15 листопада. Пам’ятні дати

15-17 листопада 1975 р. у Рамбуйє (Франція) відбулась перша зустріч лідерів Великобританії, США, Італії, ФРН, Франції та Японії, що започаткувало регулярні наради «Групи семи» (G 7; «Group of Seven»), яку ще називають «Великою сімкою». У 1976 році на зустріч, що проходила в Сан-Хуані (Пуерто-Ріко), був запрошений прем’єр-міністр Канади. У 1977-му в якості спостерігачів до Лондона прибули керівники ЄС, і відтоді їхня участь у зустрічах стала традицією. У 1997-2014 роках в роботі групи на рівних правах з іншими її членами брала участь Росія. У ці роки об'єднання іменувалося «Групою восьми» (G8). З 2014 року Росія була усунена від участі в самітах через анексію Криму та події на сході Україні. Нині «Група семи» або G7 – це міжнародний клуб провідних країн світу. Саміти цієї групи проходять щорічно по черзі в кожній з держав-членів. G7 не є міжнародною організацією, вона не базується на міжнародному договорі, не має статуту і секретаріату. Рішення «сімки» не мають обов'язкової сили, але, тим не менш, щорічний саміт лідерів країн групи є однією з найважливіших політичних подій.

Цього дня 1918 року в Україні розпочалось повстання проти гетьмана Скоропадського, яке за місяць завершилось поваленням його влади і встановленням правління Директорії. Причин для невдоволення правлінням гетьмана Скоропадського вистачало. З перших своїх кроків гетьман і його прихильники зіткнулися з протидією двох протилежних течій. Одні – переважно російські праві – сприймали їх як «сепаратистів», «зрадників» і «мазепинців». Але так само рішуче від Скоропадського відхрещувалися як від «поміщика» і «царського генерала» соціалісти всіх відтінків, зокрема й українські, вважаючи гетьмана, як і всіх заможних та російськомовних осіб українського походження, неукраїнцями. Надією і опорою гетьманської влади були розквартировані в Києві німецькі солдати та підтримка кайзера, але до пори до часу: після поразки Німеччини в Першій світовій війні та листопадової революції, що призвела до падіння кайзерівської монархії та приходу до влади соціал-демократичного уряду, сподіватися було ні на кого.

Восени політична криза в Україні суттєво посилилась: праві і правоцентристські сили вбачали головну загрозу з боку більшовиків і, не розраховуючи на захист від них з боку знесиленої Німеччини, вважали за єдине можливе союз з Добровольчою армією і країнами Антанти за умов проголошення федерації з майбутньою небільшовицькою Росією. Ліві та лівоцентристські українські кола вважали пріоритетним збереження повної державної незалежності і, не приділяючи належної уваги більшовицькій загрозі, були категорично проти ідеї федерації з Росією, а тому і союзу з російськими білими на чолі з Денікіним.

На цьому тлі активізувалися більшовики, які прагнули реваншу. Вони чудово розуміли, що після того, як німецькі війська залишать територію України, на зміну їм можуть прийти англо-французькі – тому не варто гаяти час, а діяти рішуче. Задля цього було сформовано окрему VІІІ армію зі штабом у Воронежі під командуванням генерала Чернявіна, яка налічувала близько 75 тисяч багнетів, 170 гармат, 427 кулеметів, 15 літаків і 6 бронепоїздів та 1400 кінноти. 14 листопада гетьман Скоропадський проголосив федерацію Української держави з майбутньою небільшовицькою Росією. Наступного дня Директорія у своєму зверненні до українського народу закликала до повстання проти гетьмана, оголосивши його уряд неправомочним.

15 грудня 1918 року в результаті повстання Київ був захоплений військами Директорії, гетьман зрікся влади. Протриматися Директорії вдалося лише два роки. 10 листопада 1920 вона остаточно програла більшовикам.

У цей день народилися

в Україні…

Сергій Кемський (1981-2014), Герой Небесної Сотні.

Народився в Керчі. Після школи поступив на філософський факультет Львівського національного університету ім. Франка.

Разом з другом заснував Інститут політичних та економічних ризиків і перспектив, писав статті для «Української правди», газети «День» та інших видань. Перекладав з англійської, створив портал про Україну для англомовних користувачів. Заснував сайт, де юристи надавали безплатні онлайн-консультації громадянам. Також він був засновником та адміністратором онлайн-ресурсів «Кооперативний рух» та «Народний форум».

На Майдан приїздив часто, брав участь у створенні анархістської «Чорної сотні». Допомагав виносити поранених.

Сергій був вбитий снайпером пострілом у шию 20 лютого 2014 року на вулиці Інститутській у Києві.

Дмитро Стус (1966), український письменник, літературознавець, редактор.

Член Асоціації українських письменників. Голова Всеукраїнської творчої спілки «Конгрес літераторів України». Генеральний директор Національного музею Тараса Шевченка (з 2012). Син поета Василя Стуса. Чимало зробив для популяризації батькової творчої спадщини.

Євгенія Гапчинська (1974), художниця, ілюстраторка.

Народилася у Харкові. У 5 років пішла до школи, а в 13 років стала студенткою Харківського художнього училища. Закінчила також Харківський художній інститут, згодом навчалася в Нюрнберзькій художній академії.

Роботи Гапчинської неможливо сплутати з чиїмись – хіба що з підробками. Створивши впізнаваний типаж героїв – зворушливих інфантоподібних істот з великими головами – художниця експлуатує їх у всіх своїх роботах, від численних живописних полотен до оформлення коробок з цукерками чи засобами гігієни.

Євгенія має персональні галереї у Києві, Дніпрі та Одесі. Роботи Євгенії продаються чи не найдорожче серед сучасних українських художників.

Мисткиня іліюструє дитячі книжки, співпрацює з видавництвом «А-ба-ба-га-ла-ма-га». 2010 року книга «Піратські історії» видавництва «Розумна дитина», яку проілюструвала Євгенія Гапчинська, потрапила до каталогу найкращих дитячих книжок світу «White Ravens 2010», що видає Міжнародна мюнхенська дитяча бібліотека.

Роботи Гапчинської можна подивитися тут: https://sverediuk.com.ua/galereya-yevgeniyi-gapchinskoyi/