Колесо історії назад не прокручується

Настоятель Іванківської релігійної громади УПЦ МП на  Київщині архімандрит Лонгін ( Дімітрієв Ю. М.), сподіваючись на допомогу судів і поліції, уперто намагається довести, що колесо історії прокрутилося… назад.

Хоча воно назад, як доведено існуванням людства, ніколи не крутилося. Воно везло всі суспільства на Землі тільки вперед, шляхом закономірно прогресивного розвитку.

Щоб довго не інтригувати читача, спочатку розповім, чому  дав тут  такий підзаголовок.

10 лютого ц. р. суддя Іванківського районного суду О. П. Гончарук у відкритому засіданні розглядав цивільну справу за позовом вірянки УПЦ МП Тетяни Павленко до місцевої релігійної громади парафії Різдва Пресвятої Богородиці, настоятелем котрої вже багато років є згаданий вище монах (він разом з адвокатом Любим А. В. зазначений як представник  відповідача). Жінка вимагала від РГ  утриматися від вчинення будь-яких дій…

Малося на увазі зобов’язання не приймати рішення про перехід цієї релігійної громади московського патріархату до Православної церкви України.

Читаємо ухвалу судді:

«…В судовому засіданні представник відповідача Любий А.В. заявив клопотання про привід свідків Смовжа П. Я., Красюна В. М.,  Думенка С. П. …Протокольною  ухвалою суду було задоволено заяву… про виклик свідків. Вказані свідки викликалися в судове засідання, призначене на 10.02.2022 р., однак не з’явились. Про дату, час та місце розгляду справи були повідомлені належним чином…».

Після обґрунтування свого рішення суддя ухвалив: «…Заяву задовольнити. Здійснити примусовий привід свідків в приміщення Іванківського районного суду…на 24 березня 2022 року 10 годину 00 хвилин: Красюна Віктора Миколайовича.., Думенка Сергія Петровича.., Смовжа Павла Яковича… Ухвала оскарженню не підлягає».

У березні Іванківщина перебувала під тимчасовим контролем  військ московського агресора, тож до цього питання суддя повернувся після деокупації північної частини території Київщини лише недавно. Копія ухвали була направлена для виконання в Іванківське відділення поліції. «Привід просимо здійснити, - зазначалося в супроводжуючому до копії ухвали листі, - на 21 липня 2022 року на 10 годину 30 хвилин».

Не знаю, якими були дії поліціянтів стосовно митрополита Епіфанія ( тобто, Думенка С. П.) – чи контактували вони з ним і як,  а мені напередодні означеної дати судового засідання подзвонив дільничний інспектор. Дізнавшись, що збираюсь піти в суд, він був дуже радий цьому і навіть подякував мені за мою «добровільність»...

Натомість, як мені розповідали, дуже розгубився суддя, дізнавшись, кого хотів з допомогою поліції (може, ще й у кайданках?..) примусово привести в судове засідання. Як потім зізнався у розмові, він навіть не здогадувався, хто такий Думенко С. П. І тепер вважає, що його підставили.

(І чому більшість з нас думає, що судді мають знати все? Ну, принаймні, хоч мінімальну офіційну інформацію, що стосується особистостей дуже відомих постатей в Україні).

 А тепер – для повнішого розуміння цього питання загалом – розповім про причини сьогоднішньої «проблеми» для промосковського архімандрита Лонгіна, котра виникла ще три роки тому, коли близько трьохсот іванківців з Богом у серці зібралися разом і вирішили, що місцева релігійна громада  має вийти «з-під Москви» й підпорядковуватись автокефальній Православній церкві України з Томосом від Вселенського патріарха.

 Але тоді деякі чиновники з Київської облдержадміністрації, де мали провести відповідні реєстраційні дії по узаконенню такого волевиявлення вірян, поклали наданий їм пакет потрібних для цього документів «під сукно». І лише розпорядженням начальника Київської обласної військової адміністрації О. Павлюка від 7 травня 2022 р. № 239 було зареєстровано нову редакцію Статуту релігійної громади «Парафія Різдва Пресвятої Богородиці Київської єпархії  Української православної церкви смт Іванків». Згідно якого в результаті внесених у цей документ змін і доповнень найменування парафії слід читати: «РЕЛІГІЙНА ОРГАНІЗАЦІЯ «РЕЛІГІЙНА ГРОМАДА ПАРАФІЯ РІЗДВА ПРЕСВЯТОЇ БОГОРОДИЦІ КИЇВСЬКОЇ ЄПАРХІЇ УКРАЇНСЬКОЇ ПРАВОСЛАВНОЇ ЦЕРКВИ (ПРАВОСЛАВНОЇ ЦЕРКВИ УКРАЇНИ) СМТ ІВАНКІВ ІВАНКІВСЬКОГО РАЙОНУ КИЇВСЬКОЇ ОБЛАСТІ.

Ця цитата – з листа-повідомлення  № 239/2948 про проведення реєстрації нової редакції статуту релігійної громади, підписаного начальником управління культури КОВА Дм. Гончаренком.

18 травня 2022 р. запис про перепідпорядковану релігійну організацію було внесено в  Єдиний державний реєстр юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань під номером 100337107000700057.

Особою, яка має право вчиняти юридичні дії від імені юрособи без довіреності, у тому числі підписувати договори, там зазначено Славича Івана Васильовича, нового настоятеля – як керівника РО.

Потім було входження в Іванківський храм Божий вірян-прихильників ПЦУ, яких доти попередній настоятель зі своїми нечисленними прихильниками не пускав туди.

Потім стали там правитися служби щирою українською мовою, а в районний суд та поліцію посипались заяви та позови Лонгіна. Котрий все таки намагається довести незаконність всіх вищеназваних рішень і дій та зберегти за собою приміщення церкви.

На яке, до речі, є свідоцтво на право власності. Видане – увага! – релігійній громаді на праві колективної власності, а не йому особисто. І яке архімандрит  не захотів передавати новому настоятелю храму, хоч земля під церквою була оперативно переоформлена на громаду ПЦУ. Та вже й це питання вдалося вирішити в законному порядку:  попереднє свідоцтво анульоване і оформлено нове.

…Можна  багато чого цікавого розповідати про  історію боротьби патріотично налаштованих іванківців за дійсно українську церкву в своєму селищі. Але всього за один раз не опишеш. Та й за останні три роки опублікував у райгазеті немало статей, присвячених цій темі. Займаючи при цьому суто проукраїнську позицію.

За що й змушений  дотепер ходити по судах у ролі свідка та давати пояснення поліцейським слідчим. Бо  в минулі роки – за таку небайдужу журналістську  активність – проти мене працювали по черзі (й разом теж) аж три юристи, найняті начебто Лонгіним-Дімітрієвим в одній столичній адвокатській конторі, які добивалися внесення відомостей про  начебто протиправну діяльність редактора «Трибуни праці» в ЄРДР. І в одинадцяти випадках (!) це їм вдалося. Проте всі справи поліція закривала за відсутністю належних доказів хоч якоїсь моєї вини в цих процесах.

А тепер повернемося до того, з чого  починалася ця розповідь.

Не можу зрозуміти достеменно, з якою  метою позивачка Павленко та Дімітрієв з Любим як представники начебто відповідача так хотіли бачити в судовому засіданні  перелічених вище свідків. (Невже хотіли хоч таким чином «познущатися» морально з них?..). І що ці люди хотіли почути на судовому засіданні від митрополита Епіфанія, мене чи ще одного заявленого свідка? Адже В. М. Красюн теж має дуже патріотичну позицію, любить Україну і захищає її нині від рашистів. Котрих благословив на цю (чергову в нашій історії!..) загарбницьку війну, а фактично – геноцид українського народу, особисто  московський кирило-гундяєв.

Як на мене,  сьогодні вже практично  відпала потреба у використанні суду як гальма в перереєстрації іванківської релігійної громади. Бо «дія», якої  вони так боялися і не змиряться досі, вже здійснена: релігійна громада змінила підпорядкування.

Та й процес утвердження ПЦУ в нашій незалежній і вільнолюбній країні, як бачимо, незворотний.

Я поцікавився думкою з цього приводу настоятеля церкви Івана Славича. «Як на мене, – говорить він, – висновки з цієї ще не завершеної історії сумні. Московська агентура всліпу використала та підставила місцевого суддю, який не виявив належної прискіпливості  до деяких нюансів справи…

Суди лишаються для російської церкви останньою надією на реванш. І, на жаль, їй це ще подекуди вдається. Але історія розставить все на свої місця! Обов'язково!..».

Якихось власних висновків та узагальнень я тут робити не буду – їх зробить  для себе кожен, хто прочитає ці рядки. Переконаний: думки будуть різними. В залежності від того, в якому напрямку працюють вони в людини, які цінності вона сповідує, як ставиться до подібних питань…

А стосовно згадуваного засідання суду 21 липня, на яке поліція мала доставити митрополита Епіфанія, мене та Віктора Красюна, то розгляд питання суддя переніс на 30 серпня ц. р. Мотивуючи тим, що автор позову  не з’явилася на нього, написавши перед цим відповідну заяву. Так що її вимога-пропозиція досі судом не розглянута.

Тому, як то мовиться, продовження буде…

Павло Смовж

* Точка зору автора може не збігатися з позицією агентства