20 березня. Пам’ятні дати

Іван Мазепа (1639–1709) український політичний, військовий діяч, дипломат, гетьман Війська Запорозького, голова козацької держави на Лівобережній (1687–1704) і всій Наддніпрянській Україні (1704-1709). Прожив 70 років, 20 із них був гетьманом. У молодості служив при дворі короля Яна II Казимира. По обранню гетьманом, намагався відновити авторитет гетьманства в Україні. Зробив великий внесок у економічно-культурний розвиток Лівобережжя. Перебуваючи під патронатом московського царя Петра I, проводив курс на відновлення козацької держави Війська Запорозького з кордонами часів Хмельниччини. Тривалий час формально підтримував Московське царство у Північній війні зі Шведською імперією, проте 1708 року розірвав з російським царем і став на сторону шведів. Дізнавшись про вчинок Мазепи, Петро І наказав головнокомандувачу російськими військами в Україні Олександру Меншикову зрівняти гетьманську столицю Батурин із землею, а самого гетьмана російська православна церква піддала анафемі. Після поразки під Полтавою Мазепа змушений був поселитись у Молдовському князівстві. Помер у місті Бендери. Цікаво, що впродовж багатьох років, можна навіть сказати століть, в устах ворогів (тобто усіх прибічників російського царату) ім’я Мазепи стало лайкою й обвинуваченням, точнісінько так само, як у ХХ-ХХІ століттях стало ім’я Степана Бандери. Усіх прибічників Мазепи росіяни називали «мазепинцями», «Мазепа», «чумою Бендерською» (Мазепа помер у Бендерах). «Чувать подекуди і в наших сторонах…, а більш Москалі так дражнять наших, за гетьмана Мазепу. В Лубенщині й тепер можна чувати (розказує народ), що за часів Петра І розсердицця було Москаль на чоловіка та й ножакою, чи чим там: «Мазепа!», каже, або: «Мазепин дух!»…», - записав відомий український етнограф і фольклорист наприкінці ХІХ століття від одного зі своїх сучасників. Але в пам’яті українців ім’я Мазепи залишилося прапором і програмою української Державності. «Я кличу всемогучого Бога на свідка й клянуся, що не для почестей, не для багатства, або яких інших цілей, а для вас усіх, що остаєте під моєю владою, для жінок і дітей ваших, для добра Матері нашої, безталанної України, для добра всього українського народу, для помноження його прав і повернення вольностей, хочу я, при Божій допомозі так чинити, щоби ви, з жінками вашими і рідний край наш, не загинули ні під москалями, ні під шведами…», - клявся у 1707 році Іван Мазепа перед Пилипом Орликом.

Разом з тим, сьогодні День весняного рівнодення — початок астрономічної весни. Рівнодення - це момент часу, коли центр сонячного диска переходить через небесний екватор. Це буває двічі на рік: один раз в березні (20 або 21 березня), а другий - у вересні (22 або 23), в день осіннього рівнодення. Слово «рівнодення» означає, що в цей день тривалість дня і ночі однакова.

Сьогодні ж, починаючи 2013 року, за ініціативою ООН відзначається Міжнародний день щастя. Свято було встановлено для визначення важливості щастя в житті людей в усьому світі. Щороку, приурочений до цього дня, публікується Міжнародний індекс щастя, який враховує рівень доходу, очікувану тривалість життя, ступінь соціальної підтримки, особистої свободи, ставлення людей до корупції і щедрість народу. Рейтинг охоплює 153 країни. Очолюють його Фінляндія, Данія та Швейцарія, а замикає Афганістан. У порівнянні з попереднім рейтингом, в 2020 році Україна піднялася на 10 пунктів і посідає 123 місце.

Водночас, цього дня відзначають Міжнародний день французької мови. Як відомо, офіційними мовами ООН є англійська, арабська, іспанська, китайська, російська і французька мови (при цьому англійська і французька є мовами повсякденного професійного спілкування). З метою підтримки рівноправ’я всіх шести офіційних мов, ООН встановила для кожної з них окрему дату. Так, День китайської мови відзначається 20 квітня, англійської мови – 23 квітня, французької – 20 березня, російської – 6 червня, іспанської – 12 жовтня і арабської – 18 грудня. Дату 20 березня для французької мови обрано через те, що раніше цього дня,  починаючи з 1988 року, відзначався Міжнародний день франкофонії. 20 березня 1970 року в м. Ніамей (Нігер) була створена перша міждержавна організація франкомовних країн – Агентство з культурного і міждержавного співробітництва франкомовних країн із штаб-квартирою в Парижі (на сьогодні об’єднує 56 держав). Цей день присвячений 300 мільйонам франкомовних людей, для понад 75 мільйонів з яких французька мова є рідною.

Ювілеї дня:

193 роки від дня народження Генріка Ібсена (1828-1906), норвезького драматурга, керівника першого національного театру в країні (м. Берген). Автор знаменитої драматичної поеми «Пер Гюнт», драм «Гедда Габлер», «Будівничий Сольнес», «Йун Габрієль Боркман». П’єси Ібсена справили значний вплив на розвиток світової драматургії. На українській сцені його драми йдуть з початку ХХ ст.: у 1907 році в Руському народному театрі (Львів) в трупі Трохима Колісниченка були поставлені «Примари» та «Нора».

159 років від дня народження Андрія Марцинюка (1862–1938), українського письменника. Мав початкову освіту, працював ковалем у рідному селі Добромірка (Тернопільської обл.). При сприянні Івана Франка та Леся Мартовича публікувався в журналах «Народ», «Літературно-науковий вістник», газетах. Автор гумористичних оповідань («Хитрі пута», «Чому б бідним не дуріти», «Хлопські приятелі»), публіцистичних статей у яких виступав на захист селян, обстоював народну освіту, застерігав від еміграції. Факти з публікацій Марцинюка використав Іван Франко у статтях «Еміграція галицьких селян» та «Голос селянина про еміграцію».

Цього дня народився один із найвідоміших піаністів ХХ століття Святослав Ріхтер (1915-1997). Народився Ріхтер в Житомирі, дитинство і юність музиканта минули в Одесі. Саме в Одесі почалось формування його творчої особистості. У 1933–1937 рр. Ріхтер був концертмейстером Одеського оперного театру. Свій перший (і єдиний) сольний концерт він теж наважився дати в Одесі. Йшов 1934 рік, 19-річний Святослав грав  шопенівський клавірабенд в Одеському будинку інженерів. На концерт не прийшов жоден музичний критик, жоден консерваторівець – молодого музиканта вважали за вискочку, нахабу і самозванця, адже хлопець не те, що не вчився в Одеській консерваторії, чи музучилищі ім. Столярського, – річ нечувана – він не закінчив навіть звичайної музичної школи! Для молодого піаніста подібне зверхнє ставлення було як ляпас. У 1937 році Ріхтер кидає роботу, їде до Москви й стає учнем Генріха Нейгауза. Відтоді в рідному місті Ріхтер був не частим гостем – відвідував батька (Теофіл Ріхтер був органістом оркестру Одеської опери, першим, і чи не головним учителем сина), якого восени 1941 року розстріляли енкаведисти, а в повоєнний час приїхав в Одесу лише раз, і то інкогніто. Тому можна зрозуміти сказані з гіркотою слова музиканта про те, що «Одеса завжди залишалася до мене ворожою…». Втім, зв’язок з містом він не втрачав: листувався з друзями, просив надсилати йому листівки з улюбленими одеськими краєвидами; згадував море, Аркадію, Ланжерон, адже Одеса часів його юності була й дійсно чарівним містом.

Роковини смерті:

Річниця від дня смерті Ірини Бекешкіної (1952-2020) відомої соціологині, директорки Фонду «Демократичні ініціативи» імені Ілька Кучеріва. Ірина Бекешкіна закінчила філософський факультет Київського університету імені Т.Шевченка і аспірантуру Інституту філософії АН УРСР. Кандидатка філософських наук, авторка понад 100 наукових праць та публікацій. Працювала науковою редакторкою журналу «Філософська думка», науковою співробітницею Інституту філософії АН УРСР. З 1991 року – наукова співробітниця Інституту соціології НАН України. З 1996 року працювала у фонді «Демократичні ініціативи», який з кінця 90-х років організовує екзит-поли під час виборів в Україні. У 2001 році стала його науковою керівницею, а у 2010 році очолила фонд після смерті його засновника Ілька Кучеріва.