Увага до психічного здоров’я в Україні тривалий час залишалася на периферії, і тільки-но суспільство почало більш відкрито говорити про ментальні проблеми і важливість їхнього вирішення, як наринула пандемія COVID-19, і тема знову стала не на часі. А між тим на кінець першого року пандемії психологи зазначали, що звернення людей з депресією та тривожними станами почастішали на 50%. В розмові з Укрінформом старший науковий співробітник лабораторії психології малих груп та міжгрупових відносин Інституту соціальної та політичної психології НАПН України Віктор Вус розповів, який психоемоційний стан у наших громадян зараз, які проблеми для психічного здоров’я створює перенесений ковід та що слід зробити для себе у цей неспокійний час.

- Перший рік пандемії дався усім нам доволі тяжко. Що ви можете сказати про психоемоційний стан українців на другому році життя з ковідом?

- З погляду психофізіологічних процесів відбулася адаптація – і це природна властивість нормальної психіки. Тобто коли за певний час будь-який сигнал втрачає свою актуальність і яскравість на рівні рефлексів. Якщо вколоти палець голкою, буде боляче вперше, вдруге, втретє, але на двадцятий раз психіка адаптується, і цей біль вже не буде так само яскраво відчуватися. Те саме і з ковідом – у людей вже перевищена психофізіологічна межа сприйняття, і тому вони інакше реагують. Пригадайте: коли захворів перший чоловік у Чернівцях, то біля будинку сусіди підняли бунт і вимагали відправити його дружину, яка не мала жодних симптомів, теж у лікарню. А тепер ми не дивуємося інформації про те, що в когось від ковіду померли чоловік, дружина чи хтось із батьків. Хоча це трагедія, але вона сприймається інакше, ніж на початку пандемії.

- Але здається, що ми адаптувалися ще не до всього…

- Існує така теорія диференційованих емоцій Керолла Ізарда, яка говорить про те, що є емоції, які виникають у певний період і від певних фізичних дій. Якщо ми обіймемо дитину, то вона буде радіти. Але потримайте її не півхвилини, а довше, і побачите різницю – що довше ви її тримаєте, то більше вона дратуватиметься. Бо гнів – це природна реакція на обмеження. Тому коли ми спостерігаємо зростання домашнього насильства і взагалі насилля в суспільстві, різного роду агресії, роздратування, то мусимо розуміти, що з іскри може легко розгорітися полум’я. До цього призвели соціальні обмеження. З іншого боку зараз люди вбачають один в одному потенційну небезпеку зараження. Це через те, що ми не бачимо сам вірус, але знаємо, що він передається тільки через контакти з людьми, тому будь-який контакт на рівні підсвідомості викликає у нас відторгнення, аж до ворожості. Відтак почастішали непорозуміння з людьми. Власне, через вплив цих двох факторів ми зараз часто спостерігаємо соціальні конфлікти і масові протести у різних країнах. Крім того, значний вплив на психоемоційний стан здійснюють ті медіа, де на десять новин дев’ять негативних. Але духовний світ не працює як фізичний, де плюс притягує мінус. В духовному світі мінус притягує мінус, тому коли ЗМІ концентрують увагу на жахіттях, ми пожинаємо в соціумі негативні соціальні реакції.

- Ми ще не скоро вийдемо з цього етапу? Такий емоційний стан буде тільки загострюватися чи навпаки?

- Люди знаходять і надалі знаходитимуть нові форми реалізації своїх проявів. Зараз вони часто витрачають енергію на пошук нових форм життя в онлайн, їхній негатив виливається у коментарях, хейті, реакціях на роботодавців. Але нагадаю, що нормальна властивість психіки – це адаптація, і після звикання люди почнуть виливати емоції все далі й далі. У структурі соціального середовища є кілька рівнів: мікрорівень, тобто ваше найближче оточення – родина, друзі; макрорівень – це знайомі і всі інші; метарівень – культура, держава тощо. І що більше буде обмежень і негативу, то далі розходитиметься хвиля неадекватних соціальних дій, переходячи з рівня на рівень.

- Отже, поки що ми знаходимося на мікроетапі, коли всі негативні емоції, агресія викидаються на найближче оточення і в соцмережі?

- Так, але вони потроху вже виходять на вулицю, виливаючись в протести. А самі протести стають чутливими до будь-яких впливів. Згодом люди можуть почати сегментуватися в якихось групках, які потім ворогуватимуть між собою, бо усе, що інакше, сприйматиметься як вороже.

- А до цього ще й у багатьох додається постковідний синдром… До речі, чи вже зрозуміло, як ковід впливає на психіку людини?

- Насправді досі великим питанням залишається, які саме відбитки він залишає. Ніхто у світі не може точно знати, що саме буде з психікою людини після ковіду. Єдине, що ми можемо сказати: «де тонко, там і рветься». Тобто, будь-які синдроми, які виникли після ковіду – психоемоційні розлади сну, роздратування тощо - не з’явилися на порожньому місці. Вони виявляються по-різному і залежать від особливостей психіки, які були до цього.

- Тобто ковід став тригером, щоб проявити проблеми, які назрівали?

- Так, він став відправною точкою, яка призвела до вияву певних психічних проявів і розладів. Якщо людина тривалий час була незадоволена своїм життям, її все дратувало, вона жила на якійсь психічній межі витривалості, то після ковіду у неї можуть виникати думки навіть про суїцид. Якщо людина була, як кажуть, дуже помислива (тобто «мнительная»), хвилювалася, то у неї можуть виникати розлади зі сном. Але без визначення впливу ковіду на рівень психофізіології точно підібрати фармпрепарати чи якісь психологічні методи лікування поки дуже складно. Це як сліпий веде сліпого у темній кімнаті, тільки якщо це буде професійний психолог, то він хоча б приблизно зорієнтується, куди прямувати.

- А з якими проблемами люди звертаються після ковіду найчастіше?

- Серед проблем, з якими звертаються пацієнти, найчастіше трапляється безсоння. Також зустрічаються проблеми, пов’язані з особливостями характеру, які часто називають дивакуватостями, але які загострив ковід. Приміром, якщо хтось дуже любить плакати, хтось – кричати, то під дією додаткових чинників вони можуть проявлятися як межові психічні розлади (один із типів ненормальної емоційної нестійкості. – Ред.), які можуть перейти в психотичні розлади (людина відчуває серйозні порушення в сприйнятті реальності. – Ред.). Тобто ковід виступає як фізіологічний ліфт, що допомагає з дивакуватостей характеру швидко перенести проблему, яка вже є, на рівень психотичного розладу.

- Якщо поки що немає терапії, то як відбувається лікування людей, які перехворіли на ковід, і тепер борються з наслідками?

- Я більше схильний до застосування природних методів лікування. Кожна людина здатна на багато що, але не кожна знає на що саме. Потрібно дати можливість людині побачити внутрішні ресурси і сили, вміти так би мовити посміхнутися цим внутрішнім силам і ресурсам, і за допомогою них йти далі. Приміром, ще до ковіду ми працювали з солдатами над стресостійкістю, і після того, як ми розповідали, які внутрішні ресурси можна задіяти, вони могли простояти у статичній позі не 40 секунд, як до цього, а дві, три чи п’ять хвилин. Тобто, у нашому мозку є ресурси, які ми можемо використовувати, зокрема і для терапії постковідних станів. Також дуже допомагають виїзні тренінги, коли ми цілі групи вивозимо на природу.

- Скажіть, а чи стали люди зараз більш уважно ставитися до свого психічного здоров’я і частіше звертатися до психологів? Здається, що під час пандемії ми більше прислухаємося до себе…

- Є певна категорія людей, які дбали про своє психічне здоров’я і до пандемії, зверталися до психолога, тож вони продовжують це робити. Але через пандемію психологічні зустрічі частіше стали відбуватися онлайн. Щоб використати цей ринок, багато людей перекваліфікувалися і стали називати себе психологами, пройшовши якісь курси, і почали працювати в онлайні. І щоб привернути публіку, такі люди дуже часто розміщують багато інформації у вільному доступі. І здається, що зайшовши на сторінку якогось психолога, ви вже принципі прочитали все те, що вам потрібно. І замість того, щоб піти на консультацію, люди пробують застосувати певні техніки самостійно, без нагляду фахівця. І найчастіше вони розчаровуються, бо не отримують бажаного ефекту, і навіть гірше – можуть собі нашкодити. На жаль, у більшості досі лишається неправильне розуміння психології – мовляв, це як випив пігулку, і голова не болить. Коли пацієнти приходять від таких фейкових психологів, просто хапаєшся за голову, бо вони після цього психологічно і морально скалічені.

У підсумку люди, які раніше зверталися, продовжують це робити, хоча частина з них відпала. Частка нових пацієнтів, які звертаються не через ковід, навіть зменшилася. А от людей із постковідним синдромом, що потребують допомоги, зараз чимало.

- А ви не помічали, що якісь звернення, не пов’язані з перенесеною коронавірусною хворобою, почастішали під час пандемії?

- Частіше стали звертатися через розлучення або із запитом врегулювати сімейні стосунки. Етап карантину у багатьох виявив, що їх обманули, і поруч – не принц чи принцеса, як здавалося до цього.

Також у міжнародному журналі Mental Health: global challenges, де я є головним редактором, у 2020 році колеги звертали увагу на те, що віртуальна реальність настільки розширила кругозір людей, що вони заходилися думати наперед на цілі тисячоліття. Це призвело до збільшення проблеми вікових криз, а також поширення такого явища, як орторексія неврозу – одержимість здоровим харчуванням.

- А які рекомендації ви б дали людям у нинішній неспокійний час?

- Не соромтеся розповідати про свої почуття, цінності, пріоритети… Займайтесь тим, що вам добре вдається, що приносить справжнє задоволення. Щонайменше 30 хвилин на день (5 днів на тиждень) займайтесь фітнес-вправами. Хоча б 15 хвилин на день присвячуйте фізичній та психічній релаксації. Дотримуйтесь системної здорової культури харчування. Навчіться відчувати радість від життя, від функціонування власного організму. Діліться своєю радістю з навколишніми, «сійте» позитивну енергію, поважайте та піклуйтесь про них.

Щодо родинних чи шлюбних стосунків, то раджу започаткувати традиції сімейних фітнес-пробіжок. Це допоможе активніше наповнити мозок киснем, звільнитись від стресу через фізичне навантаження, налагодити спілкування з родиною та запровадити культуру здоров’я у вашій родині.

Юлія Горбань, Київ