутський рух існує з 1909 року. Перші осередки були створені у Бахмуті на Донеччині та у Львові.
Роковини смерті:
День пам’яті Олени Теліги (1906-1942), української поетеси, громадської та політичної діячки. Її коротке життя було схоже на спалах: «Шалена любов до життя і шалена погорда до смерті. Чи може бути більш прекрасне і глибоке з’єднання?» Так писала і так діяла Олена Теліга – поет, літературознавець, громадський і політичний діяч, поза сумнівом, одна з найпомітніших постатей українського зарубіжжя. Вона увійшла в життя «як в безжурний танок», а вийшла з нього як мужній воїн. Народжена під Москвою, вона жила в Чехії, в Польщі, але мріяла і думала, передусім, про Україну. Загинула вона теж в Україні – в окупованому нацистами Києві. На неї, як на українську патріотку, полювало гестапо. Її схопили в приміщенні Спілки письменників, яку Олена Теліга очолювала під час німецької окупації, ув’язнили і розстріляли в Бабиному яру. Її чоловік – Михайло Теліга, який не мав жодного стосунку до літератури (був фаховим інженером), добровільно пішов на смерть разом із нею. «Тут сиділа й звідси йде на розстріл Олена Теліга», - видряпала вона на стіні камери №34 на вулиці Короленка, 33 – тепер Володимирській. А зверху – тризуб. Звідти її й повели на розстріл. «Я не бачив чоловіка, що так героїчно вмирав би, як ця гарна жінка», - нібито сказав один із німецьких офіцерів перед стратою української поетеси. Можна сказати, що життя Олени Теліги ділиться на дві половини: перша – доволі безтурботна, хоч і бурхлива, а друга – ідейно-героїчна. Олена зростала в російськомовному середовищі. Родина мешкала в Петербурзі, з 1918 року – в Києві. Батько Олени – Іван Шовгенів був професором Київського політехнічного інституту, за часів УНР очолював департамент у міністерстві шляхів. Після поразки Українських Визвольних змагань родина емігрувала до Чехії. Там Олена навчалася на історико-філологічному відділенні Українського педагогічного інституту в Празі. У студентські роки, доти російськомовна, остаточно переходить на українську. У 1926 році Олена вийшла заміж за Михайла Телігу. Саме в Чехо-Словаччині вона ствердилася як поетеса та літературознавець. Згодом, після знайомства з поетом Олегом Ольжичем, у 1939 році вона вступає до лав Організації Українських Націоналістів Працює а її культурній референтурі. Готує тексти листівок, відозв, летючок, які відправляли в Україну. Після початку радянсько-німецької війни, у липні 1941 року Олена разом із письменником Уласом Самчуком у складі однієї з груп перейшла Сян і вирушила до Львова, а 22 жовтня прибула до Києва. Тут поетеса одразу поринає в культурне життя, організовує Спілку українських письменників, співпрацює з редакцією «Українського слова», видає тижневик літератури і мистецтва «Літаври». Така діяльність не могла бути не поміченою гітлерівцями. Її попереджали про небезпеку арешту, пропонували залишити Київ, але вона залишилися. Як пише Олег Жданович, вона відповіла на всі застороги й поради друзів: «На мене чекають люди. Я не можу не прийти тому, що боюсь арешту… Коли я не повернусь, то не забувайте про мене. Коли я загину, то знайте, що свій обов’язок сповнила до кінця…» 22 лютого 1942 року Олену Телігу разом з її чоловіком та іншими членами ОУН розстріляли в Бабиному Яру. На умовному місці загибелі українських патріотів нині встановлено пам’ятник.
