«Іспанка» 1918-го. Уроки, які потрібно винести в 2020-му

Так само як нині світ занурюється в другу хвилю коронавірусу, 102 роки тому людство переживало другу хвилю пандемії «іспанського» грипу. Восени 1918 року «іспанка» виявилася найбільш смертоносною. Попри відмінність біологічної складової Covid-19 та «іспанського» грипу, чимало експертів вбачають подібність у динаміці розвитку сценаріїв обох пандемій. Тож що відбувалося в світі 102 роки тому і які уроки ми мали б винести з тих драматичних подій?

Смертельна хвороба на завершення смертоносної Першої світової

«Іспанка» стала першою епідемією глобального масштабу нового часу – пандемією. Нею перехворів кожен третій мешканець Землі. Хвороба з вражаючою швидкістю ширилася по всіх континентах і не зачепила лише дві території: острів Маражо (це поблизу Бразилії) та острів Святої Єлени. Свою назву смертоносний грип 1918 року отримав завдяки ЗМІ нейтральної Іспанії, які першими опублікували інформацію про нову хворобу. Всі інші країни – учасниці Першої світової війни, опікуючись передусім власним непогрішимим мілітаристським реноме, піддавали ЗМІ жорсткій цензурі й не пропускали жодного повідомлення про епідемію.

«Іспанський» грип, викликаний вірусом H1N1, мав декілька фаз. Перша хвиля «іспанки» (весна 1918) була настільки легкою, що в деяких наукових журналах хворобу не називали грипом. Друга хвиля (вересень-грудень 1918), так само як і перша, давала найбільшу захворюваність серед людей молодого віку, але відзначалася більшою частотою ускладнень, передусім легень і серцево-судинної системи. Саме за рахунок цього вона була набагато більш злоякісною. В березні – квітні 1919 року сталася третя хвиля грипу – значно слабша ніж попередня. Остаточно пандемія припинилася лише в 1920 році. «Іспанка» вражала передусім людей вікової категорії 18-50 років, а піковий вік смертності становив 28 років. Проти хворих працювала їхня імунна система й вони помирали внаслідок так нині званого цитокінового шторму, коли дуже реактивна імунна система може призводити до масивного запального процесу, який вражає легені та інші органи. Точну кількість тих, хто перехворів на «іспанку» важко назвати. Приблизно, це 550 мільйонів людей. Померло ж близько 25 мільйонів (в деяких дослідженнях вказується цифра і 50, і навіть 100 мільйонів) – більше, ніж загинуло на всіх фронтах Першої світової війни.

«Іспанка» в США: безпечність, яка призвела до трагічних наслідків

У США від пандемії «іспанського» грипу померло 675 тисяч людей (з поправкою на приріст населення на сьогодні це було б приблизно 2 мільйони). Американський уряд від самого початку приховував правду: «Нічого страшного в цій хворобі немає, це звичайний грип, тільки з іншою назвою». Тодішній президент країни Вудро Вільсон ніколи, жодного разу не згадав про «іспанський» грип. В результаті загинуло набагато більше людей, ніж могло б. У Лос-Анджелесі навесні не було зареєстровано жодної смерті від «іспанки». Це було доволі м’яке протікання хвороби – локальні спалахи без вражаючих наслідків. Втім, були певні тривожні дзвіночки, на які не звертали належної уваги. Наприклад, на одному з армійських пунктів дислокації померло 5% солдат. Попри заспокійливі навіювання влади, люди досить швидко побачили, що це зовсім не звичайний грип – симптоми, з якою протікала хвороба, були шокуючі: швидке зараження і смерть протягом 24 годин, яка супроводжувалася посинінням від нестачі кисню і кровотечами. На відміну від стихійного лиха, коли солідаризація була максимальною, в цьому випадку суспільство почало розвалюватися – кожен відповідав за себе, боявся заразитися. Карантинні заходи були запроваджені в багатьох американських містах, але запізно, коли вірус вже поширився.

Наприклад, у Філадельфії відмовилися скасовувати велелюдний парад 28 вересня 1918 року навіть попри те, що напередодні на місцевій військовій верфі на «іспанку» захворіли 600 моряків. Вже через три дні після параду в місті було зареєстровано 635 нових випадків хвороби. Невдовзі Філадельфія стала містом із найбільш високим рівнем захворюваності на «іспанський» грип у США. Місто фактично перебувало в стані колапсу: хворим нікому було навіть принести їжу – всі відмовлялися. Не вистачало ліжок у лікарнях, катастрофічно бракувало медсестер, санітарок, добровольців. Не знайшлося навіть чотирьох добровольців для того, щоб забирати тіла померлих – міській владі довелося просити допомоги в поліції. В жовтні від іспанки в Філадельфії померло понад десять тисяч людей.

Натомість у місті Сент-Луїс, де дотримувалися карантинних заходів і відмовилися від параду та велелюдних зібрань, кількість смертей не перевищила 700. Високою була смертність серед військових з їхніми казармами, а також – серед італійських іммігрантів у Нью-Йорку, які мешкали по десять чоловік у маленьких кімнатах-комірчинах. Тяжко вдарила хвороба і по індіанцях Аляски, що призвело фактично до зникнення їхньої культури. Середня тривалість життя у США, яка на той час становила 50 років, вже через рік після удару іспанки скоротилася на 12 років.

Досвід Швейцарії: пізня реакція і вчасне виправлення помилок

Навіть така багата країна як Швейцарія опинилася в 1918 році в стані глибокої кризи й фактично на межі громадянської війни. Виявилося, що система охорони здоров’я розвинута вкрай погано. Федеральний закон «Про епідемії», який набрав чинності в 1886 році, фактично не діяв. Спочатку він був відхилений на референдумі через те, що населення з великою недовірою ставилося до обов’язкової вакцинації. (це, до речі, точно корелює з нашими нинішніми «молитвами» на референдум. – Ред). До того ж, грип не був у списку хвороб, на які держава мала звертати увагу. Кантони сприймали всі рекомендації федерального центру як спроби посилення політичного впливу, і це викликало спротив. Лише восени 1918 року влада розпорядилася закрити школи, кінотеатри і ринки, а також запровадила обов’язкову ізоляцію заражених.

1 жовтня 1918 року вийшла постанова, згідно з якою лікарі мусили повідомляти федеральний центр про всі випадки захворювання «іспанською хворобою». Було ухвалене також рішення про підвищення заробітної плати медичним працівникам, а кантони отримали повноваження допомагати тим, хто опинився через пандемію без роботи. В період поширення грипозної хвилі громадське життя в Швейцарії фактично припинилося. Були закриті школи, виші, церкви, ринки, театри тощо. Місцеві ЗМІ регулярно виходили з нагадуваннями про ретельну дезінфекцію, зокрема телефонів, і дотримання правил гігієни.

Світ: що залежить від медицини

Це було в нейтральній Швейцарії. А поширенню хвороби в охопленій Першою світовою Європі сприяло переміщення військ, а також надзвичайно низький рівень життя виснаженого війною населення. Але навіть і за цих умов смертність від «іспанки» в Європі становила близько 1% загальної кількості інфікованих, тоді як в інших країнах цей показник сягав 5%, а в деяких азійських країнах – 25%. Усі рекорди побила Індія – там до кінця 1918 року померло майже 5 мільйонів людей. «Іспанка» суттєво вплинула на розвиток медицини. Якщо до цього була поширена приватна лікарська практика, яка по суті займалася обслуговуванням заможних пацієнтів, то в процесі подолання смертоносної хвороби відбулося становлення міжнародної системи охорони здоров’я. У 1919 році у Відні було засноване Міжнародне бюро з боротьби з епідеміями.

Іспанка в Україні: історія безпорадності та героїзму

Друга хвиля «іспанки» припала на добу Української Держави – правління гетьмана Скоропадського. Часи були перехідні – важкі й непевні, точилася запекла боротьба за владу, тож було не до «іспанки». Досить показовим є приклад Одеси. Перші випадки захворювання на новий грип в Одесі були зафіксовані ще в травні 1918 року. Вважається, що хворобу в місто «принесли» німці. Як відомо, наприкінці зими 1918 року розпочалась австро-німецька окупація України; в Одесі згодом розміщувався австро-німецький гарнізон.

До того ж у місті перебувала величезна кількість мігрантів з Росії, які тікали від більшовиків. Відомий лікар-патологоанатом Михайло Тізенгаузен, згодом завідувач кафедри патологічної анатомії Одеського медичного університету ім. І.Мечникова, писав у четвертому числі «Медико-санітарного збірника» за 1918 рік: «Пандемія грипу з надзвичайною силою в Одесі розвинулася наприкінці літа 1918 року. Перші випадки смерті були зареєстровані наприкінці серпня. Протягом вересня кількість зростала і в перших числах жовтня сягнула максимальної позначки: 11 чоловік на день. Згодом смертність почала швидко зменшуватися, але в листопаді, з початком холодної погоди, кількість смертей знову дещо зросла. За чотири місяці в лікарні померла 271 людина, всі – від пневмонії. В усіх випадках розтинів були виявлені запальні зміни, що мали особливий, типовий для пандемії 1918 року характер геморагічної бронхопневмонії. Жодна епідемія в Одесі за останній час: ні холера, ні чума, ні висипний тиф, ні віспа не забрали за такий короткий проміжок часу стільки жертв…».

Міська влада відреагувала на епідемію з запізненням. Лише у вересні 1918 року було утворено спеціальну комісію. Всім лікарям було запропоновано звітувати про кожен випадок захворюваності на «іспанку». Карантин не запроваджувався, заняття продовжувалися. «Одеський медичний журнал» писав: «У 1918-1919 роках Одеса переживала дві великих біди: жорстоку громадянську війну і не менш жорстоку епідемію «іспанського грипу». Населення було дезорганізоване. Санітарне бюро при Міській управі виявилося абсолютно безпорадним у боротьбі з епідемією…» 19 жовтня 1918 року в залі «Швидкої допомоги» відбулося спеціальне засідання Товариства одеських лікарів. Журналіст «Одесского листка» повідомляв, що в приватних розмовах лікарі розповідали про несподівані й дивні ускладнення під час перебігу хвороби, про смерть у розквіті сил, а ще про те, що статистика неправдива – чимало смертей списують на «іспанку». Прикметно, що тоді люди панічно «боялися відкритого повітря».

Від «іспанки» померла зірка німого кіно Віра Холодна (щоправда, є також версія про її отруєння). Про жертв грізної хвороби писали газети. Зокрема «Одесский листок» 6 жовтня 1918 року: «Вчора від «іспанки» померла вчителька німецької мови жіночої гімназії… Л.К. Гейнце. Хвороба тривала лише кілька днів, і ще минулої суботи жінка була на уроках і скаржилася на загальну слабкість: «Я боюся страшенно захворіти «іспанкою», я не переживу…»;

«На 28-му році життя померла ординатор університетської клініки Новоросійського університету Мартинова. Вона проводила клінічні та лабораторні дослідження іспанської хвороби, і сама стала її жертвою». Варто зауважити, що одеська наукова бактеріологічна школа була надзвичайно сильною, і саме її представник – учень Іллі Мечникова Володимир (Маркус-Вольф) Хавкін («самый неизвестный человек», як про нього колись сказав Антон Чехов) позбавив людство від двох смертельних хвороб – холери і чуми, винайшовши проти них вакцини, які в модифікованому вигляді застосовуються й нині.

2020: Побачити «обличчя» вірусу

За останні 102 роки медицина досягла вражаючих результатів, про які у 1918 році можна було хіба що мріяти. Наприклад, у 1918 році вважалося, що грип є результатом дії бактеріального патогену. Про існування збудників-вірусів учені здогадувалися, але це була лише теорія – віруси були занадто малі, щоб їх можна було побачити під оптичним мікроскопом. Електронний винайшли тільки в 1931 році. У 2005 році вірус 1918 року було реконструйовано. На сьогодні про пандемію «іспанського грипу» написано чимало наукових праць, хвороба серйозно досліджується. Щось прояснилося, а щось продовжує залишатися таємницею. Наприклад виявилося, що вбивця мільйонів людей у 1918 році не мав серйозних відмінностей від відомих нині менш небезпечних пандемічних штамів вірусу грипу по жодному гену. Виявилося також і те, що «іспанка» не була епідемічною «новинкою» 1918 року – попередній варіант вірусу «проник» у людську цивілізацію приблизно в 1900 році й «тихо-мирно» циркулював в обмежених популяціях людей приблизно 18 років. Відновлений геном вірусу «іспанки» дуже схожий на геном вірусів грипу качок, поширеного на території США. Тож вибудовується й уявний ланцюжок переходу вірусу: дикі качки – свині – людина. Втім, результати подальших досліджень почали викликати більше запитань, ніж давати відповідей.

Про винесені уроки: Влада повинна говорити правду – боротися з реальністю, якою б важкою вона не була, легше, ніж перебувати в стані невизначеності та страху

Тож які уроки винесло людство з пандемії «іспанки»? По-перше, від хвороби гинули передусім бідні люди й потерпали бідні країни, так само, як найвищою смертність була в тих країнах, де легковажили карантинними заходами, або запроваджували їх надто пізно (або ж зарано скасовували). Дуже цікавим і показовим є приклад Австралії. Ця країна, так само як і нині, 102 роки тому швидко запровадила дуже жорсткий карантин, завдяки чому уникла основної смертності під час другої хвилі «іспанки».

Як відомо, зараз, на тлі другої хвилі коронавірусу, Австралія демонструє одні з кращих результатів у боротьбі з хворобою – станом на перше листопада в країні не було зареєстровано жодного випадку зараження Covid-19. Натомість влада Нью-Йорку восени 1918 року до останнього не запроваджувала карантин і не закривала школи. Подібна ситуація спостерігалася там і в 2020 році.

По-друге, не варто гадати, що хтось – певна вікова група – стовідсотково захищена від хвороби. Мутації вірусу, які є непередбачуваними, можуть призвести до масового захворювання тих, хто найменше сподівався захворіти. Хто міг уявити в 1918 році, що масово помиратимуть молоді й здорові люди з сильним імунітетом?

По-третє, потрібно обачно ставитися до неперевірених медичних препаратів, вживання яких може спричинити суттєві ускладнення. Терапія першої половини ХХ століття була набагато слабшою, ніж діагностика. Лікарі призначали нещодавно розроблені нові ліки та різноманітні масла з травами. У ліків не було чіткої поясненої теорії дії, тому інколи вони завдавали більше шкоди, ніж користі пацієнтам. Те саме трапляється й нині, коли для лікування Covid-19 рекомендуються ті чи інші медичні препарати, які застосовуються для лікування інших хвороб. В якості прикладу можна назвати хоча б гідроксихлорохін – препарат доволі широкого спектру дії, який помилково рекламував від коронавірусу президент США Дональд Трамп.

Існує й ще одне дуже важливе застереження. Як зауважує автор книги «Великий грип: розповідь про найбільш смертельну епідемію в історії» – фундаментального дослідження про пандемію грипу 1918-1920 років Джон Баррі, «влада завжди повинна говорити правду, навіть попри те, що ця правда може бути дуже неприємною. Адже боротися з реальністю, хоч би якою важкою та була, набагато легше, ніж перебувати в стані невизначеності та страху. Страх, спотворена інформація або її відсутність, сприяють поширенню чуток і невігластва, що, зрештою, призводить до катастрофічних наслідків. У суспільстві повинна бути довіра – саме на ній ґрунтується позитивний результат. Якщо вам не довіряють – ваші рекомендації ігноруватимуть. Коронавірус – це марафон. І людство повинно випередити хворобу. В іншому разі воно програє».

Світлана Шевцова, Київ

На першому фото: під час пандемії іспанки в США. Напис у жінки "Вдягни маску, або йди до в'язниці"