Репутація у цифровому середовищі: як її не втратити?
Соціальні мережі й месенджери стали невід’ємною частиною нашого особистого та професійного життя. Менеджери з підбору персоналу, приймаючи рішення про призначення співбесіди, майже завжди перевіряють соціальні мережі кандидата. Досить часто в описі вакансії просять вказати посилання на сторінку у соцмережах, адже це є певним відображенням особистості людини.
Останніми роками періодично виникають скандали, пов’язані з дописами у соціальних мережах відомої людини на якусь тему. Ці висловлювання не мають строку давності, й навіть якщо дописувач свою думку змінив, він може втратити контракт чи навіть зруйнувати свою кар’єру. Громадська організація «Український інститут медіа та комунікації» в рамках проєкту «Захист персональної цифрової ідентичності», який підтримується американською організацією ABA ROLI, провела з українськими експертами серію обговорень ризиків, що виникають у цифровому світі й з якими може зіштовхнутися кожен із нас.
ЯКІ РИЗИКИ ДЛЯ РЕПУТАЦІЇ НЕСЕ ЦИФРОВЕ СЕРЕДОВИЩЕ?
Цифрове середовище може шкодити не лише онлайн-репутації людини, а й тій, яку вона формувала впродовж років у реальному житті. Все може бути зруйноване за одну мить через чийсь пост або через невдалий вислів десятилітньої давності. Інтернет несе велику кількість ризиків для репутації своїх користувачів, і щоби їм запобігти, варто спочатку їх ідентифікувати.
Так, директорка з управління персоналом Суспільного мовника Вікторія Сидоренко підкреслює, що досить часто користувачі власноруч створюють значні ризики для своєї репутації, намагаючись сформувати свою особистість в інтернеті, відмінну від тієї, що є насправді. Експертка підкреслює, що намагання представити себе тим, ким ти не є, створює ризики для реальної репутації людини.
Тому, перш ніж говорити про загрози для репутації, варто звернути увагу на ризики для цифрової ідентичності, яку людина частково формує особисто. Консультантка Наталія Власенко пояснює, що акаунт у соцмережі або ж електронну поштову скриньку можуть банально викрасти і використовувати їх для того, щоб скомпрометувати людину. Особливо, якщо людина є відомою. Крім цього, є інша проблема, також пов’язана з даними людини, які є у мережі, а саме – відсутність культури охорони чужої чутливої або ж приватної інформації.
Консультант із політичних комунікацій Василь Самохвалов звертається до прикладу азійських країн і зауважує, що в цьому регіоні держави вже давно взяли на озброєння цифрові технології для контролю за громадянами. Наприклад, у Китаї впроваджується проєкт з цифрового рейтингу громадян, а держава тотально контролює своїх громадян через застосунки та соціальні мережі. Самохвалов підкреслює, що будь-яка держава прагнутиме лише посилювати свій контроль і використовуватиме для цього цифрові технології.
Керівниця відділу зв’язків із громадськістю Мистецького арсеналу Тетяна Пушнова додає, що наразі проблемою в Україні є недостатня присутність певних складових сучасної правової держави. Відтак, будь-яка людина може скористатися персональними даними іншої людини – і не буде за це покарана. В Україні відсутні дієві правові механізми захисту громадян в інтернеті та покарання за використання інформації без відома людини, або ж за викрадення її цифрової ідентичності.
Президентка win win communication, CEO FBN Ukraine, віце-президентка Асоціації благодійників України Лариса Мудрак також додає, що недосконале законодавство у сфері захисту персональних даних в Україні є значною проблемою, яка створює подальші ризики. Водночас, рівень цифрової грамотності громадян досі залишається на низькому рівні, що призводить до невміння захищати свою інформацію та свої дані. Мудрак зауважує, що в розвинутих країнах існує певний суспільний договір між бізнесом та державою, відповідно до якого великі технологічні компанії власними силами навчають людей цифровій грамотності та основам безпечного користуванням інтернетом. За її словами, в Україні цей процес відбувається точково, саме тому в більшості громадян відсутня культура безпечного користування інтернетом та захисту власних персональних даних. А це в свою чергу несе низку репутаційних ризиків також, адже будь-яка інформація, використана проти людини в мережі, так чи інакше вплине на неї й у реальному житті.
На думку Анастасії Герасимової, людина у цифровому світі має оманливе відчуття свободи. Користувачам здається, що ніхто не регулює цифрове середовище, але насправді людина не управляє повною мірою своєю цифровою ідентичністю. У модераторів соціальних мереж, у державних органів, у власників реєстрів – у всіх них є доступ до особистих даних, залишених користувачами. Всі ці дані можна «злити» у мережу, або ж вони можуть бути викрадені зловмисниками. Інтернет, незважаючи на ту свободу, яку він дає, є керованим людьми середовищем.
Експертка, засновниця комунікаційної компанії Friends of Brands Ольга Малиш зауважує, що небезпека полягає не стільки в тому, що інформацію про користувача (його персональні дані, фото, акаунти тощо) можуть вкрасти, а в тому, що інші люди незрозуміло з якою метою можуть використовувати ту інформацію, яку ми самі їм надаємо або розміщуємо у відкритий доступ. Малиш наводить приклад порнопомсти – явища, коли колишні партнери викладають у мережу чиїсь особисті відверті фото або відео. Тут немає факту крадіжки, адже людина з власної волі надсилала особисті фото чи відео (не обов’язково відверті), або писала якісь особистісні речі у персональні повідомлення іншій людині. Проте, ніхто не може бути впевненим на сто відсотків, що вся конфіденційна інформація є справді конфіденційною. Експертка наголошує, що тільки через навчання людей можна мінімізувати ці та подібні ризики. Зокрема, користувачі повинні розуміти – що можна публікувати, а що не можна, чим можна ділитися у мережі, а чим не варто.
Вікторія Сидоренко продовжує думку колеги й підкреслює, що особисте листування можуть не лише оприлюднити в інтернеті, а й використовувати його як інструмент руйнування чиєїсь репутації. Зокрема, може виникнути ситуація, коли до акаунтів людини отримали несанкціонований доступ треті особи (зловмисники), при цьому людина може не втрачати свого доступу й нічого не запідозрити. Такі зловмисники можуть розсилати листи, повідомлення тощо від імені людини без її відома.
На думку ексзавідувачки відділу зв'язків з громадськістю Національного художнього музею України Валентини Клименко, на сьогодні також дуже небезпечним є те, що людина фактично не має вибору – бути онлайн чи ні. Для того, щоб отримати певні послуги, або для того, щоб налагодити спілкування чи робочий процес, обов’язково потрібно користуватися інтернетом. Що ж до безпосередніх репутаційних ризиків, то експертка наголошує, що не слід забувати про те, що в «інтернеті все пам’ятають». Наприклад, у юному віці людина може висловити якусь суперечливу думку в мережі, а потім, ставши дорослою людиною, змінити її. Проте цей пост можуть відшукати (якщо людина відома, то це станеться напевно) – і тоді це нанесе значну шкоду репутації, навіть якщо людина так уже більше не вважає.
Експерт з комунікацій Сергій Біденко переконаний, що варто самостійно формувати свій цифровий слід і цифрову ідентичність. «Якщо ми самі про себе не говоримо те, що нам важливо і потрібно, за нас будуть говорити інші – як доведеться», – вважає він. Також, на думку експерта, важливо зрозуміти, що репутаційна криза в цифровому світі так чи інакше може настати (можуть вкрасти акаунт, можуть подзвонити колектори тощо) і це треба прийняти. Проте важливо знати та розуміти, як реагувати на наслідки.
ЩО ЗАГРОЖУЄ РЕПУТАЦІЇ ДЕРЖАВИ В ІНТЕРНЕТІ?
Інтернет давно став платформою для спілкування не лише на персональному рівні, а й на державному. Репутацію держави в мережі формують не лише Міністерство закордонних справ та офіційні урядові акаунти. Дописи громадян, посадових осіб, зірок, відомих особистостей та інфлюенсерів теж формують репутації своїх країн. Яка поведінка в інтернеті може нашкодити реальній репутації держави?
Тетяна Пушнова вважає, що українці мають дещо викривлені очікування стосовно сприйняття України іноземцями – і досить часто ці очікування заздалегідь негативні. Щоб сформувати репутацію держави, каже експертка, варто чітко розуміти, для якої країни або для якої категорії населення вона буде формуватися, – і вже після цього працювати над стратегією її побудови.
Наталія Власенко звернула увагу на проблему, яка непрямо пов’язана з репутаційними ризиками. Так, під час відвідання більшості державних сайтів браузер попередить користувача про відсутність або застарілість протоколів безпеки на ньому. Тобто, якщо хтось хоче зайти на такий сайт, то він автоматично наражає на небезпеку власні дані. І ця проблема є досить поширеною, особливо на сайтах регіональних представництв органів державної влади.
На думку Лариси Мудрак, глибинною проблемою репутації України є ставлення самих громадян до її формування та захисту. Експертка пояснює, що українцям варто робити власний вибір: тиражувати якісь помилки керівництва держави (або відомих осіб) у мережі чи краще все ж таки контролювати хейт та не шкодити зайвий раз своїй країні.
ЦИФРОВА ГРАМОТНІСТЬ – НАРІЖНИЙ КАМІНЬ БЕЗПЕЧНОГО КОРИСТУВАННЯ МЕРЕЖЕЮ
Комунікаційні експерти пропонують декілька базових речей, які дозволять користувачам інтернету захистити власну репутацію, не обмежуючи свого спілкування та перебування в мережі. І схиляються до думки про те, що значною мірою усе залежить від рівня культури та власної цифрової грамотності громадян. Підвищення яких є надважливим та водночас і надважким завданням у вітчизняному соціумі.
Наталія Власенко підкреслює, що найважливішим засобом із захисту цифрової ідентичності є знання про безпечне користування інтернетом. Потрібно навчати людей, як правильно та безпечно перебувати онлайн. Експертка вбачає можливе рішення у співпраці держави та бізнесу. Зокрема, у залученні бізнесу до освітніх проєктів, в рамках яких українців навчатимуть безпеці онлайн, роз’яснюватимуть ризики та пояснюватимуть правила користування інтернетом.
Сергій Біденко пропонує для просвіти громадян використовувати вже наявні державні сайти, платформи та застосунки, через які можна пропонувати або навіть зобов’язувати перевіряти всю інформацію, яка про них зберігається в інтернеті, та перевіряти її захищеність. Він також підтримує ідею делегування державному органу чи інститутові обмудсмена повноважень для захисту прав українців в інтернеті. Лариса Мудрак зазначає, що також варто розробити чіткий словник з визначенням усіх термінів, що стосуються цифрового простору.
Валентина Клименко додає, що держава має забезпечувати захист громадян в онлайні на тому рівні, на якому користувач уже не може самостійно цього зробити. Зокрема, на рівні взаємодії з корпораціями та соцмережами. Варто посилювати відповідальність за кіберзлочини, зобов’язувати розробників застосунків та власників соцмереж посилювати захист персональних даних та акаунтів користувачів тощо. Клименко підкреслює, що разом із тим, громадяни мають самостійно контролювати свої висловлювання та поведінку навіть в особистих повідомленнях.
Анастасія Кравченко, Київ
