25 січня. Пам’ятні дати

Це сталося у французькому містечку Шамоні у підніжжя Монблану. Щоправда, проводилися вони як "Тиждень зимового спорту". А перші міжнародні змагання з цілого комплексу зимових видів спорту відбулись у Швеції ще 1896 року. Вони мали назву Північні ігри і також проводились кожні чотири роки, однак, участь у них брали лише представники скандинавських країн. Можливо, тому в програмі літніх змагань Лондонської олімпіади 1908 року було фігурне катання. У 1911 році МОК запропонував провести в 1912 році у Стокгольмі окремі змагання із зимових видів спорту, але Швеція не погодилась. Після Першої світової війни у 1920 році на Олімпіаді в Антверпені до програми літніх ігор було додано хокей на льоду. І лише після цього МОК зумів досягти домовленостей із скандинавськими країнами щодо проведення в 1924 році Тижня зимового спорту. 

У тих змаганнях брали участь представники 16 країн (293 спортсмени, у т. ч. 13 жінок). Медалі були розіграні у 14 видах змагань з 7 видів спорту: бобслей, лижі (перегони, трамплін, двоборство), біг на ковзанах, фігурне катання, хокей; жінки змагалися лише з фігурного катання. Були ще показові змагання — лижні перегони військових патрулів, а також матчі з керлінгу

Перша золота медаль дісталася спортсмену з США Чарлі Джутроу за перемогу в бігові на ковзанах на 500-метровій дистанції. Далі переможцями в Шамоні стали норвезький лижник Торлеф Хауг, фінський ковзаняр Клас Тунберг, австрійці Гелен Енгельманн та Альфред Бергер і Герма Планк-Сабо у фігурному катанні; в хокеї беззаперечними лідерами стали канадці – закинувши 110 шайб і пропустивши лише три, вони здобули золоті медалі. Тиждень зимового спорту, що тривав з 25 січня по 5 лютого, виявився настільки популярним, що в 1925 році МОК офіційно оголосив про організацію регулярних Зимових Олімпійських ігор, а змагання 1924 року в Шамоні стали першими з них. Наразі відбулись вже 23 зимові Олімпіади. Наступні - XXIV - Зимові Олімпійські ігри пройдуть з 4 по 20 лютого 2022 року в столиці Китаю Пекіні.

У цей день народилися

в Україні…

Семен Айзенштейн (1884-1962), підприємець, радіоінженер, один із піонерів радіотехніки

Народився у Києві у сім’ї купця I гільдії. Навчався в Київському та Берлінському університетах, Шарлоттенбурзькому політехнічному інституті. Родина мешкала в Києві по сусідству з телеграфною та телефонною станціями, що, ймовірно, зацікавило допитливого підлітка.

Захоплений винахідництвом, 1901 року демонстрував у Києві радіозв’язок на короткі відстані, 1904-му – одержав патент на апарат бездротового телеграфу, організував приватну лабораторію для виконання замовлень військового відомства на виготовлення радіоапаратури. Збудував експериментальні радіостанції в Києві та Жмеринці, що дозволило встановити радіозв’язок Київ – Жмеринка – Одеса – Севастополь.

1907 року С. Айзенштейн заснував і очолив у Петербурзі Акціонерне товариство бездротових телеграфів та телефонів. У 1915 році керував першими спробами радіозв’язку з підводними човнами на довгих хвилях.

У 1914-18 роках в лабораторії Товариства були створені одні з перших у Росії радіолампи та радіоапаратура. Після 1917 року винаходи С. Айзенштейна зацікавили нову владу. Він брав участь у будівництві радіостанції на Шаболовці в Москві, був одним з розробників проєкту радіомережі Радянської Росії. Разом з тим винахідника кілька разів арештовували чекісти. 1921 року, уникаючи переслідувань, Айзенштейн нелегально виїхав до Європи. З 1922 року винахідник працював у фірмі «Марконі» в Англії. У 1947-55 роках був генеральним директором компанії «English Electric Valve Co. Ltd.».

Прочитати про винахідника можна тут: https://www.istpravda.com.ua/articles/2016/11/13/149315/

Ольга Даценко (1903-1993), акторка, сценічне ім’я – Леся Даценко.

Народилася на Полтавщині в селі Шишаки. Коли дівчинці виповнився лише рік, помер батько. Вихованням її займалася мати – сільська вчителька. Ольга брала приватні уроки в професійної актриси Лідії Квітки (першої дружини Панаса Саксаганського), яка приїздила в Шишаки на дачу. Від 1922 року Ольга (Леся) Даценко навчалася у Київському музично-драматичному інституту імені Миколи Лисенка.

19-річну Ольгу побачив Лесь Курбас, який вів курс виховання актора за своєю системою. Він сказав: «Леся – типова українка». Через місяць навчання в інституті дівчина й іще четверо щасливчиків були зараховані до трупи театру «Березіль», де вона працювала з 1925 по 1935 рік. Разом з театром вона переїхала до Харкова. Тут були зіграні її кращі ролі: черниця («Гайдамаки» за Шевченком), Оля («Народний Малахій» Куліша) Уля («Мина Мазайло» Куліша), Катря («Кадри» Микитенко), Чи-дзі («Смерть леді Грей» Голованівського).

Першим чоловіком актриси був режисер Борис Тягно, другим – актор і режисер Борис Дробинський. У 1937 році він був заарештований і у 1937-му розстріляний.

Актриса змушена була покинути Харків. Вона працювала в різних провінційних театрах в Україні, а у 1951 році прийняла пропозицію щойно створеного Другого російського драматичного театру Карело-Фінської РСР, ставши його провідною актрисою. Померла у віці 90 років.

Леонід Телятников (1951-2004), пожежник, генерал-майор внутрішньої служби, Герой Радянського Союзу (1986).

Начальник воєнізованої пожежної частини Управління внутрішніх справ Київського облвиконкому (охорона Чорнобильської АЕС). Разом з іншими пожежниками брав участь у ліквідації пожежі у перші години після аварії на Чорнобильській АЕС 26 квітня 1986 року. Отримав високу дозу опромінення. Після лікування служив у Внутрішній військах МВС України. Помер у грудні 2004 року від раку.

…і у світі

Вірджинія Вулф (1882–1941), англійська письменниця, літературний критик, провідна постать у модерністській літературі першої половини ХХ століття.

Автор романів: «Подорож у світ», «Кімната Джекоба», «Місіс Деллоуей», «Хвилі»; літературно-критичного есе «Сучасна література». Народилася в одній із найосвіченіших і рафінованих сімей вікторіанської Англії. Її батько, Леслі Стівен, першим шлюбом був одружений з дочкою Вільяма Теккерея Гаррієт Меріан. Після її смерті він одружився вдруге – його обраницею стала Джулія Дакуорт, близька подруга Гаррієт. Сама Джулія походила з досить родовитої аристократичної сім’ї, близької прерафаелітам. Вірджінія була третьою дитиною Леслі Стівена і Джулії. У 1912 році Вірджінія Стівен вийшла заміж за журналіста і письменника Леонарда Вулфа, одного з членів гуртка «Блумсбері». Одним із її улюблених письменників був Лев Толстой, серед англійських письменників – Вальтер Скотт і Діккенс, вона була уважною читачкою Дефо, цінувала сатиру Свіфта, тонку іронію, майстерну психологічну гру Стерна, захоплювалася художньою палітрою Джейн Остін, навчалася в Емілії Бронте описувати «палаюче серце». За декілька днів до самогубства (втопилася в річці), невдоволена вже відверто модерністським твором «Між актами», у якому вона спробувала спаяти ліричну прозу з універсальним, міфологічним баченням світу, вона записала в щоденнику: «Мій новий твір буде зовсім іншим». За романом Вірджинії Вулф «Орландо» (1926) британська режисерка Саллі Поттер зняла у 1992 році однойменний кінофільм з Тільдою Суінтон у головній ролі. Також були екранізовані й інші твори письменниці. Ніколь Кідман, яка зіграла Вірджинію Вулф у фільмі «Години» (2002) отримала «Оскара». Романи Вірджинії Вулф видавались не тільки в Британії, але й в Америці, перекладені вони на 50 мов світу. Вірджинію Вулф вважають однією з кращих романісток ХХ століття; вона також була однією з головних новаторок англійської мови.