28 листопада. Пам’ятні дати
День пам’яті жертв Голодоморів відзначається щорічно в четверту суботу листопада на підставі президентських Указів 1998 та 2007 років.
У ХХ сторіччі українці пережили три голодомори: 1921-1923, 1932-1933 і голод 1946-1947 років. Утім, наймасштабнішим був Голод 1932-1933 років – саме його нині називають геноцидом українського народу здійсненим сталінським режимом. Українські селяни стали наступними жертвами тодішньої влади після тотальних репресій щодо української інтелігенції та духівництва.
Масовому голоду в Україні передувала низка подій. Так, 18 листопада 1932 року, вийшла Постанова ЦК КП(б)У «Про заходи щодо посилення хлібозаготівель», яка передбачала покарання за невиконання планів заготівлі зерна - сільські господарства каралися натуральними штрафами, тобто конфіскацією 15-місячної норми м’яса. Згодом перелік компенсаційних харчів було розширено картоплею і салом, наприкінці року - продуктами тривалого зберігання. Окрім того, видана цього ж дня Постанова «Про ліквідацію контрреволюційних гнізд та розгром куркульських груп» дозволяла відбирати у селян хліб за статтею «контрреволюційні злочини».
Вже через кілька днів, 26 листопада, вийшов наказ наркома юстиції і генерального прокурора УРСР, в якому наголошувалося на тому, що «репресії є одним з потужних засобів подолання класового спротиву хлібозаготівлі». Таким чином, штучно створений голод став добре продуманою та ретельно замаскованою каральною операцією.
Передусім, в українських селян було відібрано вирощене ними зерно, далі численними натуральними штрафами та обшуками були відібрані останні запаси продовольства. У грудні 1932 року у 82 районах України була заборонена торгівля продуктами, також припинилися поставки промислових товарів. На початку 1933 року забороною виїзду із охопленої голодом України, селян було позбавлено останніх надій на порятунок. Залишившись без хліба, голодуючі селянські сім’ї вживали у їжу різні сурогати: кукурудзяні качани і стебла, просіяне лушпиння, сушену солому, гнилі кавуни і буряки, картопляне лушпиння, стручки акації, товчену кору і листя дерев.
Терор голодом, що тривав в Україні протягом 22-х місяців, забрав життя майже 4 мільйонів людей.
Впродовж десятиліть тема Голодомору була табуйованою. Допоки існував комуністичний режим, навіть говорити про голод тих років було суворо заборонено. Дослідження цієї трагедії розпочалися лише наприкінці 80-х років минулого століття. Нині в Україні, відповідно до закону від 28 листопада 2006 року «Про Голодомор 1932–1933 років в Україні», голод 1932-1933 років розцінюється як акт геноциду українського народу, а його «публічне заперечення… визнається наругою над пам’яттю мільйонів жертв Голодомору, приниженням гідності Українського народу і є протиправним».
Постановою Апеляційного суду Києва від 13 січня 2010 року радянських очільників — Йосипа Сталіна, В'ячеслава Молотова, Лазаря Кагановича, Павла Постишева, Станіслава Косіора, Власа Чубаря, Менделя Хатаєвича, визнано винними в організації Голодомору в Україні.
7 грудня 2016 року українські парламентарі закликали й інші держави визнати Голодомор геноцидом українського народу. Наразі це зробили 17 держав світу. Ще 10 країн в офіційних зверненнях засудили Голодомор як акт винищення людства, вчинений тоталітарним сталінським режимом або вшанували пам’ять його жертв. Крім того, Голодомор 1932-1933 років в Україні було визнано актом геноциду на регіональному та муніципальному рівні у 8 країнах.
Щороку Український інститут національної пам’яті пропонує спеціальну тему Дня для підкреслення певного аспекту трагедії Голодомору 1932–1933 рр. Цього року вона покликана нагадати, що до збереження пам'яті про Голодомор може долучитися кожен, наприклад, записавши спогади ще живих очевидців геноциду або передавши до музею сімейні артефакти, що збереглися з того часу. Гасло кампанії - «Збережи пам'ять. Збережи правду».
Загальнонаціональні заходи до Дня пам’яті жертв Голодомору пройдуть по всій Україні. Цього дня передбачені жалобні заходи, проведення тематичних наукових, інформаційних, та культурно-мистецьких заходів, виставок, презентацій документів, фото- і відеоматеріалів. Разом з тим, на території України буде приспущено Державний прапор.
О 16.00 в кожній домівці українці запалять свічки пам’яті та приєднаються до загальнонаціональної хвилини мовчання.
Ювілеї дня:
263 роки від дня народження Вільяма Блейка (1757-1827), англійського поета і художника-гравера, філософа-містика. Канонічна фігура англійської поезії й живопису. Народився в Лондоні в родині торговця. Навчався в Королівській академії, але так і не закінчив її. У 25 років одружився з донькою бакалійника Кетрін Ваучер і щасливо прожив з нею 45 років. Все життя провів у Лондоні, працюючи над гравіювальними дошками. Блейк служив у видавця, але сам майже не друкувався, і буквально власними руками виготовив дві свої епохальні книги: «Пісні зрілості» та «Пісні досвіду». Прижиттєвих збірок поета збереглися лічені екземпляри і всі вони є на сьогодні бібліографічною рідкістю. Під кінець життя він писав дедалі менше і менше. Був знайомий з багатьма видатними поетами, художниками і громадськими діячами свого часу (Байрон, Шеллі, Годвін, Флаксман та ін.), виставляв картини в Академії мистецтв, але більшість сучасників бачили у ньому не стільки поета і художника, скільки «божевільного». Навіть вмираючи, 70-літній Блейк на останні гроші купив не ліки, а олівець – він якраз працював над ілюстраціями до «Божественної комедії» Данте. Популярність Блейка в Англії і за її межами почала зростати з середини ХІХ ст., а основні наукові видання його творів вийшли після 1957 року, коли відзначалося двохсотріччя від дня народження поета. Можна сказати, що Блейк виявився надто складним митцем для сучасників. Його творчість, надзвичайно глибока і цілісна, «розшифровується» лише зараз. У Великобританії поема Блейка «Єрусалим» стала чи не другим національним гімном, виставки його живопису і гравіювальних робіт проходять з неодмінним успіхом у провідних музеях світу. «Моє серце сповнене майбуттям», – слова видатного англійця виявилися пророчими.
139 років від дня народження Стефана Цвейга (1881–1942), австрійського письменника. Майстер психологічної новели (збірки «Перші переживання», «Амок», «Збентежені почуття»). Автор роману «Нетерпіння серця», антифашистського твору «Шахова новела», белетризованих біографій (зокрема, Стендаля, Діккенса, Казанови, Толстого, Достоєвського, Фрейда, Ніцше). Звичайно, творчість Стефана Цвейга не можна порівнювати з творчістю таких велетів німецької прози як Томас Манн чи Герман Гессе (з якими він, до речі, підтримував дружні стосунки), але це й не потрібно, бо в нього – свій неповторний, камерний і ні на кого не схожий стиль. Він віртуозно працював з документами, був неабияким психологом, а до того ж відмінно володів словом. Захоплюючі життєписи, створені ним на стику документа і мистецтва і сьогодні читаються з інтересом.
Цього дня народився Джон Гальяно (1960), один із найбільш епатажних сучасних кутюр’є. Джон Гальяно народився в Гібралтарі в сім’ї іспанця й англійки, а коли йому виповнилося 6 років, сім’я переїхала в Лондон, де юнак з відзнакою закінчив коледж мистецтв св. Мартіна. Кар’єру розпочинав в 1985 році, коли випустив дипломну колекцію одягу, на створення якої його надихнула Французька революція. Невдовзі він представив і свою першу колекцію на Тижні моди в Лондоні. В 1990-х роках Гальяно переїхав до Парижа, в 1995 році став творчим директором модного будинку Givenchy, а в 1996 році перейшов на роботу в Dior. Утім феєрична «епоха Гальяно» несподівано обірвалася в березні 2011 року, коли дизайнера усунули з посади арт-директора СD за расистські та антисемітські висловлювання в одному з ресторанів Парижа. Почалося слідство, виявилося, що раніше був аналогічний випадок, який вдалося залагодити. Дизайнеру були висунуті звинувачення в антисемітизмі, його оштрафували й звільнили з роботи як у Dior, так і у власному модному будинку John Galliano. Фешн-тусовка розділилася: одні вважали, що геніальному Гальяно можна пробачити подібні ескапади, а інші резонно доводили, що відповідати за власні слова повинен будь-хто. Репутаційний удар був досить відчутний – протягом чотирьох років після інциденту Гальяно жодного разу ніхто не запропонував роботу дизайнера, якщо не рахувати співробітництво з російською мережею парфумерно-косметичних товарів «Л`Етуаль». Лише у вересні 2015 року Гальяно вдалося отримати роботу, пов’язану з фешн-дизайном. Він став креативним директором бельгійської марки Maison Martin Margiela.
Роковини смерті:
День пам’яті Алли Горської (1929-1970), української громадської діячки, правозахисниці, художниці, шістдесятниці. Алла Горська була вбита 28 листопада 1970 року у Василькові, що Київщині з політичних мотивів. Тогочасна офіційна версія – Горську вбив свекор, який потім і сам наклав на себе руки, кинувшись під поїзд. Радянські каральні органи могли вигадати будь-яку «легенду», аби тільки завуалювати власний злочин. Відомо, що останнім часом художниці постійно дзвонили невідомі, погрожували, за нею стежили. Алла Горська була дочкою відомого кінодіяча Олександра Горського, одного з засновників українського кіно (співпрацював з Олександром Довженком). Народилася в Ялті. Випускниця Київського художнього інституту. Упродовж 1959-1962 років працювала над творами шахтарського циклу, виконувала роботи в селах Чорнобильського району Київської області. Із 1962 року проводила громадську діяльність у клубі творчої молоді «Сучасник». Брала участь у виявлені місць поховань розстріляних органами НКВС на Лук’янівському та Васильківському цвинтарях, у Биківні. Від 1965 брала активну участь у дисидентському русі: подавала листи-протести до органів держбезпеки, виїздила на політичні суди, у т.ч. на суд, що чинився над В’ячеславом Чорноволом у Львові, надавала моральну та матеріальну підтримку політв’язням та членам їхніх родин. 1968 року підписала «Лист-протест 139» проти порушень Конституції СРСР на політичних судах. Двічі виключалася зі Спілки художників. У 1965-1970 рр. виконала у співавторстві низку монументальних мозаїк у містах Київ, Донецьк, Жданов (нині Маріуполь) та Краснодон. Горська була однією з найяскравіших особистостей серед усієї плеяди жінок-шістдесятниць. Порівняти її можна хіба що з Ліною Костенко. Обидві – ставні, горді, яскраві, з буйно-золотистими зачісками. Горська завжди називала речі своїми іменами, не завуальовуючи правди. Хтось комусь не міг прямо сказати, що той пише бездарні вірші, чи прозу, а Горська могла. Хтось відводив погляд, ніяковіючи, коли йому в очі брехали (а подібне траплялося на кожному кроці), а Горська погляд не відводила, дивлячись брехуну чи наклепнику прямо у вічі. І зло від того прямого, наче рентгенівського погляду никло. «Алла, як і Ліна, - чоловік!», - зауважив якось один із близьких друзів Горської. Вона могла висловитись нещадно, майже брутально. У гніві була справжньою фурією, а з друзями, перед якими благоговіла – надзвичайно лагідною. А ще вона вирізнялася особливо царственно-зневажливим ставленням до «благ земних». Убивство Горської завдало відчутного удару по всій українській інтелігенції. «Серед нас усіх не було живішої людини за Аллу. Вона була – саме життя. Вона мусила пережити нас усіх…» (Ірина Жиленко, українська поетеса-шістдесятниця).
