4 грудня. Пам’ятні дати
Введення в храм Пресвятої Богородиці належить до числа дванадцяти найбільших церковних свят. Це Богородичне свято встановлено на згадку про перші відвідини Храму трирічною Дівою Марією. Виконуючи дану Богові обітницю, батьки Марії привели її до Храму, і там священик за велінням Господнім увів її до Святого святих, куди лише раз на рік заходив сам. Свято символізує початок нових взаємин між Богом і людиною, початок Нового Заповіту, нового життя і нової віри, адже невдовзі Марія стане Богоматір’ю й народить Спасителя. В народі свято Введення в храм Пресвятої Богородиці називали Третьою Пречистою, або Виденням. Наші пращури вважали, що в цей день Бог відпускає праведні душі подивитися на своє тіло, а тому свято й називали «Виденням». Введення відкриває собою зимовий святковий цикл. Тому й говорили: «Введення прийде, свят наведе». І дійсно, після 4 грудня йшла низка дуже популярних у народі свят: Катерини, Андрія, Варвари, Сави, Миколая, і, нарешті, Різдво, Новий рік, Водохреща. З цією датою на всій території України пов’язано чимало прикмет, прогнозів і звичаїв. У цей день українки варили перші від початку Пилипівського посту вареники – з грушками, маком, коноплями і обов’язково з медом. А ще підмічали погоду: якщо на Введення буде мороз, то і Різдво з Водохрещею теж будуть морозними.
Ювілеї дня:
145 років від дня народження Райнера Марії Рільке (1875-1926), австрійського поета, одного з найвидатніших поетів ХХ ст. Увійшов в історію літератури оригінальними трактуваннями «вічних» тем, пильною увагою до художньої спадщини минулих епох і стриманим естетичним новаторством. У 1899-1900 рр. був в Україні, відвідав могилу Т. Шевченка. Українською мовою твори Рільке перекладали Павло Тичина, Микола Зеров, Микола Бажан, Микола Лукаш, Василь Стус. Про свої «муки» над перекладами творів австрійського поета Бажан пише в листі російському письменнику В. Огнєву (4 вересня 1972 р.): «Дуже зайнятий перекладами Рільке. Як я себе лаю, що взявся за цю важку справу. От чортів чехо-російсько-австрійсько-німецький фокусник і вигадник! Мучуся над ним – розплутування самих «Дуїнянських елегій» чого варте. Зуби болять, але водночас він затягує і не пускає. Ходжу зарільчений по вуха». Бажанові переклади Рільке із захватом читав Василь Стус на засланні. Перебуваючи в мордовському концтаборі, він – навіть за тих нелюдських обставин – намагався й сам перекладати з Рільке, насамперед його «Сонети до Орфея». Втім, багато текстів було конфісковано і втрачено, залишилось лише те, що поет надсилав у листах до рідних.
75 років від дня народження Роберти Лінн Бондар (1945), першої канадської жінки-астронавта і першої лікарки-невролога, яка побувала в космосі. Народилася в сім’ї українців. Навчалася в Університеті Гвелф (1969), закінчила докторантуру в Торонтському університеті й захистила дисертацію у галузі медицини. У 1984 році зарахована до загону астронавтів, пройшла підготовку до космічного польоту в NASA (США). 22-30 січня 1992 року Бондар стала першою канадською жінкою-астронавтом. Під час космічного польоту, який тривав 8 діб, вона проводила дослідження впливів антигравітації (невагомості) на людину та рослини. Володарка численних урядових нагород, обрана членом Королівського наукового товариства Канади, почесний доктор понад 20 університетів США та Канади. Ім’я Бондар увічнено у Залі слави Канади.
Роковини смерті:
45 років з дня смерті Ханни Арендт (1906–1975), німецько-американського філософа, політолога, соціолога, фундаторки теорії тоталітаризму, однієї з найяскравіших інтелектуалок ХХ ст. Учениця Мартіна Гайдеґґера і Карла Ясперса. Сучасники називали її «філософською мадонною». Ханна Арендт досліджувала природу волі та свободи, зла і влади, сіонізму й антисемітизму, Голокосту, тобто – болючі проблеми непростого ХХ століття. А ще писала спогади про відомих (чи не дуже) сучасників: Розу Люксембург, Бертольда Брехта, Германа Броха, Вальтера Беньяміна тощо. Лауреатка низки престижних премій у США і Європі, володарка багатьох почесних титулів. Викладала в Берклі, Єлі та інших американських університетах, а також стала першою жінкою, удостоєною професорського звання в Прінстоні. Основні праці: «Джерела тоталітаризму» (1951 р., книгу одразу набула статусу політичного шедевра), «Люди за темних часів», «Банальність зла. Айхман у Єрусалимі». Публікація «Банальності зла» (1963) була подібна до вибуху бомби й викликала шквал критики (часом дуже низької інтелектуальної якості) як серед ізраїльтян, так і серед жертв Голокосту. Власне, це була серія репортажів з політичного процесу над нацистським злочинцем Айхманом у Єрусалимі, свідком якого була Арендт, надрукованих спочатку в журналі The New Yorker, а вже згодом виданих окремою книжкою. В Ізраїлі на іврит «Банальність зла» переклали тільки у 2002 році. Перша й центральна думка Арендт з приводу процесу Айхмана полягає в тому, що Айхман – зовсім не монстр, не кривавий збочинець, а «страшенно нормальна» людина, служака, кар’єрист. І це спостереження, власне, екстраполюється й на багатьох інших «нацистських злочинців», бюрократів Третього рейху, чия провина полягала зовсім не в патологічній жорстокості і не в фанатичній вірі в сумнівні ідеали, а в тому, що вони не думали, не хотіли знати, обдурювали себе, не бажали бачити факти, аналізувати їх й чинити згідно з власною совістю. Саме інтелектуальні лінощі та відсутність рефлексії, сон совісті й розуму призводять до того, що завжди знаходяться бездумні виконавці злочинних наказів. Варто зауважити, що мова Аренд досить жорстка, в її текстах немає й натяку на священний пієтет щодо жертв. Її різкість оцінок декого обурює й досі. Твори Ханни Арендт, які не втратили актуальності і в наш час, можна прочитати й українською – книжки визначного мислителя виходили друком у київському видавництві «Дух і літера». Кому бракне часу чи наснаги на читання її творів, може подивитися фільм «Ханна Арендт», знятий у 2012 році німкенею Маргарет фон Тротта.
