11 грудня. Пам’ятні дати

Міжнародний день гір був заснований у 1992 році. Гори займають понад чверть поверхні Землі і є домом для 15% населення світу. Вони не тільки забезпечують засобами до існування й добробуту понад мільярд жителів планети, але й опосередковано впливають на мільярди тих, хто мешкає біля їх підніжжя. Зокрема, гори дають прісну воду, енергію і продовольство – ресурси, яких у майбутньому буде все менше й менше.

При цьому, в гірських районах найбільш високий рівень бідності, й вони є надзвичайно вразливими під дією змін клімату, знеліснення, деградації ґрунтів та інших катастроф. Кожен третій мешканець з гірських районів країн що розвиваються, страждає від браку продовольства й змушений жити в злиднях та ізоляції.

Разом з тим, щороку в день народження аргентинського співака Карлоса Гарделя і композитора Хуліо де Каро у світі відзначається Міжнародний день танго. До того часу, як потрапити в Європу і стати вишуканим аристократичним танцем, танго було танцем-протистоянням радше між чоловіком і чоловіком. Це був аргентинський танець найбідніших, танець мешканців соціального дна – портових робітників. Лише згодом у парі одного з чоловіків змінила жінка, але дух протистояння (навіть у здавалося б повному злитті) залишився. До Європи, а саме до Франції, танго «експортував» Карлос Гардель. Тут танго отримало свою інтерпретацію: якщо в Аргентині танцювали буквально «душа до душі», то європейці виконували його на чималій відстані одне від одного. 30 вересня 2009 року на прохання міст Буенос-Айреса й Монтевідео ЮНЕСКО визнало танго нематеріальною культурною спадщиною людства.

Події дня

Цього дня у 1946 році, з метою надання допомоги дітям – жертвам Другої світової війни, було утворено Міжнародний надзвичайний фонд допомоги дітям (з 1953 року – Дитячий фонд ООН (ЮНІСЕФ)). Штаб-квартира фонду знаходиться в Нью-Йорку. В 1965 році ЮНІСЕФ став лауреатом Нобелівської премії Миру. В Україні представництво ЮНІСЕФ відкрито в 1997 році.

У цей день народилися

в Україні…

Андрій Бандера (1882-1941), священик УГКЦ, культурно-громадський діяч, політик, батька Степана Бандери.

Отець Андрій Бандера, хоч рано овдовів, зумів виховати сімох дітей, дати їм добру освіту: чотири сини і троє доньок були членами національно-культурних і виховних організацій, а згодом і діячами націоналістичного підпілля. Сам Андрій Михайлович був активним учасником становлення Західно-Української Народної Республіки, згодом капеланом Української Галицької Армії, діячем цілого ряду громадських установ. Після окупації СРСР Західної України, він не міг не потрапити у поле зору радянських спецслужб. В ніч з 22 на 23 травня 1941 року був заарештований як батько «руководителя краковского центра ОУН Степана Андреевича Бандери». Спочатку перебував у Станіславській тюрмі, а згодом його перевезли до Києва. 8 липня 1941 року, після так званого «суду», засуджений до смертної кари. Через кілька днів отця Андрія розстріляли. Жодної інформації про місце його поховання не відомо. Ймовірно, він знайшов останній спочинок у Биківні, де протягом 1937-1941 років ховали розстріляних НКВД у Києві. 8 листопада 1992 року Андрій Бандера був реабілітований.

Микола Чубатий (1889-1975), вчений, історик права та церкви, педагог і публіцист.

Народився у Тернополі. Закінчив Львівську духовну семінарію, Львівський та Віденський університети. Учень Михайла Грушевського та Освальда Бальцера. У 1917 році отримав ступінь доктора філософії. Брав активну участь у відновленні державності в Західній Україні, учасник українського Листопадового чину 1918 року, працював в уряді ЗУНР. Викладав у Державному Українському університеті (нині – Кам'янець-Подільський національний університет імені І. Огієнка), Львівському таємному українському університеті, Греко-Католицькій Богословської Семінарії, згодом Академії. У 1939 році емігрував до США. Засновник і перший голова американського відділу Наукового товариства імені Т. Шевченка. Співзасновник Українського Конгресового Комітету Америки і довголітній редактор його друкованого органу «The Ukrainan Charterly».

Андрій Гусін (1972-2014), футболіст «Динамо» Київ, семиразовий чемпіон України.

Народився у Золочеві на Львівщині у родині спортсменів. Закінчив Львівський інститут фізкультури. Дебютував у вищій лізі у 1992 році у складі львівських «Карпат». Вже у наступному сезоні Валерій Лобановський запросив футболіста до київського «Динамо» як опорного півоборонця. У цій команді Гусін узяв участь у 170 матчах, забив 22 голи, з них – 4 в матчах за Єврокубок. 7 разів був чемпіоном України, 4 рази володарем Кубку України та 1 раз володарем Суперкубку України.

З 2005 року виступав за російські команди. У грудні 2010 року Андрія призначили старшим тренером «Динамо-2» (Київ), а вже влітку 2013 року звільнили після того, як команда ледь не вилетіла з Першої ліги.

Трагічно загинув 17 вересня 2014 року на автодромі «Чайка» під Києвом, не впоравшись із керуванням мотоциклом.

…і у світі

Роберт Кох (1843-1910), німецький мікробіолог, один з основоположників сучасної бактеріології і епідеміології, лауреат Нобелівської премії з медицини і фізіології (1905).

Наукові праці вченого присвячені виявленню збудників інфекційних хвороб і розробці методів боротьби з ними. Кох відкрив і дослідив збудників сибірки, холери, туберкульозу (паличка Коха).

Ріта Морено (1931), відома американська актриса пуерторіканського походження, співачка, танцівниця.

Вона є єдиною латиноамериканською актрисою, удостоєною всіх головних премій західного шоу-бізнесу – «Еммі», «Греммі», «Оскара» і «Тоні». Ріта Морено (насправді Розіта Долорес Альверіо) народилася в Хумакао в Пуерто-Ріко. П’ятирічною разом із матір’ю переїхала до Нью-Йорку, де вже в 13 років дебютувала на Бродвеї. Одними з перших фільмів, де актриса зіграла невеликі ролі, були «Улюбленець Нового Орлеана» (1950) і «Співаючи під дощем» (1952). У 1961 році Ріта Морено виконала роль Аніти в кіноверсії бродвейського мюзиклу «Вестсайдська історія». Саме після цього фільму до актриси прийшла світова слава, що й підтвердилося перемогою в номінації «краща жіноча роль другого плану» на церемоніях вручення премій «Оскар» і «Золотий глобус». У неї були ролі в таких відомих телесеріалах як «Досьє детектива Рокфорда» («Еммі», 1978), «Човен кохання», «Поліція Маямі» та «Золоті дівчатка». Престижну «Тоні» Ріта Морено отримала за участь у бродвейських постановках. У 1985 році вона була удостоєна «Премії Сари Сіддонс» за свою працю в театрах Чикаго. У червні 2004 року президент США нагородив Ріту Морено Президентською медаллю Свободи, у лютому 2010 року – Національною медаллю в царині мистецтв. За внесок в кіноіндустрію США актриса удостоєна зірки на Голлівудській алеї слави і нагороджена почесною премією Гільдії кіноакторів США (2014).