23 грудня. Пам’ятні дати

Літературно-наукове товариство ім. Шевченка було створене у Львові завдяки спільним зусиллям національно свідомої інтелігенції з Наддніпрянської України та Галичини у відповідь на репресії, яким піддавалось українське друковане слово в Російській імперії (зокрема, після Валуєвського циркуляру 1863 року) та в Австро-Угорщині. Фінансовою основою для створення послужили двадцять тисяч австрійських крон, пожертвуваних українською громадською діячкою і меценаткою Єлисаветою Милорадович (тітка гетьмана Павла Скоропадського). Фундаторами товариства також виступили Олександр Кониський, Дмитро Пильчиків, Михайло Жученко, отець Степан Качала. Після першого етапу розвитку, пов’язаного з розбудовою видавничої літературної діяльності, Товариство за оновленим статутом, прийнятим у 1892 році, перетворюється в справжню багатопрофільну академію наук (з незмінним пріоритетом до проблем українознавства). Упродовж більшої частини історії НТШ його структуру визначали три секції: історично-філософська, філологічна та математично-природознавчо-лікарська.

Діячі НТШ та інша інтелігенціяу 1898 р: Сидять у першому ряду: Михайло Павлик, Євгенія Ярошинська, Наталія Кобринська, Ольга Кобилянська, Сильвестр Лепкий, Андрій Чайковський, Кость Паньківський. Стоять у другому ряду: Іван Копач, Володимир Гнатюк, Осип Маковей, Михайло Грушевський, Іван Франко, Олександр Колесса, Богдан Лепкий. Стоять у третьому ряду: Іван Петрушевич, Філарет Колесса, Йосип Кишакевич, Іван Труш, Денис Лукіянович, Микола Івасюк

Період найбільшого розвитку НТШ розпочався в 1894 році з переїздом до Львова Михайла Грушевського. У 1894 він очолив історично-філософську секцію, а з 1897 був обраний головою НТШ. За час його головування НТШ видало близько 800 томів наукових праць. Крім Грушевського, винятково велику роль у формуванні академічного обличчя НТШ відіграли Іван Франко та Володимир Гнатюк, які очолювали різні структурні одиниці товариства, редагували серійні та окремі видання. Масштаби діяльності товариства значно зменшилися великою мірою внаслідок розгрому, вчиненого російськими військами під час окупації Львова (1914-1915) та через репресії польського окупаційного режиму. Польська влада позбавила товариство права видання українських шкільних підручників, що було одним із основних джерел його прибутків та організації університетських курсів для українських студентів. У міжвоєнну добу діяльність НТШ значно пожвавилася, але після окупації Західної України радянськими військами НТШ було «добровільно» самоліквідовано, а його установи і майно передано АН УРСР. Частина членів НТШ врятувалася втечею у німецьку зону окупації, інші знайшли працю в інститутах львівської філії АН України, а дехто був знищений органами НКВС. Під час нацистської окупації відновлення діяльності НТШ не було дозволено. Засідання комісій та секцій відбувалися таємно.

Після закінчення війни члени товариства, які знаходилися у західній зоні окупації Німеччини, відновили у березні 1947 діяльність НТШ. Сьогодні на Заході існує чотири осередки товариства – у Франції, США, Канаді, Австралії. В Україні НТШ відновило діяльність у 1989 році.

Більше інформації та фото тут: http://ntsh.org/history

23 грудня 2015 року відбулася перша зареєстрована успішна кібератака на енергетичну систему України з виведенням її з ладу.

Російським зловмисникам вдалось успішно атакувати комп'ютерні системи управління трьох енергопостачальних компаній України. Найбільше постраждали споживачі «Прикарпаттяобленерго»: було вимкнено майже 30 підстанцій, близько 230 тисяч мешканців залишались без світла протягом однієї-шести годин. Водночас синхронних атак зазнали «Чернівціобленерго» та «Київобленерго», але з меншими наслідками. За інформацією одного з обленерго, підключення зловмисників до його інформаційних мереж відбувалося з підмереж глобальної мережі Internet, що належать провайдерам в Російській Федерації.

Наступна, і набагато менш масштабна за наслідками кібератака сталась вночі з 17 на 18 грудня 2016 року. Була виведена з ладу підстанція «Північна» енергокомпанії «Укренерго», без струму залишились споживачі північної частини правого берегу Києва та прилеглих районів області.

У цей день народилися

в Україні…

Віталій Кирейко (1926-2016), композитор, музично-громадський діяч.

Митець, якого називали «останнім романтиком», залишив значний творчий спадок, який, охоплюючи різноманітні теми і практично всі музичні жанри, став значним явищем в історії національної культури другої половини ХХ – початку ХХІ ст. Віталій Кирейко – автор опер, балетів, ораторій, кантат, симфоній, симфонічних поем, фантазій, численних творів для фортепіано, усіх оркестрових і народних інструментів, понад 100 романсів і хорових творів. Митець виступив новатором на рівні жанрів і відкрив нову сторінку в історії вітчизняного музичного мистецтва, написавши перший в Україні Подвійний концерт для скрипки й віолончелі з оркестром, першу сатиричну оперу-феєрію «Марко в пеклі» та камерно-комічну оперу «Вернісаж на ярмарку». За довгі роки педагогічної діяльності у Національній музичній академії України імені П. І. Чайковського Віталій Кирейко виховав плеяду обдарованих музикантів, навчав їх основам професійної композиторської майстерності та формував бездоганний смак. Автор опер «Лісова пісня», «Марко в пеклі», «У неділю рано…»; балетів «Тіні забутих предків», «Оргія», «Сонячний камінь»; 7 симфоній.

Михайло Водяной (1924- 1987), артист оперети, конферансьє, театральний режисер, актор кіно, керівник Одеського театру музичної комедії.

Народився в Харкові. Закінчив Ленінградський театральний інститут, працював в П'ятигорському театрі музичної комедії, Львівському театрі оперети. У 1953 році Львівський театр переїхав до Одеси та став Одеським театром музичної комедії. У 1979-83 роках – художній керівник-директор Одеського театру музичної комедії. Саме з його ініціативи було побудовано нове приміщення театру на вулиці Пантелеймонівській, 3. За 40 років кар'єри в Одеському театрі зіграв понад 100 ролей. Чи не найвідомішою його роботою є роль Попандопуло у виставі та однойменному фільмі «Весілля в Малинівці».

…і у світі

Карл Брюллов (1799-1852), російський живописець, професор Петербурзької академії мистецтв.

Автор знаменитого монументального полотна «Останній день Помпеї» (одна з найулюбленіших картин Миколи Гоголя і Вальтера Скотта), парадних та психологічних портретів. Серед учнів Брюллова були українці Іван Сошенко, Дмитро Безперчий і Тарас Шевченко. Широко відомим є той факт, що Карл Брюллов брав активну участь у викупі Шевченка з кріпацтва. У 1838 році написав портрет Василія Жуковського, який було розіграно в лотереї, і на виручені кошти викуплено поета. 25 квітня 1838 року на квартирі Брюллова йому було вручено відпускну, засвідчену Брюлловим, Жуковським і Вієльгорським. Аполлон Мокрицький у щоденнику записав: «Часа в два пошел я к Брюллову, застал его в рабочей комнате с «Пертской красавицей» (роман Скотта). Подсел я к нему с цыгаркой, он читал, а я слушал. Скоро пришел Жуковский с Виельгорским. Пришел Шевченко, и Василий Андреевич вручил ему бумагу, заключающую в себе его свободу и обеспечение прав гражданства. Приятно было видеть эту сцену» («Щоденник художника А.М. Мокрицького»). Протягом 1838-1845 рр., навчаючись в Академії мистецтв, Шевченко став не лише одним із улюблених учнів, а й другом Брюллова.