9 грудня. Пам’ятні дати

Щорічно 9 грудня, з ініціативи ООН, відзначається Міжнародний день боротьби з корупцією. Саме 9-11 грудня 2003 року в мексиканському місті Меріда відбулась політична конференція високого рівня, на якій була підписана Конвенція ООН проти корупції. Україна ратифікувала угоду 18 жовтня 2006 року. Згідно з Конвенцією ООН проти корупції та Конвенції Ради Європи про кримінальну відповідальність за корупцію (1999), корупція – це зловживання державною владою для одержання вигоди в особистих цілях, в цілях третіх осіб і груп, а також різні форми незаконного привласнення публічних коштів для приватного використання. Крім того, до корупційних явищ належить і непотизм (кумівство, сімейність).

Слід зазначити, що жодна з країн, жоден регіон, жодне суспільство не володіють імунітетом від корупції. Щороку, починаючи з 1995, міжнародною організацією Transparency International оприлюднюється Індекс сприйняття корупції. Цей Індекс розраховують на основі 13 досліджень авторитетних міжнародних установ і дослідницьких центрів. Згідно цього рейтингу, за минулий рік Україна посіла 126 місце зі 180 країн.

Як зазначають в ООН, корупція найбільше процвітає в часи кризи, і глобальна пандемія COVID-19 не є винятком. Держави світу вжили багато заходів для усунення надзвичайної ситуації в сфері охорони здоров'я і запобіганню глобального економічного колапсу. Були мобілізовані мільярди коштів на закупівлю медичного обладнання та забезпечення економічної безпеки громадян і підприємств, що опинилися в скрутному становищі. Разом з тим, необхідні термінові заходи реагування призвели до того, що деякі держави стали вести контроль за дотриманням правил торгівлі, здійснювати нагляд і звітність аби досягти швидких результатів, створивши, тим самим, значні можливості для корупції.

Тема Міжнародного дня боротьби з корупцією-2020 «Відновлювати із сумлінністю» підкреслює, що тільки шляхом прийняття ефективних заходів щодо зменшення корупції, стане можливим відновлення після пандемії COVID-19.

Разом з тим, сьогодні в світі відзначається Міжнародний день пам’яті жертв злочину геноциду, вшанування їхньої гідності та попередження цього злочину. Сьогоднішня дата була обрана в зв’язку з тим, що в цей день в 1948 році була прийнята Конвенція про попередження злочину геноциду і покарання за нього. Мета Дня – підвищувати обізнаність світової громадськості про саму Конвенцію, а також належним чином вшановувати пам’ять людей, які стали жертвою геноциду та недопущення подібних злочинів у подальшому. Приймаючи цю резолюцію без голосування, всі 193 держави-члени тим самим підтверджують, що кожна окрема держава є відповідальною за захист свого населення від геноциду, що така відповідальність передбачає попередження цього злочину, зокрема й підбурювання до нього. Фундатором дослідження геноциду був Рафал Лемкін. Саме він і запровадив цей термін у 1943-му році. У преамбулі до Конвенції про геноцид зазначається, що випадки геноциду мали місце протягом всієї історії людства, але терміна «геноцид» не існувало, доки Лемкін не ввів його і на Нюрнберзькому судовому процесі не почалося переслідування осіб, винних у Голокості, який Організація Об’єднаних Націй визначила як злочин геноциду в рамках міжнародного права в Конвенції про геноцид. Упродовж останніх 100 років до найчисельніших жертв геноцид призвів на територіях тоталітарних політичних режимів (зокрема, в умовах нацистської Німеччини, комуністичних СРСР, Китаю, Кампучії, під час правління Саддама Хусейна в Іраку, в Османській імперії під час Першої світової війни). Упродовж останніх десятиліть, у 1980–1990 роках геноцид учинявся під час т. зв. «етнічних воєн» та «етнічних чисток» в Африці, Азії й Європі. Стосовно української людності політика геноциду й етноциду активно здійснювалася у ХХ ст. Ознаки геноциду мають дії урядів різних країн стосовно кримських татар, українських німців, українських поляків, українських циган, українських греків, українських болгар. Але наймасовішим було вбивство голодом етнічних українців СРСР у 1932–1933 роках. Голодомор поволі визнається іншими націями саме геноцидом. 7 грудня 2016 року депутати Верховної Ради ухвалили постанову про звернення до демократичних держав світу щодо визнання Голодомору 1932-1933 років в Україні злочином геноциду проти українського народу.

Події дня:

Цього дня, у 1917 році, відкрився перший Курултай кримськотатарського народу. Як відомо, Курултай у тюркських народів, в тому числі і кримськотатарського, є традиційним інститутом вищої державної влади, який скликався в переломні і доленосні епохи історії. Таким доленосним мав стати 1917-й: після розвалу Російської імперії, коли народи цієї імперії отримали право виражати свої думки відкрито, кримські татари зробили відчайдушну спробу реалізувати своє право на самовизначення. 25 березня 1917 року в Сімферополі було скликано Всекримський мусульманський з’їзд. Тоді у його роботі взяли участь близько півтори тисячі представників народів Криму. З’їзд обрав Тимчасовий Кримсько-Мусульманський Виконавчий Комітет на чолі з Номаном Челебіджіханом. Мусульманський виконком став проводити активну діяльність з управління внутрішнім життям кримських татар: готувалися зміни в сфері освіти, випускалися газети, робилися кроки зі створення кримськотатарських військових частин. Встановлювалися і зміцнювалися зв'язки з національними рухами на території Російської імперії. 14-15 жовтня 1917 року Мусульманський виконком провів з’їзд представників кримськотатарських організацій, на якому було вирішено, що подальшу долю Криму повинен вирішити Курултай. Разом з тим, була створена комісія з підготовки Курултаю і призначена дата виборів делегатів. Зрештою, на Курултай були обрані 76 делегатів. Сам Курултай відкрився 9 грудня в Ханському палаці Бахчисарая. У церемонії відкриття першого Курултаю взяла участь делегація Української Центральної Ради. Біля самого палацу зібралося багато людей, грав військовий марш. Коротку вступну промову виголосив Муфтій Криму, Голова Центрального виконавчого Комітету Мусульман Криму Номан Челебіджіхан. Засідання Курултаю тривали протягом грудня 1917 року. На ньому розглядалися питання державного ладу Криму, взаємини кримських татар з іншими національностями на півострові, політика національного уряду, вироблення законів, що визначають різні сфери суспільного життя кримських татар, проведення корінних реформ. Курултай оголосив створення Кримської Народної Республіки, прийняв Конституцію, державну символіку, після чого оголосив себе парламентом. Головою парламенту був обраний Асан Сабрі Айвазов, головою національного уряду - Номан Челебіджіхан. Однак більшовицький уряд Росії не визнав Кримську Народну Республіку і кримськотатарський уряд. Вже 13 лютого, після півтораденних кровопролитних битв між більшовиками і кримськотатарськими ескадронами, які були розбиті через 10-кратну чисельну перевагу більшовиків, в Криму почався масовий «червоний терор». Голова кримськотатарського уряду Номан Челебіжіхан був заарештований і страчений. За часів більшовицького режиму кримськотатарський народ зазнав виселення зі своєї історичної батьківщини, багато років поспіль поневірявся на чужині, чимало кримських татар сиділо в тюрмах за всіх радянських правителів, починаючи зі Сталіна, й закінчуючи Горбачовим. Після анексії Росією Криму, геноцид Кремля щодо кримських татар не припиняється, а методи в окупантів майже такі самі, як у їхніх попередників-чекістів.

Ювілеї дня:

104 роки від дня народження Кірка Дугласа (1916-2020), американського актора кіно, режисера і продюсера. Знявся у фільмах: «Чемпіон», «Скляний звіринець», «Жага життя» (премія «Золотий глобус», 1957), «Спартак», «Сім днів у травні», «Угода». Поставив фільми «Нероба», «Загін», зіграв у них головні ролі. Лауреат почесних премій і призів за внесок у розвиток кінематографа - «Золотий глобус», 1968; «Оскар», 1996; «Золотий ведмідь» МКФ у Берліні, 2001. На відміну від не менш знаменитого сина, Майкла Дугласа, довга і успішна кар’єра Дугласа-старшого була відзначена лише почесним «Оскаром» у 1996 році. Кірк Дуглас народився в американському Амстердамі (штат Нью-Йорк) в єврейській родині. Сім’я жила дуже бідно, хлопцеві доводилося підробляти, але про акторство він мріяв з дитинства. Згодом почав займатися спортом (боротьбою), отримав стипендію. У 1939 році 23-річний Кірк спробував вступити до Американської Академії драматичних мистецтв. Грошей, аби платити за навчання, у нього не було, але він справив на педагогів таке велике враження під час прослуховувань, що ті погодилися зарахувати його до вишу. Саме тоді молодий актор змінив своє єврейське ім’я Ісер Данієлович на Кірк Дуглас. Разом з ним в одній групі вчилася й майбутня голівудська зірка Лорен Беколл, яка допомагала Кіркові отримувати перші ролі. Він брав участь у Другій світовій війні. Товаришував з Бертом Ланкастером, разом вони знялися в семи фільмах. Перший великий успіх прийшов до Кірка Дугласа після «Чемпіона» Стенлі Крамера – актора почали упізнавати на вулицях. У 50-60 роках минулого століття Кірк Дуглас був одним із найуспішніших американських акторів. Грав переважно крутих хлопців – ковбоїв, поліцейських. Йому вдавалися як позитивні герої, так і негідники. В 1955 році Кірк Дуглас організував продюсерську компанію. Зокрема, брав участь у створенні тодішнього голівудського блокбастера «Спартак», дав «путівку в життя» Стенлі Кубрику (згодом вони товаришували).

Цього дня у 1925 році народився святійший Патріарх Київський і всієї Руси-України Української православної церкви (Київський патріархат) Володимир (світське ім’я Василь Омелянович Романюк; 1925-1995). Все життя святійшого Патріарха було присвячене служінню Богові та Україні, боротьбі за її волю і незалежність, створенню єдиної, незалежної від Москви церкви. Звісно, за те він отримував від Московщини не ордени й посади, а тюрми і концтабори. Загалом в ув’язненні святійший пробув майже 25 років – побував і на Колимі, і в таборах Мордовії та Якутії. Після довгих років ув’язнення Василь Романюк зважився на безпрецедентний крок: оголосив про свою відмову від радянського громадянства та про розрив із Російською православною церквою. Він першим з українських священиків перейшов під юрисдикцію Української православної церкви у діаспорі. Після відбуття заслання емігрував на Захід, де здійснював служіння та читав лекції. У 1990 році повернувся в Україну й був пострижений у ченці з іменем Володимир. Невдовзі отримав сан єпископа. Після смерті патріарха Мстислава владику Володимира було обрано патріархом Української православної церкви Київського патріархату.