18 травня. Пам’ятні дати

Депортація кримських татар розпочалася 18 травня 1944 року о 3 годині ранку й тривала до початку червня (перша і найбільша хвиля закінчилася 20 травня). Офіційною підставою для депортації кримськотатарського народу стала таємна постанова Державного комітету оборони № 5859 сс «Про кримських татар» від 11 травня 1944 року, в якій кримським татарам висувалися претензії у начебто масовій зраді та масовому колабораціонізмі за часів окупації Криму гітлерівськими військами. Без сумніву, був здійснений акт гено- і етноциду, про що свідчать звинувачення цілого народу в державній зраді та застосування принципу колективної відповідальності. За офіційними даними (так звані числа Лаврентія Берії) було депортовано 183 144 тисячі кримських татар; за татарськими джерелами – понад 400 тисяч, з яких упродовж першого півтора року померло близько 46% депортованих людей. В каральній операції брали участь 32 тисячі співробітників НКВС. Людям на збори давалося від декількох хвилин до півгодини, з собою дозволялося взяти особисті речі, провізію, посуд та побутовий інвентар. Зрозуміло, що більшість майна залишилася і була конфіскована державою. Переважна частина депортованих була направлена на спецпоселення до Узбекистану, частина – до ГУЛАГу, а ще частина – для поповнення спецконтингенту для Московського вугільного басейну. Депортація була одним із засобів «детатаризації» Криму. Іншими засобами були знищення культурних та історичних пам’яток, заміна історичних назв місцевостей новими на зразок «Совєтский», «Первомайск», «Красногвардейск» тощо. До Криму заселялися вихідці з Росії та інших республік. За повоєнний період кількість населення у Криму збільшилося майже в 10 разів. Сталінська політика щодо кримських татар не була чимось новим. Як відомо, захоплення 1783 року Криму Росією призвело до великого занепаду культурного життя на півострові: по-варварському було спалено багато давніх рукописів, зруйновано чимало архітектурних пам’яток. Саме тоді розпочалося перше заселення Криму росіянами, чужоземними колоністами, міцніла брутальна русифікаторська політика. Після переведення Криму до складу УРСР (1954) у 1956 році було видано указ (неопублікований) про реабілітацію кримських татар, але практично без права повернення на батьківщину до Криму. Масове повернення на батьківщину кримських татар почалося лише наприкінці 80-х років. Здавалося, що нарешті, попри побутові труднощі, настав мир і можна спокійно і вільно жити на рідній землі, але знову кримська земля стала об’єктом зазіхань Росії, а кримські татари піддалися (і піддаються) нечуваним з часів Сталіна репресіям. Враховуючи, що через сімдесят років після депортації внаслідок дій тоталітарного режиму колишнього СРСР кримськотатарський народ знову постав перед загрозою дискримінації на рідній землі, а також з метою підтримки боротьби громадян України – кримських татар за реалізацію своїх прав як представників корінного народу Указом Президента від 16 травня 2014 року, і був встановлений День боротьби за права кримськотатарського народу.

Окрім того, сьогодні в Україні відзначається День резервіста. Свято встановлено відповідно указу Президента від 19 квітня 2019 року «Ураховуючи важливу роль резервістів у справі захисту Вітчизни, її незалежності та територіальної цілісності, їх готовність у будь-який час стати до лав Збройних Сил України, інших утворених відповідно до законів України військових формувань, з метою дальшого розвитку сучасних військових традицій, зміцнення патріотичного духу у суспільстві». Службу у військовому резерві було запроваджено у 2006 році. Але популярним цей вид служби так і не став. До 2013 року в українській армії було трохи більше як дві тисячі резервістів. З початком російської агресії на сході України службі в резерві стали приділяти значно більше уваги. В березні 2015 року було ухвалено закон, який запроваджує обов’язкове зарахування в оперативний резерв військовослужбовців, які звільняються з військової служби, за умови їхньої придатності до служби в резерві за станом здоров’я та за їхніми морально-психологічними характеристиками. Нині, за даними міжнародного рейтингу Global Firepower, за кількістю оперативного резерву Україна посідає дев’яте місце серед 137 країн світу.

Сьогодні ж у світі відзначають Міжнародний день музеїв. День заснований на ХІ Генеральній конференції Міжнародної ради музеїв (ІСОМ) і відзначається з 1978 року. Цьогорічна тема Міжнародного дня музеїв – «Музеї для рівності: різноманітність та інклюзивність».

Ювілеї дня:

120 років від дня народження Юрія Липи (1900-1944), українського письменника, публіциста, лікаря, громадського діяча, одного з визначних ідеологів українського націоналізму. Син Івана Львовича Липи. Народився в Одесі. У 1917 році вступив добровольцем до Куреня морської піхоти Армії УНР. Освіту здобував в Кам’янець-Подільському університеті, у 1929 році закінчив медичний факультет Познанського університету (Польща). З літа 1943 року – один з активних учасників українського руху Опору. Закатований співробітниками НКВС у Яворівському районі на Львівщині. Автор поетичних збірок: «Світлість» (1925), «Суворість» (1931), «Вірую» (1938). З прозових творів найбільш відомі роман «Козаки в Московії», збірка новел «Нотатник», медична праця «Фітотерапія» і «Ліки під ногами». Найвідомішими в творчій спадщині Юрія Липи є публіцистичні праці, присвячені суспільно-політичній тематиці – «Українська доба», «Призначення України», «Чорноморська доктрина», «Розподіл Росії» та ін.

100 років від дня народження Івана Павла ІІ (Кароль Войтила; 1920-2005), Папи Римського, одного із найяскравіших релігійних діячів і впливових лідерів ХХ століття, миротворця, богослова, поета, філософа, святого Католицької церкви. Іоанн  Павло ІІ був легендарною постаттю. Він не лише став першим Папою Римським неіталійського походження за останні 445 років, одним із наймолодших понтифіків за всю історію церкви і першим Папою слов’янського походження. Він став першим Папою, який переступив поріг юдейської синагоги і мусульманської мечеті. У 2001 році він уперше, починаючи з часу розколу християнської церкви на православну і католицьку в 1054 році, відвідав православну Грецію. Загалом він здійснив понад 200 пастирських поїздок, в том числі й 104 закордонні подорожі. Найчастіше він відвідував Польщу, США і Францію, а також Іспанію і Мексику. Побував Іоанн Павло ІІ і в Україні (червень 2001). Перше, що він зробив, зійшовши з трапу літака – став на коліно й поцілував українську землю, розстелену на білій тканині. Він цитував Шевченка і Сковороду, молився в церкві на Аскольдовій могилі, жартував і благословляв люд на стадіоні «Чайка». Для багатьох вірних то була незабутня зустріч.