За три роки в Україні зафіксували 239 нападів на журналістів - JFJ
Це ставить її на шосте місце, між Киргизстаном і Казахстаном, серед 12 пострадянських країн за ступенем ризику для працівників ЗМІ, свідчить дослідження фонду, опубліковане на сайті Національної спілки журналістів, партнера JFJ в Україні.
"Показово, що в зонах бойових дій – Донецькій та Луганській областях – за останні 3 роки зафіксовано 43 напади на журналістів, тоді як в Київській області – 385. Відповідні висновки містяться у опублікованій завершальній частині циклу досліджень JFJ атак проти працівників ЗМІ в пострадянських країнах за період з 2017 по 2019 рік. Вона присвячена Білорусі, Росії та Україні", - ідеться в повідомленні.
Як зазначається, Україна, зокрема, входить в число країн, де, як і раніше, широко поширені фізичні атаки на працівників ЗМІ. За період з 2017 по 2019 рік в Україні було зафіксовано 239 випадків фізичних атак, один журналіст - Вадим Комаров – помер від травм, отриманих при побитті.
Майже 28% всіх зафіксованих нападів на працівників ЗМІ в Україні становлять атаки фізичного характеру (побиття, викрадення, замах на вбивство ), а більш ніж у половині випадків нападники не були пов’язані з владою. На відміну від сусідніх країн, в Україні переважаючими способами тиску на журналістів є цькування і залякування, зокрема в кіберпросторі, а також пошкодження і відбирання майна і документів.
У 22% випадків фізичні напади на журналістів здійснені представниками влади, у 51% – звичайними громадянами, в решті випадків – невідомими.
Найбільш поширений метод тиску на працівників ЗМІ, що висвітлюється традиційними і цифровими медіа України, – атаки і погрози нефізичного характеру та в кіберпросторі, насамперед цькування, залякування, погрози насильством і смертю. Працівники українських ЗМІ також регулярно стикаються з викраденням і розповсюдженням їх особистих даних.
Також експерти Фонду "Справедливість для журналістів" зазначають, що у 2017-2019 роках українська влада регулярно використовувала механізм заборони на в’їзд для іноземних журналістів (переважно російських) і здійснювала їх депортацію.
При цьому інформація далеко не про всі погрози і атаки різного типу потрапляє у ЗМІ. Загрози нефізичного характеру і несмертельні фізичні атаки відбуваються настільки часто, що сприймаються більшістю журналістів, що працюють в Україні, як невід’ємна частина їх повсякденної професійної діяльності, а тому не стають приводом для широкого розголосу чи звернення за захистом у правоохоронні органи.
Хоч в Україні загальна кількість атак на журналістів поступово знижується, однак ризик фізичних нападів залишається високим. Сприяє посиленню пильності журналістів ефективно організований моніторинг загроз і нефізичних атак. За рахунок цього, можливо, вдається запобігти більш тяжким злочинам. Водночас робота влади з розслідування злочинів проти журналістів, пошуку і покарання винних не виглядає ефективною.
Як зазначається, в ході дослідження було виявлено та проаналізовано 868 випадків атак/загроз проти професійних і громадських працівників ЗМІ та редакцій традиційних та онлайн-видань в Україні. Дані для дослідження були зібрані методом контент-аналізу відкритих джерел українською, російською та англійською мовами. Також в доповіді використовувалися дані експертного опитування понад 200 постраждалих працівників ЗМІ, проведеного в межах проєкту Національної спілки журналістів України "Індекс фізичної безпеки".
Як повідомлялося, НСЖУ за шість місяців 2020 року зафіксувала 40 інцидентів із застосуванням сили щодо представників медіа.
