Стійкість та відновлення громади, країни починається з відновлення людини

Вчора (29 вересня) виступала на конференції “Зі стійкості до відновлення: ключова роль громадянського суспільства в Україні” в панелі із представниками громадянського суспільства, органів місцевого самоврядування та бізнесу.

24 лютого для кожного стало стресом – більш чи меш травмуючим, але стресом. Все, що відбувалось далі з нашою країною, події, в яких ми були учасниками, або читали про них в новинах, так чи інакше вплинули на наше життя. Тому психологічна допомога українцям стала одною з ключових для мене та організації на час воєнного стану, і скоріш за все й надалі. З травня по вересень ми з колегами проконсультували 1639  громадян через індивідуальні консультації та щонайменше 3500 громадян через групові формати. І з кожним місяцем кількість запитів зростає.

Якщо подивитись на соціологічні дослідження, то спостерігається динаміка погіршення психологічного здоров’я населення. Зокрема, за даними Національного демократичного інституту, у травні про це говорили 59% респондентів, у серпні 64%. Погіршення психологічного здоров’я на разі на 2 місці після зниження доходів. Це на жаль нормальна ситуація у воючій державі і ми будемо розбирати психологічні налідки війни не лише в періоді активних бойових дій, а й роки по тому. Так, Френк П’юселік, відомий американський психотерапевт, розробник нейролінгвістичного програмування, який пройшов В’єтнамську війну, казав у своєму інтерв’ю радіо Свободі про те, що американські збройні сили доставили його тіло з війни додому за кілька днів, а війну з голови він діставав 17 років потому. Дякувати Френку та іншим психологам, зараз ситуація з психологічною допомогою в рази краща, ніж 50 років тому і у нас є всі шанси швидше досягти відновлення, якщо щось робити в цьому напрямку.

Разом з тим, війна - це перш за все не цифри. Це історії, почуття людей, які за цими цифрами знаходяться. Тому ми в Активній Громаді створюємо документальні вистави очевидців війни. Щиро дякую Галині Джикаєвій, режисерці з Криму, яка нас навчає, підтримує та надихає на цей творчий шлях, і моїм колегам, яким ним йдуть. Через форму особистих історій, інколи з додаванням музики, народних співів, творчих елементів, малюнків, глядач глибше занурюється і починає інакше розуміти і відчувати війну не лише через свою призму, а й через призму іншого. Якщо людина не дозволяла собі розслабитись і відпустити накопичений стрес через сльози, то тут вона зцілюється і сльозами, і подекуди сміхом, і міцними обіймами після вистави. На приклад, лише одна фраза з вистави “Страшно бути свідком” від волонтерки, яка цитує слова дитини від мами-переселенки “Мама, чому слоник хоче нас вбити? Що ми поганого йому зробили?” не може залишити жодну людину без сліду і спільного проживання. Слоником дитина називала російський танк, який вперше побачила на власні очі.

То ж яку відповідь матері дати?

Як їй бути?

Як їй підтримати дитину, коли вона сама в стресі?

А з яким багажем вийде дитина з цієї війни?

Питань багато...

Після вистави відбувається рефлексія і кожен проговорює, що відчув, що побачив. І це точно впливає на життя, допомогає людям краще увідомити і відпустити наболіле, поступово перетворюючи травму на досвід.

Також ми проводимо арттерапії в регіонах і тут активно співпрацюємо і з митцями, і зі школами театру, і з місцевими психологами. Так, у Дрогобичі наша координаторка Олена Юркевич ініціювала розпис одного із бомбосховищ міста. До цієї ідеї долучились і переселенці, і місцеві жителі. Підтримала школа, якій бомбосховище належить А допомагала втілити задуми учасників місцева художниця. Тепер усі стіни розмальовані картинами учасників, репродукціями художника Тітова. Є і репродукція моєї картини. Тепер бомбосховище називається Укриттям друзів. Бо люди, що брали участь у цьому процесі, стали близькими один до одного. Арттерапія дозволяє людям через наше несвідоме допрожити травматичний досвід, полегшити свій стан. Одна мама-переселенка, що живе зараз в Інвано-Франківську, так прокоментувала роботу нашої координаторки Ірини Серняк: “Я приходжу до вас, бо хочу щоб моєї дитини лишились хороші спогади про воєнний час”.

Тож психологічні консультації і групова терапія, це не щось не здорове, а навпаки – це те, що відновлює, що дає сили рухатись далі, будувати майбутнє. Психологічна допомога не говорить, що людина якась не така. Психологічні консультації – це про силу говорити про себе; це про дорослість відповідати за свій стан та здоровя; це про особистий розвиток, стійкість та щастя.

Навіть у період війни.

Будьмо здоровими, стійкими, сильними та щасливими!

Нам ще усім разом країну відновлювати J

Олександра Гліжинська, виконавча директорка Інституту “Республіка”, засновниця ВІ “Активна Громада”, коуч, НЛП-майстер

* Точка зору автора може не збігатися з позицією агентства