Євграф Крутень. Із неба в безсмертя

Коли 6 (19) червня 1917 р. справжній ас винищувальної авіації I Світової війни повернувся із ранкового патрулювання на аеродром в с. Плотича під Тернополем, в штаб 2-ї бойової авіаційної групи винищувачів раптом зателефонували зі штабу Російської Імператорської армії Південно-Західного фронту та повідомили: курсом на Зборів прямує ворожий літак, і того боша слід зупинити за будь-яку ціну. Тому сам командувач авіапідрозділу, 26-річний капітан Євграф Крутень особисто підняв літак у повітря. Механіки навіть не встигли ні оглянути апарат, ні дозаправити. І брак пального виявився, мабуть, фатальним.

Виконуючи бойове завдання, витязь неба, як правило, стрімко набирав висоту, ховався за сонцем чи хмарою і лише звідти тис на гашетку. Улюбленою манерою аса була атака ворожого аероплана знизу – після пікірування та різкого виходу на ударну позицію. Зазвичай вистачало черги з трьох-п’яти куль із одноствольного кулемета “Vickers”, аби знищити літак противника, нехай то і був найновітніший кайзерівський “Fokker D.VII” із установкою стрільби через гвинт. Іншими словами, у “мертвому конусі” Євграф Крутень собі рівних не знав та царював одноосібно.

У книзі про великих мрійників та незвичні літальні апарати “Згадай, хмаро” Володимир Казаков (1938-1988) так розпочав нарис про нашого земляка:

- Євграф Крутень завжди шукав повітряного бою. Худорлявий, наїжачений, – здавалося, він увесь був скерований уперед і лише чекав на сигнал до вильоту. У брошурі “Настанови льотчику-винищувачу” він давав практичну пораду молодим:

- Повітряний бій – це боротьба за “мертвий конус”. Якщо ти першим заліз у “мертвий конус” противника і гарно гатнув із кулемета – ворог має падати.

…За годину після злету, 6 (19) червня 1917 р., при заході на посадку – на малій висоті: не більше 30 метрів, – його літак із головою Іллі Муромця на фюзеляжі різко увійшов у штопор і врізався в землю. Так необачно загинув капітан Євграф Крутень. Кажуть, основоположник тактики російської винищувальної авіації, кращий учень знаменитого Петра Нестерова був поранений і в кабіні втратив свідомість. Іншими причинами безглузду смерть аса товариші по зброї пояснити не могли. Вони ж бо пам’ятали: доки тривала війна, Євграф Крутень написав сім брошур, в яких заклав підвалини тактики повітряного бою, і не раз планерував на рідний аеродром, не маючи ні краплини бензину.

*   *   *

Хоч як би там було, тепер точно ніхто не розкаже.

Таким для досвідченого організатора перших у світовій авіації спеціальних бойових груп винищувачів виявився віраж у безсмертя.

У телеграмі, надісланій командуванням загону в Авіаканц (Авіаційна канцелярія) при Польовому управлінні авіації та повітроплавання Штабу верховного головнокомандувача на ім’я Великого князя Олександра Михайловича, про обставини загибелі капітана Євграфа Крутня повідомлялося:

- Розбився на смерть внаслідок переходу літака в штопор на висоті 20-30 метрів після крутого повороту.

Посмертно офіцера підвищили у званні до підполковника й нагородили орденом Святого Георгія 3-го ступеня. Лиха звістка струснула Київ. Труну з тілом небесного витязя на залізничному вокзалі Київ-1 винесли з вагона та встановили на покритій авіаційним прапором гондолі аероплана, замінивши тривіальний катафалк. В останню путь все рідне місто проводжало земляка.

Із військовими почестями героя поховали неподалік стіни Військового Микільського собору (у народі – Великий Микола) на території Видубицького Свято-Михайлівського монастиря. Величну церкву, збудовану у 1690-1696 рр. архітектором Йосипом Старцевим (Старченком) на кошти гетьмана Івана Мазепи, більшовики в 1934 р. зруйнували, бо вона, бачите, заважала планованому будівництву нового Урядового центру столиці України, що мав вирости на Горі в Старому місті.

Уже за доби розвиненого соціалізму заслужений льотчик-випробувач, Герой Радянського Союзу, киянин Олексій Миколайович Граціанський (1905-1987) доклав чимало зусиль, аби в Україні увічнили пам’ять видатних авіаторів. Було розшукано могилу капітана Євграфа Крутня; за деякими джерелами знайшлась вона у старовинному акрополі Аскольдова могила, де ховали виключно знаменитих киян. У 1973 р. було організовано перепоховання праху українського аса на Лук'янівському цвинтарі – поряд із могилою його наставника, видатного авіатора Петра Нестерова: ділянка № 13-1. На гроші покійного авіаконструктора Олега Костянтиновича Антонова (1906-1964) поставили гранітний надгробок із написом “Легендарный витязь неба…”.

Пішов у землю ще один крилатий витязь, котрий не всидів дивитися на небо, бовтаючись виключно у своєму неглибокому колодязі? Ні, досі за ним тягнеться повітряний слід невмирущої воїнської слави.

*   *   *

Майбутній ас Євграф Миколайович Крутень народився 17 (29 грудня) 1890 р. у бідній дворянській родині, що мешкала в будинку на Інститутській вулиці, 11, у Києві. Його батько, штабс-капітан Микола Євграфович Крутень (1858-?†) був кадровим військовим і саме секретарював в Окружному інтендантському управлінні Київського військового округу. Мати, Кароліна Карлівна (у дівоцтві – Венькович) походила із полковничої родини.

Невдовзі після народження сина батьки розлучилися, мати покинула чоловіка та сина, аби із коханцем виїхати до Санкт-Петербурга, тоді як малюк залишився з татком. До кінця життя з тією глибокою дитячою травмою Євграф не справився, до батька ставився із особливою пошаною, а свій біль жадав розвіяти в небі.

Здобувши ґрунтовну домашню освіту, у 1901 р. підліток пішов батьківською стежкою та вступив до Київського Володимирського кадетського корпусу. Колись він знаходився у передмісті на Кадетському шосе (тепер – Повітрофлотський проспект, 6), що слугувало тоді дорогою до села Жуляни. Ні, не тому, що такою виявилася батьківська воля мовчазного Миколи Євграфовича. Підліток бажав продовжити родинну традицію: навіть його дід Євграф, на честь якого первістка батьки й назвали, також чимало років віддав Російській імператорській армії.

По закінченні кадетського корпусу у 1908 р. юнак вступив до Павлівського військового училища в Санкт-Петербурзі, але згодом перевівся до Костянтинівського артилерійського училища. Закінчивши освіту, випускник уперше одягнув новенький мундир, додав до нього кортик та револьвер, бо 6 серпня 1911 р. отримав погони підпоручика. Оскільки з училища він випустився за 1-м розрядом, відмінникові дозволили самому обрати місце служби.

Невдовзі юнак опинився в 4-й кінно-артилерійській батареї, розквартированій під Києвом. Поволі вгору повзла кар’єра… У 1912 р. Євграф Крутень потрапив до 2-ї батареї 2-го кінно-гірського артилерійського дивізіону полковника Михайла Васильовича Ханжіна (1871-1961), що також стояв на бойовому чергуванні в Київському військовому окрузі.

*   *   *

Не рушиш у гори – не замислишся про висоту неба… До гармат 23-річний юнак назавжди охолонув, коли у червні 1913 р. 3-тя Київська авіаційна рота та 2-й кінно-гірський артилерійський дивізіон уперше в Російській імперії взялися відпрацьовувати бойове злагодження авіації та артилерії. Отож, на Київських військових маневрах вперше Євграфу Крутню пощастило на власні очі побачили усю велич та потужність військової авіації.

Перший командир 3-ї Київської авіаційної роти, майбутній білогвардійський авіадарм В’ячеслав Матвійович Ткачов (1885-1965) згадував:

- Спокійні й упевнені підйоми і спуски без єдиного дефекту викликали глибоку довіру до польотів, і у нас під час маневрів з’явилися численні пасажири-любителі. Особливо запам’яталася постать кремезного, невисокого на зріст, юного підпоручика 2-го кінно-гірського артилерійського дивізіону. Він уважно і, як видно, з великим збентеженням стежив за польотами, але, зрештою, не витримав очікувань у “пасажирській черзі”, підбіг до мене і збуджено заявив:

- Пане сотнику, візьміть мене з собою політати! – Мимохіть згадалося, як і я колись, якихось два роки тому, палав бажанням “політати”… Співчуваючи поручнику, я взяв юнака на позачерговій політ. То був уславлений трохи пізніше, у боях I Світової війни, безстрашний винищувач Євграф Миколайович Крутень.

*   *   *

На цьому втручання Неба в його долю не припинилося, бо воно зробило другий промовистий жест. На Київських військових маневрах піонер вищого пілотажу (петля Нестерова), російський авіатор, 25-річний поручик Петро Нестеров (1887-1914) обрав саме українця, молодого артилерійського обер-офіцера… своїм спостерігачем! Ось коли Євграфа остаточно поглинуло Небо! Особливо – коли 27 серпня (9 вересня) 1913 р., ще із землі, на Сирецькому аеродромі в Києві Євграф Крутень стежив, як на одномісному аероплані “Nieuport” Петро Нестеров виконував першу в світі замкнену “мертву петлю” у вертикальній площині.

У Москві вчинок авіатора назвали “небезпечним і безвідповідальним”, тоді як науково-технічний комітет Київського товариства повітроплавання подвиг оцінив гідно і нагородив П.М. Нестерова золотою медаллю із зображенням літака – такою самою, яку до льотчика отримував лише заслужений професор Московського університету, засновник аеродинаміки Микола Єгорович Жуковський (1847-1911).

Потрійна ін’єкція висоти, швидкості та польоту діяла миттєво… 31 серпня 1913 р. він став поручиком, а 7 вересня Євграфа Крутня – за його власним рапортом – перевели на посаду льотчика-спостерігача до 9-го корпусного авіазагону, що по штату мав сім авіаторів – п’ятьох офіцерів і двох солдат. Але невдовзі ентузіаста все-таки направили до омріяної 3-ї Київської авіаційної роти, що стояла під Броварами, за 26 км від Києва. Нехай то дивно пролунає, але на зорі повітроплавання медичні вимоги до майбутніх авіаторів висувалися менш суворі, ніж до… піхотних офіцерів. Вважалося, що головне для льотчика – “пташиний інстинкт”. Те невловиме у вдачі, що дозволяло людині злитися з апаратом у єдине ціле, відчувати себе в повітрі так само природно та впевнено, ніби стихія твоя – не земля, а Небо.

Кар’єра розвивалася стрімко. У вересні 1913 р., як льотчик-спостерігач, українець брав участь в маневрах Київського військового округу, коли разом зі своїм командиром і вчителем В’ячеславом Ткачовим здійснив кілька польотів. Отже, попервах Євграф Крутень в асах не ходив, бо служив лише на посаді льотчика-спостерігача 11-го корпусного авіазагону (КАЗ), яким командував П.М. Нестеров, Іншими словами, – коректувальника вогню артилерійської батареї з літака.

*   *   *

У січні 1914 р. за рекомендацією самого Петра Миколайовича здібний українець вступив до Гатчинської військової авіаційної школи, що діяла під Санкт-Петербургом. Натхненний майстерністю наставника курсант вирішив і собі опанувати фігури вищого пілотажу. Проте, такі не входили в програму навчання. Крім того в авіашколах Імперії, після тотальної мобілізації авіатехніки на фронти I Світової війни, залишилися лише двомісні аероплани “Farman-XVI”, просто небезпечні для виконання на них фігурних польотів.

Зустріч з відомим російським льотчиком-спортсменом Олексієм Шиуковим (справжнє прізвище – Шиукашвілі; 1893-1985), який тоді переучувався у Гатчинській авіашколі, допомогла Євграфу здійснити намір. Під великим секретом колега показав, де зберігається спеціально посилений “Farman HF-ХХ” французького льотчика, гастролера Альфонсо Пуаре (Alphonse Flavien Poiré; 1883-1922). На тій машині іноземець строчив повітряні “петлі”. Взявши шеститижневу відпустку, у 1915 р. француз виїхав на батьківщину, покинувши літак, і більше не повернувся. Отже, сміливцю стало відомо, де ховають овіяний славою бойовий апарат, що до кінця 1914 р. здійснив 53 бойових вильоти із загальним нальотом 120 годин.

На щастя, дістатися до біплана “Farman HF-ХХ”, а тим паче практикувати фігури вищого пілотажу: круті та глибокі віражі, плин на одному крилі, парашутування тощо – курсанту не вдалося. Літак берегли, як зіницю ока. Та до жаданої цілі спиною Євграф ніколи не повертався, а, скориставшись можливістю, 23 серпня (5 вересня) 1914 р. на старенькому аероплані “Farman-XVI”, буквально напередодні випускних іспитів із Гатчинської авіашколи, вперше із небаченим шиком виконав… подвійну “мертву петлю”. Паливоду пожурили та кинули із поповненням у пекло I Світової війни.

Як глибоко в серце тоді йому запали слова наставника Петра Нестерова, котрий, усміхаючись, їм, молодим, пояснив небачене і мовою науки розвіював казку:

- Я – не ілюзіоніст, не штукар. Моя перша “мертва петля” – доказ моєї теорії: у повітрі завжди є опора. Людина потребує лише самовладання. Переліт такий, як мій, без будь-яких попередніх підготовок, самі бачите, яке має значення для вітчизняної військової авіації. Тепер мене захоплює думка, як знищувати ворожі апарати у таранний спосіб, використовуючи швидкохідність та швидкопідйомність аероплана. Наприклад, у польоті вдало вдаривши власним шасі зверху апарат противника.

27 жовтня 1914 р. Євграф Крутень опинився у складі 21-го КАЗу 2-ї армії Північно-Західного фронту, де на двомісному біплані “Voisin” успішно виконував завдання з розвідки у глибоких тилах противника та бомбометання по ворожих позиціях. Поясню, екіпажі тодішніх бойових літаків, як правило, складалися з двох офіцерів – власне, авіатор та льотчик-спостерігач (льотсост). Останній переважно фотографував місцевість та проводив рекогносцировку місцевості. Для льотсоста вміння самостійно керувати апаратом не вимагалося. Тому подібне службове становище ніяк не влаштовувало офіцера Крутня.

*   *   *

Тим часом Євграф зажив слави справжнього відчайдуха.

Коли на початку 1915 р. кайзерівська авіація взялася щільно бомбити шпиталі Червоного Хреста і санітарні поїзди російської армії, з числа добровольців навесні т.р. українець сформував та 5 квітня 1915 р. очолив групу авіаторів, котрі вперше в історії авіації здійснили нічний груповий політ над територією противника. Ворожий аеродром вони знищили повністю; під час рейду українець особисто скинув шість авіабомб на укріплені позиції німців, розташовані на схід від польської річки Бзури, лівого притоку Вісли. За бойові відзнаки 25 травня офіцера підвищили до рангу штабс-капітана.

12 листопада 1915 р. наказом Управління військового повітряного флоту Євграфа Крутня призначили командиром 2-го авіазагону винищувачів. Але, як фахівця, у січні 1916 р. викликали до Москви, бо побачили інспектором Південно-Західного округу, відрядивши на Імператорський літакобудівний завод “Дукс”. Слід було організувати випробування “Nieuport XVII”, прийняти партію нових аеропланів та передати апарати у військові частини.

Саме тоді авіатор подав на розгляд керівництва рапорт, в якому пропонував задля здійснення атак на ворожі літаки створити ударні авіаційні загони винищувачів. Пропозицію уважно розглянули в Управлінні завідувача організацією авіаційної справи в діючій армії, схвалили, а невдовзі почали формувати винищувальні загони.

*   *   *

Отже, його 2-й авіазагін винищувачів, що базувався на аеродромі близько галицького містечка Броди, пересів на легкі одномісні літаки “Nieuport XI”, які розвивали бойову швидкість до 150 км/год. Перше, про що Євграф Крутень подбав, повернувшись у розташування частини, була новітня атакувальна тактика ведення повітряного бою. Зокрема всіх підлеглих штабс-капітан особисто навчив різним прийомам, рахуючи й арцеулівський штопор, особисто перейнятий у Москві від видатного повітроплавця, чаклуна безмоторних польотів, льотчика 18-го корпусного авіазагону Костянтина Арцеулова (1891-1980).

Пізніше у власних мемуарах Костянтин Миколайович Арцеулов писав про українця:

- Невисокий на зріст, кремезний, тугенько зшитий, із привітним відкритим обличчям, завжди спокійний та стриманий, він справляв вельми приємне враження. Скромний у побуті, Євграф Крутень вів спартанський спосіб життя, весь устрій якого спрямовувався на розвиток льотних здібностей. Дозвілля Євграф Миколайович проводив на аеродромі, спостерігаючи польоти інших, і користувався будь-якою нагодою, аби політати на апаратах різних типів. У години, вільні від польотів, він сідав за роботу із узагальнення бойового досвіду російської авіації на фронті.

Невдовзі теоретичні розробки почали конвертуватись у конкретні пропозиції. Зокрема, саме Євграф Крутень дійшов до ідеї та втілив у практику сучасного бою парні польоти винищувачів, що різко скоротило втрати особового складу. Хоча невдовзі винищувачі всіх країн Європи за основу бойового порядку взяли трійку літаків, його пара зарекомендувала себе все-таки надійнішою та мобільнішою. Тож до такої конфігурації невдовзі повернулися всі авіазагони по обидві боки фронту.

На додачу, у своїй 2-й бойовій ударній авіагрупі винищувачів Євграф Крутень вперше у світовій практиці застосував техніку баражування над полем бою, розробив та запровадив систему знаків та сигналів для коригувальних польотів. Саме цей ас запропонував понад два десятки типів атаки одиничними аеропланами, у парі та групою літаків.

*   *   *

Наприкінці липня 1916 р. його авіагрупа, складена із 2-го, 8-го та 10-го винищувальних загонів, перелетіла на фронтовий аеродром, розташований під білоруським містечком Несвіж (стоїть за 120 км від Мінська. – О.Р.). У стислі терміни українець вогнем перевірив міцність бойового колективу. У перший день нової дислокації на двомісному біплані-розвіднику “Voisin LA” із штовхаючим гвинтом – першому в російській армії фронтовому літаку, що отримав у штатне озброєння кулемет “Кольт-Браунінг M1895” калібру 7 мм, – він особисто повів підлеглих у бій.

30 липня 1916 р. 2-а авіагрупа винищувачів здобула першу бойову перемогу… Трофеєм командира став німецький винищувач-розвідник “Albatros С.III”, що міг нести 90 кг бомб. Після блискавичного бою двомісний дерев’яний біплан ворога вимушено сів за позиціями 9-го армійських корпусу Російської Імператорської армії.

Ще через три дні, 1 (14) серпня 1916 р., наступним скальпом Євграфа Крутня став багатоцільовий літак “Rumpler C.I”, оснащений двигуном “Merсedes D.III” потужністю 160 к.с. Той двомісний біплан нахабно здійснював розвідку в районі залізничної станції Стовпи. Але його радіатор було здірявлено кулеметною чергою, що змусило чужинця здійснити екстрену посадку. Екіпаж спробував спалити машину, але козаки не дрімали в окопах, а захопили апарат у полон та доставили німців на аеродром у розташування 2-го армійського авіазагону. Невдовзі молодий штабс-капітан та його непрохані “гості” стали героями фронтових газетних звітів.

*   *   *

Знаєте, як виклали факти російські газетярі, прадіди гібридної війни? Приблизно у таких ура-патріотичних інтонаціях: 30 липня 1916 р. штабс-капітан Євграф Крутень здірявив у повітрі черговий німецький винищувач “Альбатрос”, а ошелешеного авіатора особисто взяв у полон. Поки військова розвідка не прибула на місце пригоди, герой допитував полоненого.

Зненацька від лінії фронту щось загуло. Невдовзі з’ясувалося, що то… другий ворожий біплан. Не вагаючись, прожогом метнувся Євграф Крутень до свого “Ньюпора”, швидко злетів у повітря, збив і той біплан, яким керував… майор, командир німецької ескадрильї, котрий вирішив розшукати зниклого підлеглого.

Поясню дещо: відповідно до неписаної авіаційної традиції часів I Світової війни, ворожі льотчики, що потрапляли в полон, розраховували на прощальну вечерю… у гостинного переможця. Нестандартність ситуації полягала в тому, що “на вогник” до Євграфа Крутня завітали, начебто, одразу два ворожих екіпажі! Ласі до сенсацій російські газетярі всіляко розцяцькували історію, додавши у сухий військовий звіт сентиментів про стурбованого кайзерівського майора, котрий, нібито, вирішив розшукати збитих підлеглих, та власною персоною лише подвоїв кількість “гостей” за столом у російського льотчика-героя.

Втім, те, як воно діялося насправді, було викладено 2 серпня 1916 р. у наказі по військах Західного фронту командувача 2-ю армією, генерала від інфантерії Володимира Володимировича Смирнова (1849-1918):

- 1 (14) серпня цього року, близько 19-ї години над Несвіжем з’явився ворожий літак. Командир 2-го авіаційного загону винищувачів штабс-капітан Крутень, котрий лише 30 липня збив німецького льотчика в районі Своятичі (нині – Ляховицький район Брестської області, Білорусь. – О.Р.), негайно піднявся на своєму "“Ньюпорі”, наздогнав німця та вступив у бій. Я, більшість чинів мого штабу і все містечко милувалися сміливим поєдинком двох літаків. Штабс-капітан Крутень шулікою налітав на німця і після короткого, але надзвичайно ефектного бою збив німецький “Альбатрос” (насправді, як зазначено вище, був то “Румплер”. – О.Р.), змусивши німецького льотчика спланувати на землю недалеко від міста.

*   *   *

У небі над Білоруссю вперше Євграф Крутень застосував вигаданий ним вертикальний маневр під час повітряного бою. У запеклих поєдинках українець збив кілька ворожих аеропланів, а два змусив приземлитися на зайнятій російськими військами території. Підкреслю, цей авіатор набув неабиякий бойовий досвід. У 1915-1916 рр. Євграф Крутень знищив у повітряних боях 15 німецьких літаків: лише шість аеропланів – над розташуванням російських військ, а решту – за німецькими позиціями або ж і взагалі у глибокому ворожому тилу.

Разом із тим, перемагаючи кайзерівську Німеччину в небі, Російська імперія зазнала нищівної поразки на землі. Не секрет, що на Південно-Західному фронті в стислі строки створений 2-й армійський авіазагін винищувачів, разом із існуючим 1-м армійським авіазагоном винищувачів на чолі з ротмістром Олександром Казаковим (1889-1919), котрий походив із Херсонської губернії, мали потужно протистояти 2-ій винищувальній ескадрі Люфтваффе (JG 2 “Ріхтгофен”), де літав найкращий ас I Світової війни, “червоний барон” Манфред фон Ріхтгофен (Manfred Albrecht Freiherr von Richthofen; 1892-1918), котрий знищив 80 ворожих аеропланів. Однак головними ворогами Євграфа Крутня стали не німці, а одвічні російські біди: бюрократизм, містечковіть, убогість поглядів, що разом із плутаниною та казнокрадством панували у військовому міністерстві та вищому військовому командуванні.

У тім двобої штабс-капітану було не перемогти: злагоджений у повітряних битвах 2-й авіазагін винищувачів розтягнули назад по своїх частинах командувачі різних армій, які раптом згадали, що колись мали свою авіацію та зажадали назад 2-й, 8-й та 10-й загони винищувачів. На щастя, Євграфу Крутню надійшла унікальна пропозиція: на кілька місяців змінити країну, вид діяльності та навіть командирів, а заразом набратися новітнього європейського досвіду повітроплавання.

*   *   *

Наприкінці листопада 1916 р. у складі групи фронтових льотчиків – Олександр Орлов, Борис Барковський, Олександр Свєшніков, Іван Кежун – Управління військовим флотом (Увіфлот) Російської імперії відрядило Євграфа Крутня до французького містечка По, де знаходилася школа вищого пілотажу. Планувалося вивчити досвід союзників, опановували нові типи винищувачів, ознайомитися з методами ведення повітряного бою. Деякий час Євграф Крутень воював у французькій 3-й ескадрильї 12-ї ударної авіагрупи (“Groupe de Combat 12”; GC 12) під командуванням капітана Фелікса Брокара (Felix Brocard), створеної 16 квітня 1916 р. та названої “Лелеки” (“Les Cigognes”).

На озброєнні 3-ї ескадрильї стояли аероплани “Ньюпор XI”, створені спеціально для знищення ворожих літаків, та невеличкі хижаки “Spad S.VIII” із двигуном “Hispano-Suiza” на 150 к.с., що розвивав швидкість до 180 км/год. Тож на добре знайомих українцеві апаратах, чий фюзеляж прикрашало зображення обожнюваного французами довгодзьобого птаха, здійснювалися вильоти з аеродромів Каші під Амьєном і Манонкур, що поблизу Нансі.

Бойові завдання у повітрі часто виконували інтернаціональні групи за участі висококласних французьких пілотів, як-то: Жорж Гінемер (Georges Guynemer; 1894-1917) та Альфред Ерто (Alfred Heurtaux; 1893-1985). І такий стан справ лише сприяв обопільному зростанню майстерності та корисному обміну досвідом. Не дивно, що наш земляк збив три “Фоккери” бошів і був нагороджений “Військовим Хрестом із пальмою” (Croix de guerre) на стрічці.

Навздогін групі російських авіаторів, які вирушили додому, головний інспектор авіаційних шкіл Франції (inspecteur général des Ecoles et dépôts d’aviation), підполковник Адольф Жіро (Adolphe Girod; 1872-1933), сам – шанувальник гострих відчуттів у небі, надіслав першому начальнику Польового управління авіації та повітроплавання при штабах Верховного головнокомандувача, генерал-майору Сергію Олексійовичу Ульяніну (1871-1921) пишномовного листа:

- Повернувшись зі школи в По, із величезною насолодою повідомляю Вам про почуття задоволення, яке я дістав, ознайомившись із результатами проходження курсу школи вищого пілотажу російськими офіцерами. Вдалося особисто пересвідчитися в тому, що всі без винятку відряджені офіцери змагаються між собою у захопленні справою та відвазі, знаходяться на шляху набуття всіх якостей, що вирізняють з-поміж інших найкращих пілотів бойових апаратів. Особливу радість я отримав, коли перебував у колі російських офіцерів і не приховував від них, наскільки я тішуся тимчасово бути їх очільником, а також, яке почуття гордості відчувають їхні французькі товариші, пліч-о-пліч із росіянами набуваючи знань і навичок для майбутніх боїв зі спільним ворогом.

*   *   *

Після короткочасного візиту до Великої Британії в березні 1917 р. п’ятеро авіаторів повернулися в Росію, яку охоплював революційний хаос. Уже 19 квітня 1917 р. капітана Євграфа Крутня призначили командиром 2-ї бойової авіагрупи винищувачів, що складалася тепер із 3-го, 7-го і 8-го корпусних загонів та діяла на Південно-Західному фронті.

Тим часом, на батьківщині, у Російській Імператорській армії, він знову побачив безлад, гультяйство, непролазне технічне невігластво. Серце краяла гірка реальність, саме майбутнє вітчизняного повітроплавання. Саме тому з’явилася серія із восьми спеціальних брошур: “Тип апарата винищувача” (1914), “Настанова льотчику-винищувачу”, “Повітряний бій”, “Військова авіація у Франції” (усі: 1916), “Про що думалось у Лондоні”, “Нашестя чужинців”, “Створення винищувальних груп у Росії”, “Кричущі потреби російської авіації” (усі: 1917). Зокрема, в останній роботі він гірко констатував:

- Наші льотчики, наче метелики, безтурботно пурхають з апарата на жінку, із жінки на пляшку, потім – знову на апарат, затим – на карти. Віджарив бойовий політ – і догори черевцем. Позаполітної роботи геть нема!

У теоретичних працях українець висунув новітні вимоги до сучасного літака-винищувача: вертикальна і горизонтальна швидкість, “верткість”, висока “стеля”. Засуджуючи одвічне схиляння перед іноземними авторитетами, він запропонував власну модель побудови національної бойової авіації:

- Як прадавні люди, ми все дізнаємося зі слів, а також власною спиною чи загибеллю товариша, у чім кожен трохи завинив своєю необов’язковістю, легковажним ставленням до серйозної справи, якій притаманні майбутність та справжня краса.

*   *   *

Швидко навівши лад у новоствореній частині, українець надав індивідуальних рис підрозділам. У кожного загону з’явився власний розпізнавальний знак на фюзеляжі: у 3-го – голова індіанця, у 7-го – голова орла, у 8-го – чирвовий туз. З огляду на те, що в авіагрупі Євграф Крутень користувався винятковим авторитетом та повсякчас демонстрував особисту мужність, на фюзеляжі капітанського біплана намалювали голову Іллі Муромця у чернігівському шоломі.

Відтоді на німецьких оперативних картах район дій 2-ї бойової авіагрупи винищувачів окреслювався жирною червоною лінією, як зона, звідки німецькі літаки здебільшого не поверталися.

Історія несподівано мала продовження через чверть століття, коли під час II Світової війни пілоти-аси Люфтваффе (Luftwaffe) змавпували емблеми на фюзеляжах – у вигляді тевтонських хрестів, леопардів, чирвових тузів та… жіночих ніг. Не зарадило. Гітлерівців на небі винищували славетні радянські льотчики, рахуючи й легендарного українця Івана Кожедуба (1920-1991), котрий у Чугуївській військовій авіаційній школі льотчиків гарно вивчив брошури Є.М. Крутня, що стали першими підручниками для авіаторів Російської імперії.

*   *   *

Спочатку Євграф Крутень літав на модернізованому московським заводом “Дукс” аероплані “Nieuport XVII” з ротативним двигуном “Le Rhone” потужністю 80 кінських сил. Апарат був непоганий, але зірок з неба на ньому не схопити. Невдовзі штабс-капітан пересів на новітній одномісний винищувач “Nieuport XХIII” із мотором в 120 к.с. Тому повітряному звірю більше пасувала намальована голова билинного витязя в кованому шоломі. У руках досвідченого воїна, віртуоза вищого пілотажу апарат перетворився на грізну зброю, адже розвивав швидкість до 160 км/год.

Українця страхалися ворожі авіатори, а від прямого бойового зіткнення, навіть за чисельної переваги, ухилялися. Перевіреною стратегією повітряного бою з особистим стилем Євграфа Крутня стало штучне, але невідворотне створення переваги над противником по висоті, подальша блискавична атака із заходом з боку сонця, а затим – раптовий провал на 50-100 метрів нижче ворога у “мертвий конус”. Звідки солодко джеркотала коротка черга з новітнього кулемета “Vickers” калібру 7,7-мм, встановленого на верхньому крилі та обладнаного синхронізатором, що дозволяв вести вогонь через повітряний гвинт… І: - Вжик-вжик-вжик! Забирайте готовенького.

Знані воєнні льотчики Німеччини та Австрії в сутичках з українцем незмінно зазнавали поразки. Наприклад, відомий австрійський ас, №4 у престижному рейтингу Військово-повітряних сил Австро-Угорщини (Kaiserliche und Königliche Luftfahrtruppen), обер-лейтенант Франк фон Лінке-Кроуфорд (Frank Linke-Crawford; 1893-1918), котрий за роки І Світової війни у небі здобув 27 перемог, тричі бився в повітрі з Євграфом Крутнем і, як написав у мемуарах австрієць, щоразу вимушений був “знижуватися” (приземлятися), тим самим рятуючи собі життя.

*   *   *

Тим, хто поверхнево знав українця, здавалося – перед ними чи то японський самурай, чи то козак-характерник. А хто ще здатен так холоднокровно, блискавично, у незбагненний спосіб знищувати противника? Ось пара фактів.

Якось штабс-капітан охороняв коректувальника. Чергуючи на висоті 3000 метрів, він не помітив, як спалив увесь бензин. В екстреному порядку довелося планувати на аеродром, але по курсу авіатору зустрівся німецький винищувач. Не вагаючись, Євграф Крутень здійснив карколомний маневр, розстріляв ошелешеного противника та збив апарат. На завершення, не маючи в баках ні краплі пального, благополучно приземлив свій “Ньюпор XХIII” на аеродром у с. Плотича під Тернополем.

Відчайдухом чи шибайголовою той авіатор не був. У людській вдачі українця дивним чином гармонізувалися почуття військового обов’язку та природна людяність щодо переможеного ворога. Одного разу, збивши черговий німецький одномоторний винищувач “Fokker D.VII”, капітан сів неподалік уламків біплана. Невдовзі свої піхотинці передали авіатору гаманець загиблого льотчика. Усередині знайшлася світлина, на якій молодий німецький лейтенант тримав на руках дитину. За спиною стояла усміхнена дружина.

Трофеї чужого горя він не збирав… Під час чергового бойового вильоту Євграф Крутень скинув на ворожі позиції вимпел із вкладеним у нього гаманцем та запискою:

- Співчуваю тим, хто втратив загиблого чоловіка і батька. Та на війні як на війні: коли не я його, так він мене.

*   *   *

Нічого не вдієш, такою була його робота: чистити рідне небо від кайзерівських пілотів. Буквально за кілька днів до трагічної загибелі Євграф Крутень буденно збив три ворожі літаки. Повертатися додому із порожнім баком георгіївському кавалеру, як ви тепер знаєте, було не в новину. Бо ж він майстерно володів арцеулівським штопором, іншими таємницями безмоторних польотів, перейнятими у знаменитого авіатора Костянтина Арцеулова.

Проте, здійснюючи аварійну посадку на домашній аеродром у с. Плотича під Тернополем, 6 (19) червня 1917 р., капітан Євграф Крутень на літаку “Ньюпор XХIII” зробив крутий розворот на невеликій висоті та, зірвавшись у штопор, розбився. В цей день, захищаючи літак-розвідник “Вуазен” від атак трьох австрійських винищувачів, українець відправив на грішну землю свій останній німецький “Фоккер-Д-7” та зробив віраж у безсмертя.

У числі газети “Киевлянин” від 11 (24) червня 1917 р. на першій шпальті редакція вмістила траурне оголошення великим шрифтом:

- Батько, мати, сестри та брати із безмежною скорботою сповіщають рідних і знайомих, що виноситимуть тіло волею Божою загиблого військового льотчика Євграфа Миколайовича Крутня, 11 червня 1917 р. о 3-й годині дня, із вокзалу станції Київ-1: спочатку – у Володимирський собор, а далі – на кладовище Видубицького Свято-Михайлівського монастиря для подальшого поховання.

…Це було так по-українськи: златоверхий Київ багатолюдно попрощався із героєм, побожився берегти про повітряного витязя пам’ять… та й забув.

Померлим байдуже? Не знаю.

Але все світле і чисте піднімається вгору, аби стати Небом.

Олександр Рудяченко