Як змінилося українське суспільство за часи Незалежності

Днями ми отримали унікальну можливість побачити, як змінювалися українці за тридцять років, у цифрах, показниках, твердженнях на основі серйозного безперервного соціологічного дослідження Інституту соціології НАН України. 

Цей ювілейний (тридцятий) рік дослідження “Українське суспільство: моніторинг соціальних змін” вирішили презентувати одразу кілька професорів Інституту соціології, кожен з яких курирував свій напрямок і відповідав за свою “ділянку” вивчення думки українців. 

У кожному інтерв’ю з моральними авторитетами та лідерами думок я роблю короткий бліц – про те, якою є Україна та українці. Захід в Інституті соціології, здається, дає найкращу експертизу, бо в основі оцінок, ні багато ні мало: відповіді майже двох тисяч осіб, які репрезентують доросле населення України (18 і більше років) за статтю, віком, освітою, типом поселення й областями.

ПРАВІ ЧИ ЛІВІ, НАЦІОНАЛІСТИ ЧИ СОЦІАЛІСТИ?

Ви будете дивуватися, але бідака колективний українець так і не визначився з тим, яка ідеологія йому ближча. Протягом тридцяти років соціологи пропонують йому під час досліджень меню ідеологічних напрямків – і 60 відсотків не знаходять такого, з яким би себе асоціювали.

Завідувач відділу соціально-політичних процесів Олександр Резнік, який презентував ідеологічні уподобання українців, уточнює: “У перші роки Незалежності 60% населення не ідентифікували себе із жодною ідеологічною течією. В середині 1990-х таких було дві третини. Але в 1998, 2004, 2008 частка “неідентифікованих” різко падала. Тобто під час парламентських виборів населення починало підшуковувати для себе певні ідеології. 

Цікаві факти, які впали в око...

- Наприкінці 1990 років комуністичну ідеологію підтримував кожен п’ятий українець. Однак після Помаранчевої революції кількість прихильників комуністичних течій знизилася і вдвічі зросла кількість прихильників соціалістичних течій. Взагалі носіями лівих поглядів є люди старших поколінь, які мають проросійські геополітичні орієнтації. 

- Центристські течії підтримують головним чином російськомовні громадяни і ті, хто був орієнтований на соціал-демократичні течії. Різке зростання “центризму” припадає на 2002, 2006, 2015 роки. Українські центристи зазвичай підтримують поєднання ринкових та адміністративних методів економіки. 

Соціолог наші соціал-демократичні та центристські уподобання пов’язує з тим, що під час виборчих кампаній по телебаченню велася пропаганда соціал-демократизму. Але вона не призводила до підтримки сил, які її вели.

Автор цих рядків, згадуючи ті роки, пам’ятає, що тоді нішу соціал-демократів захопили олігархи Суркіс-Медведчук, які зробили максимально широку кампанію і популяризацію партійних ідей СДПУ(о). Втім українець – хоч і не дуже свідомий у політології, але розумний. Про соціал-демократію послухав, а за брендованих проросійських есдеків не проголосував.

- Права ідеологія мала найбільші цифри підтримки на зорі Незалежності, потім її популярність поступово знижувалася, а зростання почалося після російської агресії. В 2015 році підтримка правих течій набула піку. Потім знизилася і зараз коливається в межах 17-18 відсотків. З правих течій націоналістичну підтримувало не більше 4 відсотків. І приріст прихильників відбувся за рахунок націонал-демократичних напрямків.

Українські праві зазвичай орієнтовані на євроатлантичну інтеграцію.

А після Революції Гідності процент українців, які ідентифікують за певними ідеологічними течіями, знову знизився.

В 2021 році половина населення – досі “ідеологічно” не ідентифікована. Можливо, тому, що ідеологічна ідентифікація повинна мати глибоке ціннісне підґрунтя, а не базуватися на виборчому циклі з його пропагандою. Тому дозріваємо та чекаємо. 

ПЕРЕСТРИБНУВШИ В КАПІТАЛІЗМ, ВІТАЛИ ПРИВАТНУ ВЛАСНІСТЬ: МИ ТАКІ ДРІБНІ “ЛАВОЧНИКИ”?

Українці живуть непросто. В оцінці економічного стану за десятибальною шкалою ми за всі роки досліджень ніколи не наближалися навіть до п‘ятірки. І кожна українська родина має власну стратегію виживання в той період, який у науці прийнято називати болючою соціально-економічною трансформацією.

Нинішній спад економічних оцінок Володимир Резнік, завідувач відділy історії та теорії соціології, пов’язує із санітарними заходами проти пандемії та ризиком військової ескалації. Він припускає, що оцінки ще довгий час будуть у зоні негативу, оскільки наш шлях до творення повноцінної національної економіки ще триває. 

Втім, попри важкі часи, люди вітали створення нових ринкових інституцій. Хоча і тут є відмінності. Люди, які позитивно ставилися до малої приватизації, кілька років були в абсолютній більшості. (Але зараз їхнє число зменшилося до третини). А люди, які позитивно ставилися до приватизації великих підприємств, завжди були в меншості.

Чому збільшується негативне ставлення до процесів приватизації? На думку соціологів, українці пам’ятають процес: як виникає приватна власність. У нашій країні вона виникає шляхом переходу державних активів у руки приватних власників. Крім того, існують чисельні приклади неефективного використання державних активів. За приклад науковець навів ситуацію, коли один із суднобудівних заводів, власником якого є Вадим Новінський, зазнав банкрутства, і власник має намір перетворити цю ділянку узбережжя на порт.

Гарна новина – у тому, що попри збільшення негативу приватизаційних процесів, люди залучаються та беруть у них участь.

Соціологи, щоб розуміти ставлення людей до інституту приватної власності, тричі доповнювали основні економічні питання додатковими. Мовляв, чи не шкодуєте про минулі приватизаційні процеси?

У 2020 році передачу малих підприємств позитивно оцінювала половина опитаних. 71% позитивно оцінили факт, що з’явилися малі підприємства. Понад половина людей (61%) не сприйняли ідею націоналізації малих підприємств.

Натомість із великими підприємствами – інша картина.

55% сприйняли негативно процес приватизації великих підприємств. Проте майже половина підтримує їхнє існування.

Втім, попри всі нюанси першої стадії накопичення капіталу, інститут приватної власності в очах громадян є легітимним. Значна більшість людей підтримують і визнають його існування. Суспільство примирилося з постанням власності, бо в його очах нелегітимною була б і націоналізація. Попри негативне ставлення, приватна власність не має загроз із боку суспільства.

Але, слухаючи виступи соціологів, я думала, що, можливо, наше повне сприйняття малої приватизації пояснюється ще однією причиною. Один із близьких соратників Кучми, за якого стартувала велика приватизація, виправдовуючи її, потім сказав: можливо, це було не ідеально, але ми зберегли промисловість і не стали країною “дрібних лавочників”. Утім, дивлячись, як опитані вітають приватизацію малих підприємств та критикують приватизацію великих, думаєш: а може ми лишилися країною саме з такою ментальністю – хай невелике, аби своє?

УКРАЇНСЬКІ ТРИВОЖНОСТІ ТА ПЕРЕЖИВАННЯ ТРИДЦЯТИ РОКІВ

Усі тридцять років існування незалежності ми дуже тривожилися та дуже переживали. Це здається нормальним в умовах постійних трансформацій. Хто б не тривожився, в один момент опинившись в іншій, вже “капіталістичній країні”?

Соціологи застосовують показник так званої аномії, коли нормативна регуляція зруйнована, старі норми не діють, нові не створені. Показник "безнормності" – це те, наскільки людина відчуває, що в суспільстві не працюють нормативні регулятори поведінки. А психологічні реакції на аномію – це розпач і напруга. Рівень аномійної деморалізованості був у 1990-ті роки найвищим. Поступово він знижувався.

Цей стан українців теж вимірював Інститут соціології, і про нього розповіла доктор соціологічних наук Олена Злобіна. Зокрема, вона розповіла про цікаву динаміку, як українці долали ці стани та пристосовувалися до дійсності. Соціологи досліджували, зокрема, те, як змінювався процент тих, хто адаптувався до нових умов і внутрішньо контролює ситуацію, покладається на себе (вони більш активні, краще адаптуються), і тих, хто не адаптувався і покладається на зовнішні чинники й обставини, які мали б змінити ситуацію.

У 1997 році тих, хто адаптувався, налічувалося 7 відсотків – проти 16-ти таких, котрі почувалися розгубленими у новій реальності.

Після першого Майдану, 2005 року в людей з’явилася надія та вони по-новому почали бачити власні можливості. Соціологи кажуть про цей, перший Майдан, як про період найбільшої кількості позитивних почуттів, найнижчий рівень негативних почуттів, і найвищий показник надії на краще майбутнє. 

Вся каденція після цих виборів пов’язана із переважанням позитивних почуттів.

А 2011 рік одразу дав найбільшу кількість негативних почуттів серед усіх років спостережень і найнижчий рівень падіння надії. Найменша сукупність позитивних почуттів була у 2013 році. У якомусь сенсі, це наочний показник, що населення було готове до подій, які відбулися.

Найбільші страхи, якими жили і живуть люди, – це страх, пов’язаний з матеріальним становищем. У 1990 роках цим страхом жили 80 відсотків населення. Поступово тривожність зменшувалася. Точніше – коливається, то піднімаючись, то опускаючись. І хоча в даний момент нема невиплат пенсій та зарплат, але страх непевності залишається. Страх втрати роботи – також.

А ще у 1990-х роках більш як 70% українців боялися злочинності та голоду, що свідчило про велику психологічну напругу в суспільстві. Але з часом страх голоду, холоду, злочинності зменшується, і десь від початку 2000-х років ця ситуація стабілізувалася.

Втім третина населення й сьогодні боїться голоду, холоду та злочинності – і це не дуже мало.

У 2014 році ці страхи зменшилися, їх витіснили інші страхи, насамперед – страх війни.

Але найцікавіша динаміка – страхи внутрішніх конфліктів.

“У 1992 році майже 50% населення боялися міжнаціональних конфліктів. Населення вступало в незалежність з побоюванням, що такі конфлікти можуть відбуватися. І ми бачимо, як дуже швидко цей страх став падати, і досить тривалий час ані міжнаціональні конфлікти, ані міжрелігійні конфлікти, ані масові вуличні заворушення, безлади, які також є результатом якихось внутрішніх конфліктів, не були у свідомості українців якимось пріоритетом. До 2014 року», – розповіла Олена Злобіна.

За словами Олени Злобіної, це якраз дуже гарний аргумент щодо тих, хто каже, що конфлікт на сході є «наслідком якихось складних внутрішніх суперечностей всередині країни”. «Наші дані не підтверджують цього. Ніяких очікувань такого зіткнення, яке деякі люди оцінюють як суто внутрішнє зіткнення, внутрішній конфлікт, наші дані не показують. Тому це один із таких моментів, який мав би бути використаний нашими, я так думаю, сьогодні ідеологами для підтвердження наших позицій у конфлікті (йдеться про війну з РФ – ред.), який є», – сказала Злобіна.

Але саме дослідження українських переживань дає можливість відстежити, які зміни відбуваються у характері та поглядах українців. Згідно з останніми опитуваннями, третина опитаних до тридцяти років з оптимізмом дивляться у майбутнє країни, і ще 60% молоді до тридцяти – з оптимізмом дивляться у власне майбутнє. І ці цифри дають надію.

ЗДОРОВ’Я ТА ВІДПОЧИНОК

Насправді, доповіді соціологів про нас самих мають деколи іронічний, а деколи драматичний сюжет. Це стосується нашого дозвілля та здоров’я.

Це наче б правда, про яку ми знали, але соціологи підтверджують її цифрами. Під час одного з великих книжкових фестивалів хтось гірко зауважив: “Нація не читає”. На що інший патріотичний блогер заявив, що, мовляв, нації в принципі не читають, вони п’ють та дивляться футбол. Слухаючи соціолога Людмилу Скокову, розумієш, що насправді нація і читала (в 1990-х таких було понад 30%), і читає (15%). Просто зараз вона читає електронні книжки, а слухає – аудіо.

Українці – домосіди. Більшу частину дозвілля проводять удома. Домосіди чимало часу дивляться телевізор (зараз кількість глядачів поменшала до 53%), водночас зростає кількість тих, хто сидить за комп’ютером (інші гаджети) – 35%. Серед переліку недомашніх занять: похід у магазин, прогулянка на базар (25%). Похід до церкви (від 15 до 28%), ресторани відвідують 5-11%, музеї, виставки, бібліотеки – від 1 до 5-7%.

На жаль, людей, які відвідують басейни та спортзали, мало. У принципі, в структурі дозвіллєвих занять, які потребують коштів, компетенцій, культурної інфраструктури, мережі кінотеатрів, – оздоровчі, творчі дозвілля займають дуже малий відсоток. Не дарма майже половина опитаних і зараз не задоволені і кажуть, що їм не вистачає повноцінного дозвілля...

І тільки третині опитаних його вистачає (жителі столиці та великих міст, молодь). На жаль, резюме дослідження таке, що українці з року в рік відтворюють дисбаланси у співвідношенні домашніх дозвіллєвих та творчих практик. І 40-50% не виходять за рамки власної домівки.

Ще одна не надто добра новина – після початку пандемії здоров’я українців погіршилося. Після довгого стабільного покращення ситуації із хронічними хворобами соціологи знову відзначають, що ми почали менше витрачати часу й коштів на здорову їжу, що відкладаємо похід до лікаря та планові обстеження.

Детальніше ставлення українців до здоров’я відстежує доктор соціологічних наук Гульбаршин Чепурко, і з 1992 року інститут вивчає динаміку самооцінки стану здоров'я українців.

“За даними моніторингу, з 1992 року і майже до 2004 року відбувалося погіршення самооцінки стану здоров'я населення України... З 2014 року цей показник поступово ріс, і в 2018-2021 роках склав у середньому 29%. І ми бачимо, що це наблизилося до показників 1992 року, – розповіла науковець.

У 1992 році 30% характеризували свій стан здоров'я як відмінний чи добрий, 17% – як поганий чи дуже поганий, 53% – як задовільний. У 2021 році 29% характеризували свій стан здоров'я як відмінний чи добрий, 18% – поганий чи дуже поганий, 53% – задовільний”.

Тобто, попри важкі часи, люди звітували, що щороку почувалися краще. Поки не прийшла спочатку війна, а потім пандемія.

Цікаво, що українці завжди вважали здоров’я цінністю, але всі роки це була швидше декларація, а не активна увага до нього. І лише останні роки ми почали дбати про власне здоров’я більше. Соціологи не знають, чи це наслідки зміни свідомості, чи дія медичиної реформи.

А взагалі, здоров’я, як і дозвілля, пов’язане з віком, статками, місцем проживання і навіть освітою. Але, що цікаво: ступінь задоволеності життям також впливає на здоров’я. Серед задоволених менше хворих. Більш активні громадяни, які вважають, що їхнє власне життя залежить від їхньої власної діяльності, хворіють менше.

Постскриптум

Ми в тексті не стали повторювати те, що існує у багатьох дослідженнях. Українці вже впевнено дивляться на захід і не бачать у своєму майбутньому альянсів із РФ чи Білоруссю. Наш демократичний транзит проходить важко, суперечливо, але, попри певні власні розгубленості й сум, ми дивимося в майбутнє з надією.

«Зубожіння скасовується”, – пожартував заступник директора інституту Сергій Дембицький, підсумовуючи розмову. Інтегральний індекс самопочуття, який включає різні показники задоволеностей потреб, зростає. А головне, є цифра дослідження: понад 60 відсотків людей ідентифікують себе насамперед як громадяни України. І це, безумовно, – запорука державності та підстава для оптимізму.

 Лана Самохвалова, Київ

Фото з відкритих джерел