12 квітня. Пам’ятні дати

Свято Входу Господнього в Єрусалим входить до 12 найбільших свят церковного календаря і відзначається завжди в шосту неділю Великого посту, рівно за тиждень до Великодня. Історія святкування в християнській традиції почалася приблизно в IV столітті, а на наших теренах з ХІ.

За переказами, саме цього дня Ісус на віслюку в’їхав до Єрусалима. Наближалося іудейське свято Пасхи, тому до міста прибувало чимало людей. Іудея була тоді однією з провінцій Римської імперії, і її мешканці вірили, що мусить з’явитися Той, Хто визволить їх від панування римлян. І містяни, і паломники радо вітали Ісуса, і встилали Йому дорогу пальмовим гіллям. Вони знали, що напередодні Він воскресив мертвого Лазаря, який пролежав у печері аж три дні – такого дива не творив ніхто й ніколи, тому іудеї й вітали Ісуса як свого Царя. Отже, свято символізує, з одного боку, визнання Ісуса Месією (Христом), а з іншого – прообраз входу Сина Людського до Раю.

Багатьма мовами світу ця неділя називається Пальмовою – з огляду на гілки пальм, що їх стелили на дорогу під час в’їзду Господа Ісуса в Єрусалим. Однак на слов’янських теренах пальми не ростуть, тому природно, що люди замінили їх на гілочки верби, яка саме о цій порі починає зеленіти і цвісти, тому змінилася і назва – замість Пальмової, неділя стала Вербною. Люди зранку йдуть до храмів, аби посвятити вербу, бо вірять у цілющу властивість освячених гілочок.

Після свята Входу Господнього в Єрусалим для християн розпочинається найскорботніший тиждень – Страсна седмиця – час посилених молитов, перебування думкою разом із Ісусом і приготування до найвеличнішого свята – Воскресіння Христового.

У християн західного обряду сьогодні Великдень. Цього дня  Воскресіння Христове святкують римо-католики, частина греко-католиків і протестантів, а також Фінляндська Православна Церква.

Як відомо, Великдень є найдавнішим і найголовнішим християнським святом усього богослужебного року і приурочене Воскресінню Ісуса Христа. Для християн цей день символізує перемогу життя над смертю, звільнення від тягарів гріха, перехід зі стану несвободи в царину свободи і любові.

За Євангеліями, після того, як Ісус прийшов до Єрусалима, був зраджений і страчений на хресті, а потім похований у печері відданими учнями - Він воскрес. Недільного дня, прийшовши до Його гробу, жінки-мироносиці виявили, що місце поховання порожнє. Натомість побачили ангела, який сповістив їм, що Ісус воскрес. Невдовзі одній із них явився Христос, якого вона сприйняла спочатку за садівника, і сказав про своє воскресіння. Радісна звістка надзвичайно швидко поширилася Єрусалимом, а потім і всією Іудеєю.

Святкування Великодня у західних і східних християн майже не відрізняються в основних принципах святкування. Щоправда, дата святкування різниться. Зазвичай західні християни зустрічають Воскресіння Христове трохи раніше, ніж східні, але інколи дати збігаються.

Разом з тим, сьогодні Всесвітній день авіації та космонавтики. Відзначається за рішенням Міжнародної авіаційної федерації. 12 квітня 1961 року громадянин СРСР Юрій Гагарін на космічному кораблі «Восток» вперше у світі здійснив орбітальний політ навколо Землі, відкривши еру пілотуємих космічних польотів. Цього ж дня світова громадськість відзначає і Міжнародний день польоту людини в космос. Рішення було ухвалене 7 квітня 2011 року на 65–ій сесії Генеральної Асамблеї ООН і було присвячено 50-й річниці першого польоту людини в космос. А в Україні сьогодні професійне свято тих, хто є дотичним до космонавтики – День працівників ракетно-космічної галузі України. Свято встановлене згідно з Указом Президента від 13 березня 1997 року.

Події дня:

Цього дня, у 2014 році, на сході України проросійськими силами було захоплено місто Слов’янськ. Слов’янськ не був єдиним містом, яке піддалося силовому захопленню – цього і наступного дня озброєні до зубів люди синхронно атакували держустанови й органи місцевої влади відразу в декількох містах Донбасу: у Донецьку, Горлівці, Дружківці, Краматорську, Костянтинівці, Лимані (тоді – Червоний Лиман), Бахмуті (тоді – Артемівськ), Покровську (тоді – Красноармійськ). У Лимані напад відбили, штурм міського відділу міліції в Горлівці спочатку теж провалився, проте 14 квітня його захопили вже під прикриттям живого щита демонстрантів. Але центром протистояння був все ж Слов’янськ, де «зелені чоловічки» захопили міськвідділ міліції, міську адміністрацію і будівлю міськвідділу СБУ і заволоділи зброєю. Під час штурму бойовики використали димові шашки та сльозогінний газ, стріляли у повітря. Пізніше захоплювачі були ідентифіковані як військовослужбовці спецзагону Головного розвідувального управління (ГРУ) Генштабу Збройних сил РФ на чолі з Ігорем «Стрєлковим» Гіркіним. Вже наступного дня диверсанти контролювали усі виїзди з міста. Під час окупації Слов’янська бандити заборонили у місті політичні партії, свободу висловлювань, розпочали репресії, особливо стосовно тих, хто розмовляв українською мовою чи просто був помічений у проукраїнських поглядах. Терористи влаштовували самосуди інколи прямо на вулицях, захоплювали «підозрілих» на їхню думку людей у полон серед білого дня й утримували в будівлі СБУ, яку перетворили на справжню катівню. 13 квітня РНБО провела екстрене засідання і ухвалила рішення щодо початку Антитерористичної операції проти розгорнутого замаху на нашу державу, а від бойовиків вимагалося скласти зброю до 9-ї години ранку 14 квітня. Звісно, цього не відбулося і 14 квітня тодішній Секретар РНБО і виконувач обов’язків президента України Олександр Турчинов підписав указ про введення в дію рішення РНБО «Про невідкладні заходи щодо подолання терористичної загрози і збереження територіальної цілісності України». 15 квітня на півночі Донецької області розпочалась АТО. Знадобилося майже три місяці, аби Слов’янськ знову став українським. Терористи залишили місто лише у ніч на 5 липня, передислокувавшись у Горлівку і Донецьк. Відступ ворога дозволив українським військам увійти до міста, відновити законну владу та надати гуманітарну допомогу його мешканцям.

Ювілеї дня:

138 років від дня народження Євгена Мєшковського (1882-1920), українського військового діяча, генерал-хорунжого Армії УНР. Народився на Полтавщині. Випускник Академії Генштабу у Петербурзі (1912). Учасник Першої світової війни. У 1918 році – начальник оперативного відділу генштабу армії УНР, начальник штабу Української Галицької армії. У січні-лютому 1919 розробив план реорганізації Галицької армії, реалізація якого дозволила значно підвищити боєздатність збройних сил ЗУНР. Був начальником Східного фронту, пізніше Волинської групи і армії УНР. У 1920 році – генерал-квартирмейстер генштабу УНР. У липні 1920 був смертельно поранений у бою з більшовицькими військами під Чорним Островом. Похований у Тернополі.

90 років від дня народження Мирослава Поповича (1930-2018), українського філософа, академіка НАН України. Заслужений діяч науки і техніки України, доктор філософських наук, професор, педагог, фахівець у галузі культурології, логіки та методології науки, історії української культури, директор Інституту філософії імені Г. С. Сковороди НАН України (2001-2018). Мирослав Попович народився в Житомирі. Навчався в Київському державному університеті та Інституті філософії. Наукову діяльність присвятив проблемам логіки, методології та філософії науки, філософії та історії культури. Протягом життя за свою діяльність отримав багато нагород включно з президентською відзнакою орден "За заслуги", орденом князя Ярослава Мудрого та орденом «Почесного легіону» (Франція). У 2001 році став лауреатом Шевченківської премії.

87 років від дня народження Монтсеррат Кабальє (1933-2018), іспанської оперної співачки. Кабальє закінчила барселонську консерваторію у 1954 році із золотою медаллю, а у 1956 дебютувала на сцені. Через приголомшливі вокальні дані, чистоту і пластичність голосу співачку часто називали «Сеньйора сопрано» і «Неперевершена». Монтсеррат Кабальє  мала великий репертуар - 88 оперних партій і близько 800 камерних творів. Співачка неодноразово бувала з концертами в Україні, останній раз у квітні 2018 року. А вже у жовтні її не стало.

Роковини смерті:

День пам’яті Юрія Шевельова (псевд. – Юрій Шерех; 1908-2002), українського мовознавця і літературознавця, славіста у США, доктора філософії, професора, іноземного члена НАН України, почесного доктора Альбертського (Едмонтон, Канада), Лундського (Швеція), Харківського університетів та Києво-Могилянської академії. Лауреат Національної премії України ім. Т. Шевченка. Народився у Харкові (батьки були етнічними німцями), закінчив Харківський університет. 1944 року виїхав до Німеччини. Був доцентом Українського вільного університету у Мюнхені; викладав українську і російську мови у Лундському, а після переїзду до США – в Гарвардському університетах. Протягом 1954-1958 – доцент, а 1958-1977 – професор кафедри слов’янської філології Колумбійського університету (Нью-Йорк). Автор низки фундаментальних мовознавчих праць: «Нарис сучасної української мови» (1951), «Передісторія слов’янської мови: історична фонологія загальнослов’янської мови» (1965), «Історична фонологія української мови» (1979). Впродовж десятиліть ім’я вченого, славіста №1 на Заході, в Україні замовчувалось, на нього навішувалися різноманітні політичні ярлики. Радянських ідеологів (і тих, хто прийшов їм на зміну) надзвичайно дратувало, що Шевельов посягнув на «святая святих» – на начебто «віковічне братерство трьох слов’янських мов» – російської, української та білоруської. Шевельов науково довів, що українська мова бере початок з VІІ століття, а завершує своє формування в ХVІ столітті. Тому вченого звинувачували у колабораціонізмі з окупаційною німецькою владою та всіляко демонізували. Коріння чекістської пропаганди настільки міцно проросло в головах деяких українців, що навіть і в сучасній, вже незалежній Україні трапляються кричущі й зовсім дикунські випадки.