29 жовтня. Пам’ятні дати

День заснований у 2006 році Всесвітньою організацією боротьби з інсультом (WSO), яка об’єднує представників з 85 країн світу.

Інсульт – захворювання, яке розвивається внаслідок раптового припинення кровопостачання частини головного мозку або крововиливу в порожнину черепа та стискання тканини мозку кров’ю. Залежно від локалізації враження, можливе порушення мови, чутливості, рухової функції, зору, пам’яті та ін. Термінове розпізнавання ознак інсульту та звернення за кваліфікованою медичною допомогою впродовж 3-6 годин від його початку дозволяє зберегти життя хворого та попередити розвиток важких наслідків. Нині ця недуга є однією з головних причин смертності та інвалідності в світі.

За даними Міністерства охорони здоров’я, в Україні щороку діагностують близько 150 тис інсультів і понад 100 тис людей помирають. На жаль, тільки 20% українців після інсульту повертаються до нормального життя.

Нині в Україні один з найвищих рівнів захворюваності, смертності та інвалідизації від цієї хвороби в Європі.

У цей день народилися

Іван Климів (псевдо – Легенда; 1909–1942), політичний діяч, член ОУН.

Іван Климів народився у селі Сілець Сокальського району на Львівщині. Ставши членом Організації Українських Націоналістів, був одним з організаторів націоналістичного руху та керівником екзекутиви ОУН на Сокальщині. Окрім того, був одним із співорганізаторів мережі осередків ОУН на та Волині. За це у Луцьку був засуджений 31 серпня 1937 року на 10 років в’язниці, звідки визволився у 1939 році. Повернувся на батьківщину, але через загрозу арешту НКВС таємно виїхав до Кракова. Взимку 1940 року Климіва призначили представником Проводу ОУН в Крайовий провід північно-західних українських земель. Із травня 1940 року він був провідником крайового проводу ОУН у Львові, з грудня 1940 року очолив крайовий провід ОУН на Волині. Після проголошення у Львові 30 червня 1941 року відновлення Української держави на західноукраїнських землях, Іван Климів увійшов до складу Українського Державного Правління на чолі з Ярославом Стецьком, де очолив міністерство політичної координації. Із 1942 року Климів був керівником організаційного відділу військової референтури Проводу ОУН. Він організатором перших військових формувань ОУН на Волині, які згодом стали основою УПА. 4 грудня 1942 року Івана Климіва у Львові заарештувало гестапо, він був закатований під час допиту. Головне Командування УПА 14 жовтня 1952 року відзначило Івана Климіва як першого організатора і політвиховника відділів Української Повстанської Армії, підвищивши його до ступеня генерала-політвиховника та нагородивши Золотим Хрестом Заслуги. 11 липня 1992 року у рідному селі Сельці Івану Климіву поставили пам’ятник, а згодом назвали його іменем вулицю.

Віктор Козік (1937), художник.

Народився у Києві, закінчив Київський художній інститут. Працював на Київському художньо-виробничому комбінаті.

Художник брав участь у виконанні розписів Михайлівського Золотоверхого собору у Києві, Покровської церкви у Севастополі, Успенської церкви у м. Жданівка (Донецька область).

Полотна Віктора Козика знаходяться у музеях Києва, Ялти, Севастополя, Ужгорода, у приватних колекціях США, Німеччини, Угорщини, Болгарії, Польщі, Ізраїлю, Австралії.

Подивитися твори Козіка: https://www.facebook.com/viktorkozikart/

Андрій Пікуш (1950), художник, майстер Петриківського розпису.

Народився у селі Петриківка на Дніпропетровщині. Закінчив Дніпропетровське державне художнє училище за спеціальністю «Образотворче мистецтво і педагогіка».

Андрій Пікуш – незмінний керівник Центру народного мистецтва «Петриківка» з 1991 року. Відкрив для петриківського розпису невідомі раніше техніки і матеріали, зокрема – кераміку і гутне кольорове скло, відродив стародавній звичай запорозьких козаків розписувати побутовий повсякденниий посуд.

За його плечима – безліч всеукраїнських та закордонних виставок.

Інтерв’ю з Андрієм Пікушем: http://made-in-ukraine.info/andriy-pikush/

Олексій Горбунов (1961), актор театру та кіно, зіграв близько у 140 кіно- та телефільмах.

Народився в Києві. Після школи працював театрі імені Лесі Українки монтувальником, підсобним робітником у костюмерному цеху.

1984 року Олексій Горбунов закінчив Київський інститут театрального мистецтва ім. Карпенка-Карого. У своєму першому фільмі «Вантаж без маркування» Олексій почав зніматися в день вручення диплома.

У 1990-х працював приватним таксистом через кризу в кінематографі. Повернутися до зйомок у кіно допоміг режисер Володимир Попков, запросивши на роль блазня Шико в багатосерійний телефільм «Графиня де Монсоро».

Працював у театрі-студії кіноактора, в приватному Камерному театрі М. Нестантінера та Київському театрі російської драми ім. Лесі Українки.

Олексій Горбунов також працював діджеєм на київських радіостанціях «Континент», «Ностальжи», є солістом гурту «Грусть пилота».

…і у світі

Нікі де Сан-Фаль (1930-2002), французько-американська скульпторка і художниця, одна з найвідоміших майстрів мистецтва авангарду ХХ ст.

Її роботи – переважно скульптури велетенських смішних жінок (називаються «Нани»; такий собі сучасний варіант «скіфських баб») можна побачити не лише у провідних музеях (хоча там вони теж є – так, наприклад, незадовго до смерті мисткиня передала музею у Ніцці понад 170 своїх робіт; ціна подарунка – 117 мільйонів французьких франків), але й на вулицях міст по цілому світу: Єрусалим, Сан-Дієго, Ніцца, Нью-Йорк, Ганновер, Париж, Токіо, Дайбург… Роботи Нікі де Сан-Фаль вирізняються своїм неймовірним поєднанням кольорів, шаленством фарб, що робить їх схожими не на звичну нудну міську скульптуру, а радше на атракціон.

Побачити твори: https://fr.wikipedia.org/wiki/Niki_de_Saint_Phalle

Вайнона Райдер (Вайнона Лора Горовіц; 1971), американська актриса, дворазова номінантка на «Оскар», володарка «Золотого глобусу» (1993).

Починаючи з 1985 року – дебюту в кіно, Вайнона Райдер знялася у півсотні фільмів. Найвідоміші – «Едвард руки-ножиці», «Дракула», «Епоха невинності», «Маленькі жінки», «Перерване життя». Її батько походив з родини єврейських емігрантів з Харкова (справжнє прізвище – Томчин), письменник, редактор, власник пристойного архіву з психоделічної літератури. Мати – літераторка, переконана буддистка. Вайнона Райдер не є зразком правильного голлівудського життя: вона не в шлюбі, не всиновлювала дітей, не займається благодійністю (можливо й займається, але про те ніхто не знає), не є послом доброї волі ООН, та й «Оскара» не має – її обходили більш удачливі (хоча іноді й менш талановиті) колеги. Єдине, що дала їй професія – слава і зірка на голлівудському бульварі.