Про якість навчання та її залежність від професійної совісті педагогів

Якість навчального процесу (я вже мовчу про освітній) сьогодні залежить лише від професійної совісті педагогів. 

В мене є двоє реальних знайомих, які вирощують огірки. Ні, огірки вирощує багато людей, але ці двоє уособлюють яскравий приклад різних підходів до цього процесу.

Отже, перший все життя вирощує огірки в себе на городі. Для себе і родини. Ще донедавна віддавав перевагу самостійно зібраному насінню для висадки. Тепер купляє, але яке подешевше, бо вважає, що все воно однакове і з одного поля зібране. На сорти не зважає. Сіє традиційно 3 рядочки метрів по 6-8 і залишає паростки один проз один, бо може яке пропаде і так більше огірків буде. Часом поливає, коли велика засуха. Урожай є, але не рівномірний, то густо то пусто, і в більшості випадків останнім часом огудиння зарані сохне. На то завжди є причина: або «сонце пече» або «дощі якісь кислотні». З проблем ще варто зазначити, що огірки свіжими часто є гіркі на смак, а консервовані і квашені також не завжди «вдаються». Я думаю це від неперебірливості в сортах. Але інколи виходить добре і тоді господар каже, що його споконвічні технології працюють.

Другий господар висаджує 6 кущиків різних сортів огірків (споживати свіжими, на засолку), пророщених з насіння, купленого в спеціалізованих магазинах "за дорого". Виважено підходить до підбору сортів. До кущиків підводить крапельний полив та ставить шпалери, щоб огудиння плелося. Огірки має до осені і забезпечує ними дві сім’ї. 

То в мене питання. Чи мають право на існування обидві технології (може їх є і більше)? Що повинно слугувати критеріями їх життєствердності?

Прошу не забувати, що допис про якість навчального процесу у закладах освіти.

* Точка зору автора може не збігатися з позицією агентства